Інформаційний портал Тернопільської єпархії УПЦ Київського патріархату

понеділок, 20 грудня 2010 р.

Патріарх Болгарський Максим (Минков)

Патріарх Болгарський Максим (в миру Марин Найденов Минков) Народився 29 жовтня 1914 року в селі Орешак близько міста Трояна в родині ремісника. Вчився в школі в рідному селі. У віці 12 років батьки віддали сина послушником у Троянський монастир. З 1929 року по 1935 рік вчиться й відмінністю закінчує Софійську Духовну Семінарію.13 грудня 1941 року митрополитом Ловчанским Філаретом (Панайотовим) пострижений у чернецтво з іменем Максим на честь святого Максима Сповідника. 19 грудня 1941 року митрополитом Врачанским Паїсієм (Анковым) у семінарському храмі Святого Іоана Рильського рукоположений у сан ієродиякона. 

В 1942 році закінчив Богословський факультет Софійського державного університету ім. свт. Климента Охридського. Після недовгого служіння митрополичим дияконом у місті Ловеч був призначений учителем-вихователем Софійської духовної семінарії. На цій посаді ієродиакон Максим перебував з 1942 по 1947 рік. 14 травня 1944 року в Черепишском монастирі, куди була евакуйована Софійська духовна семінарія, митрополит Врачанский Паїсій рукоположив ієродиякона Максима в ієромонаха. 12 липня 1947 року, за рішенням Святого Синоду Святої Болгарської Православної Церкви, зведений у сан архімандрита й призначений протосингелом Доростоло-Червенской митрополії. 



З 1950 року по кінець 1955 року архімандрит Максим був настоятелем Болгарського подвір'я в Москві. У той час така посада вимагала виняткового такту й дипломатичності в спілкуванні зі світською владою. Високу оцінку служінню архімандрита Максима на болгарському подвір'ї в Москві дав Патріарх Московський Алексій I. Після повернення на батьківщину архімандрит Максим був призначений головним секретарем Священного Синоду Болгарської Церкви. Цю посаду він займав до 1960 року. 30 грудня 1956 року хиротонісований на єпископа Браницкого. 

30 жовтня 1960 року Ловечскі єпархіальні збори одностайні обрали єпископа Максима своїм архіпастирем, а 20 листопада він був затверджений митрополитом Ловчанским. За час свого служіння в єпархії, незважаючи на важку політичну обстановку, було побудовано й освячено кілька нових храмів. Після смерті Болгарського патріарха Кирила в 1971 році, 4 липня 1971 року, на Церковно-народному Соборі його було вибрано та інтронізовано патріархом Болгарським і митрополитом Софійським. В 1974 році Рада Софійської духовної академії присудила Святійшому Патріархові Максиму, за його богословські праці, вчений ступінь доктори богослов'я «honoris causa». До 60-ліття Патріарха Максима Синодальне видавництво в Софії випустило збірник його праць «На ниві Господній» (Софія, 1975). У книгу ввійшли слова, спромови й статті Патріарха Максима за 1950-1974 роки. 

1992 року уряд, сформований Союзом демократичних сил, який сприймав Патріарха Максима «комуністичним прихвоснем», спровокував розкол у церкві, поставивши під сумнів легітимність його інтронізації і створив альтернативний синод ,на чолі з митрополитом Неврокопським Піменом (Енєвим), який незабаром незаконно відправив Патріарха Максима у відставку. Більшість болгарських віруючих не пішли в розкол, але частина єпископів, священиків і мирян відпали. Нова церковна організація була визнана урядом, на відміну від канонічної церкви, що не мала визнання. Почався тривалий конфлікт із майновими суперечками, взаємними анафемами й рядом невдалих спроб примирення. Лише в 1998 році Всеправославний Собор під головуванням Патріарха Константинопольського Варфоломія зібрався в Софії, підтвердив легітимність Патріарха Максима й прийняв покаяння великої частини єпископів і священиків, що відпали, повернувши їх у лоно Церкви. В 2004 році, у переддень 90-летия патріарха, болгарський президент Георгій Пирванов вручив йому орден «Стара Планина» I степеню. 

18 січня 2008 року зустрівся із президентом Росії Володимиром Путіним у Соборному Храмі Олександра Невського міста Софії. Патріарх подарував спеціально писану для президента ікону святого царя Бориса I, що хрестив Болгарію. VI церковно-народний собор, що проходив з 14 по 17 травня 2008 року ухвалив, що 94-літній Патріарх Максим залишиться главою Болгарської Православної Церкви тому, що православні канони не дозволяють зміщати Патріарха у зв'язку з його похилим віком. 18 травня 2008 року було повідомлено, що на час хвороби Патріарха Максима повноваження предстоятеля Болгарської Церкви передаються правлячому єпископові Варни — митрополитові Варненскому й Великопреславскому Кирилу (Ковачеву)[4], який виконував обов'язки глави Болгарської церкви до кончини Патріарха Максима, тому що патріарх був важко хворий. Останні тижні життя Святейший Патріарх Максим провів у софійській урядовій лікарні «Лозинец». Помер 6 листопада 2012 року на 99-м року життя, після важкої й тривалої хвороби. Поховано 9 листопада 2012 р. у Троянському монастирі. 

Покійний патріарх не мав особистих банківських рахунків, жодних заощаджень, особистих коштовних предметів і нерухомого майна. Його майном можна назвати лише ті предмети, які він придбав на власні гроші: це книги, наручний годинник «Промінь» і стара друкарська машинка «Континенталь», яку він купив у знайомого адвоката в 1968 році. «Мерседес», на якому їздив патріарх Максим, був випущений в 1991 році.