Інформаційний портал Тернопільської єпархії УПЦ Київського патріархату

понеділок, 6 грудня 2010 р.

Митрополит Київський Володимир (Сабодан)

Предстоятель Української Православної Церкви Митрополит Київський і всієї України Володимир (у миру — Віктор Маркіянович Сабодан) народився 23 листопада 1935 року в селі Марківці Летичівського району Кам’янець-Подільської (нині Хмельницької) області в селянській родині. У сім’ї було четверо синів, з яких Віктор наймолодший. З дев’яти років майбутній митрополит виконував різні послухи у Храмі св. арх. Михаїла в рідному селі. З 1944 р. навчався у Марковецькій початковій школі, 1954–1962 рр. – в Одеській та Ленінградській духовних семінаріях. 11 червня 1962 року Віктор Сабодан закінчив навчання, і за власним бажанням був направлений в Одеську єпархію.

14 червня 1962 року Високопреосвященний Борис (Вік), Митрополит Херсонський і Одеський висвятив Віктора Сабодана у чин диякона, 15 червня – у чин єрея, а 26 серпня – відбувся постриг у чернецтво, під час якого взяв ім’я на честь святого рівноапостольного великого князя Володимира. Ієромонах Володимир був призначений викладачем Одеської духовної семінарії, де виконував обов’язки старшого помічника інспектора та водночас обіймав посаду секретаря Одеського єпархіального управління. 1965 року закінчив аспірантуру при Московській духовній академії. Того самого року став ігуменом і його призначили на посаду ректора Одеської духовної семінарії, а згодом його нарекли у чин архимандрита.  

Постановою Святішого Патріарха та Священного Синоду 1966 року архимандрита Володимира призначили заступником начальника Руської духовної місії в Єрусалимі. А 23 червня 1966 року його призначили єпископом Звенигородським, вікарієм Московської єпархії, з дорученням виконувати обов’язки представника РПЦ у Всесвітній Раді Церков. Єпископську хіротонію очолив митрополит Крутицький і Коломенський Пимен (Ізвєков). Упродовж 1970–1973 років Владика був відповідальним редактором журналу «Православний вісник».

18 квітня 1973 року його призначили єпископом Дмитрівським, вікарієм Московської єпархії, ректором Московської духовної академії та семінарії, 9 вересня його нарекли у чин архиєпископа. 3 березня 1976 року архиєпископ Володимир постановою Священного Синоду ввійшов до складу Комісії з питань християнської єдності.  

16 липня 1982 року архиєпископа Володимира призначено на Ростовську й Новочеркаську кафедру з возведенням у чин митрополита. 28 березня 1984 року його призначили Патріаршим Екзархом Західної Європи. З 30 грудня 1987 року – керівник у справах Московського Патріархату й постійний член Священного Синоду. 1989 року тимчасово керував Гаазькою єпархією (Нідерланди). Наприкінці 1980-х років митрополит Володимир активно займався суспільною діяльністю. У 1990 році був одним із трьох кандидатів на Патріарший Престол, другим за кількістю голосів після вибраного Патріархом Митрополита Ленінградського і Новгородського Алексія (Ридигера). На Архиєрейському Соборі РПЦ 30–31 січня 1990 року для підвищення авторитету священноначалля Православної Церкви в Україні було прийняте нове «Положення про екзархати». Цей документ надав Українському Екзархату більше прав у самоврядуванні, духовенство й вірні отримали можливість самостійно будувати церковне життя згідно зі своїми церковно-національними традиціями.

28 травня 1992 року Патріарх Алексій ІІ благословив митрополита Володимира на служіння на посаді Предстоятеля Православної Української Церкви. Згідно з цією постановою Митрополитові Володимиру в межах України був наданий титул «Блаженніший». Блаженніший Митрополит Володимир є почесним доктором декількох університетів та наукових закладів світу, дійсним членом Міжнародної академії інформатизації (при Екологічній та Соціальній раді ООН) і Міжнародної кадрової академії Ради Європи. У березні 1996 року Блаженніший Митрополита Володимира вибрали почесним головою Міжнародного комітету при ООН із питань святкування 2000-річчя Різдва Христового. Нагороджений орденами РПЦ: преподобного Сергія Радонезького I ступеня (1979), рівноапостольного князя Володимира I ступеня (1985), святого апостола Андрія Первозванного (2000), орденом УПЦ преподобних Антонія та Феодосія Печерських I ступеня, орденами всіх Помісних Православних Церков, а також державними нагородами: орденом Дружби Народів (СРСР, 1988), орденом великого князя Ярослава Мудрого V ступеня (2000), IV-го (2001), III-го (2002), II-го (2005) та I-го (2008) ступенів (Україна), а також орденом Дружби (РФ, 2004), та орденом Свободи.

Блаженніший Митрополит Володимир відомий як проповідник, богослов, духовний письменник. У 1997–1998 роках побачило світ шеститомне видання його праць. Від 10 листопада 2005 року Блаженнішому Митрополитові Володимиру було присвоєне звання «Почесний професор Київської Духовної Академії». 9 липня 2011 року, згідно з Указом Президента (№ 745/2011), Блаженніший Митрополит Володимир був удостоєний звання «Герой України» – «за видатні особисті заслуги в утвердженні духовності, гуманізму та милосердя в суспільстві, багатолітнє сумлінне служіння Українському народові, з нагоди 45-річчя хіротонії та 20-ї річниці незалежності України».

прот. Андрій Клюшев, настоятель Храму св. Миколая при університеті Державної податкової служби України в м. Ірпінь :

Пропоную вибрати екуменічною особистістю Митрополита Київського Володимира, предстоятеля Української Православної Церкви. Переглядаючи церковні інформаційні сайти, зауважую, що до нього звертаються як політичні, так і церковні діячі. І серед останніх є католики, греко-католики, протестанти. Ось нещодавно його відвідав глава УГКЦ Святослав (Шевчук), також кілька років тому була зустріч із кардиналом Вальтером Каспером. Тобто часто відбуваються зустрічі із представниками неправославної конфесії і це не тільки офіційний жест, а сподівання на те, що це якось послужить християнській єдності.
Ще один приклад з особистої практики стосовно протестантів. Колись у Києві в Кірсі святої Катерини служив німецький пастор Петер Закхі. Я приводив до нього своїх студентів у Кірху, він розповідав нам про Реформацію. І одного разу розповів такий випадок: було свято і пастор прийшов привітати митрополита Володимира, коли він заходив, Володимир усміхнувся і сказав: «О! Наш пастор прийшов!». Тобто у митрополита відчувається тепле ставлення до представників інших конфесій. Інакше всього цього, про що розповідав не було б. Можливо його екуменічною школою був приклад петербурзького митрополита Нікодима Ротова, коли Володимир ще був монахом.
У офіційному спілкуванні з інославними митрополит досить обережний, але, як я вже зазначив, має тепле ставлення до них. Тому що, він був також деякий час у Західній Європі, очолював парохії РПЦ і тому можливо його особисті стосунки з кардиналами, єпископами інших конфесій покращили екуменічні стосунки. Взагалі він людина виважена, спокійна, дружелюбна, відкрита. Думаю, що, як і багато християн, він бажає, щоб єдність була не такою, як зараз, а тіснішою.
Звісно церкви якось контактують між собою, але як казав о. Іван Дацько: «Ми тільки говоримо, а православні на своєму залишаються, католики на своєму».
Джерело dukhovnist.in.ua