Інформаційний портал Тернопільської єпархії УПЦ Київського патріархату

субота, 1 грудня 2012 р.

Помісна церква в нових політичних умовах

8 квітня у прес-центрі медіа-холдингу «Главред-медіа» відбулася прес-конференція Предстоятеля Української Православної Церкви Київського Патріархату, Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета. У прес-конференції також взяв участь: - єпископ Євстратій, речник Київської Патріархії. Тема прес-конференції: «Перспективи створення єдиної помісної церкви в нових політичних умовах».

Предстоятель Української Православної Церкви Київського Патріархату, Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет:
По-перше, я хочу всіх вас привітати з Пасхою Христовою нашим звичайним привітанням. Христос Воскрес! Тема єдиної помісної церкви в Україні стоїть досить твердо. В тому, що український православний народ хоче мати свою єдину помісну православну церкву, я переконався, коли їздив по Україні минулого року. І де б не згадував я про єдину помісну православну церкву, це скрізь зустрічалося із великим задоволенням.

Треба сказати, що помісна православна церква в Україні існує. Це – Київський патріархат. Тому що ця церква незалежна від інших помісних православних церков. Вона є автокефальна, тому що керується своїм патріархом.

Але перед нами стоїть завдання не просто створити помісну православну церкву, а щоб це була одна православна церква. А сьогодні у нас є ще інша православна церква – Московського Патріархату. А також є невелика Українська Автокефальна Православна Церква. Тому стоїть питання про об’єднання цих трьох церков.

Для того, щоб об’єднатися, потрібна добра воля з боку Московського Патріархату. І зачатки такої доброї волі ми вже маємо. Вони проявляються в тому, що ми почали контакт з УПЦ МП по підготовці діалогу. Було вже дві зустрічі з цього приводу. Також була створена комісія і з боку Київського Патріархату, і з боку Московського Патріархату. А найближчим часом ми плануємо провести ще нову зустріч.

Всі ці зустрічі не є самим діалогом, це – лише підготовка до діалогу. Нам приємно те, що керівництво цієї церкви налаштовано на те, щоб нам створити єдину помісну православну церкву. В самій УПЦ МП є дуже багато архієреїв, духовенства, яке налаштоване на створення єдиної помісної православної церкви.

Але в той же час там є досить активні противники. Їх хоча і небагато, але вони злобні і мають великий вплив.

Що заважає створити в Україні єдину помісну православну церкву? Заважає Москва. Тому що Москва не зацікавлена в тому, щоб в Україні була своя помісна православна церква. Не зацікавлена з двох причин. Перша причина чисто церковна. Тому що якщо Україна відпадає від Московського Патріархату, то перекреслюється навіть теза про «третій Рим». Тоді вже питання Москви як «третього Риму» стоять не може. Тому що російська церква втратить якщо не половину своїх віруючих, то значну частину.

Я хотів би привести деякі дані, що надаються і Міністерством внутрішніх справ України, і Міністерством внутрішніх справ Російської Федерації про участь віруючих у Пасхальному Богослужінні. В Україні на Пасхальному Богослужінні було 11 мільйонів, а в Росії – всього 8 мільйонів. Навіть ці цифри свідчать про те, що релігійне життя в Україні набагато активніше.

Тому якщо наша церква відокремиться повністю від Московського Патріархату, то Московський Патріархат буде великим, але не всемогутнім. А вони хочуть бути всемогутнім патріархатом і диктувати свою волю всьому православ’ю.

Це є однією з причин того, чому утворення єдиної помісної православної церкви так затримується.

Друга причина – це чисто політична причина. Тому що Росія спить і бачить Україну у складі нової імперії, нової держави, на чолі якої стоятиме Москва. А єдиним засобом впливу на Україну є церква. Це ми постійно відчуваємо в житті, а особливо під час будь-яких виборів.

Тому ці два важеля впливають негативно на утворення єдиної помісної православної церкви.

Але розвиток історії свідчить про те, що не уникнути нікому єдиної помісної православної церкви. Сьогодні Київський Патріархат є найбільшою церквою по кількості віруючих в Україні. Згідно з соціологічними опитуваннями, Київський Патріархат має приблизно 14,5 мільйонів, Московський Патріархат – 9,5 мільйонів віруючих. А по кількості парафій, по кількості храмів – навпаки: Московський Патріархат вдвічі більший за Київський Патріархат.

Це все говорить про те, що Україна, український народ хоче мати єдину незалежну православну церкву. А якщо цього хоче народ, то буде так, як бажає народ. Це не залежить від керівників церков Керівники церков мають великий вплив, але цей вплив чисто організаційний. Але керівники не можуть впливати на людей. Якщо люди хочуть мати свою церкву, то матимуть її, не залежно від волі керівників. Керівники повинні прислухуватися до волі народу. Враховуючи такий настрій народу, ми впевнені, що єдина помісна православна церква в Україні буде.

А якщо в Україні буде незалежна єдина помісна православна церква, то це значить, що буде завжди незалежна українська держава. Незалежність Української православної церкви залежить від держави. Бо якщо не буде самостійної держави, то й не буде незалежної церкви. А якщо держава буде – буде й незалежна церква. Тому незалежність держави і церкви взаємопов’язані. Одне без іншого існувати не може.

Тому ми зараз спокійно ставимося до того, що в Україні буде єдина помісна православна церква. І час працює як раз на цю ідею.

Чи відбулися зміни у підготовці до цього діалогу із приходом нового президента? 

Справа в тому, що держава може сприяти, а може протидіяти цьому процесу об’єднання в єдину православну церкву. При президенті Ющенку ми відчували сприяння створенню єдиної помісної православної церкви. Як раз за часів його президентства і почалася підготовка до діалогу. А як зараз буде, як новий Президент буде ставитися до цієї ідеї, ми побачимо.

Але те, що сама УПЦ МП продовжує цей процес, ми знаємо. Тому новий Президент повинен або сприяти тій церкві, яка його підтримувала на президентських виборах, або протидіяти. Але поки що ми не можемо сказати, як діятиме новий Президент. Але ми зі свого боку будемо намагатися, щоб цей процес контактів по підготовці до діалогу продовжувався.

Вселенський Патріархат не визнає Київський Патріархат. Чи ведуться з цього приводу якісь переговори із Вселенським Патріархатом? Ви навіть не маєте право брати участь у сходженні Благодатного вогню. Це теж якісь політичні чинники чи фактори?
Стосовно Благодатного вогню. ми отримали і в цьому році Благодатний вогонь, як і в минулі роки. І ніяких перешкод для отримання Благодатного вогню в Єрусалимі немає. Наші представники були в Єрусалимі і привезли Благодатний вогонь, який ми потім роздавали по всім храмам. Тільки цього року це не було на державному рівні. Але Благодатний вогонь роздавали.

Тепер стосовно вселенського Патріарха Варфоломія. Нас не тільки не визнає Вселенський Патріарх – нас не визнає жодна православна церква. Поки що. Але в той же час майже всі православні церкви схильні до того, щоб українська церква була автокефальною церквою. Тому визнання – це питання часу. Прийде час, коли визнають. Тому що всі автокефальні церкви, всі без виключення, крім чотирьох патріархатів і Піпської церкви, проходили цей шлях визнання. При чому проходили його досить довго, десятками років. І найдовший період визнання був у російської церкви – 141 рік. Але не зважаючи на невизнання, як автокефальної церкви (треба розрізняти невизнання автокефальної церкви і православних ієрархій, православних богослужінь і православної віри)… Те, що ми православні визнають всі. Не визнається лише наша автокефалія. Так само як і російську церкву не визнавали як автокефальну церкву, але визнавали їх як православних.

Тому для народу визнання чи невизнання не має ніякого значення. Тому що той, хто приходить в любий православний храм Київського Патріархату, отримує те, що йому потрібно. Віруючі не втрачають нічого від невизнання. Втрачає сама церква, тому що вона не має такого молитовного єднання з іншими помісними православними церквами.

Хто має бути головним у єдиній помісній православній церкві – Київський Патріархат, Московський Патріархат чи Автокефальна Церква?
Якщо відбудеться об’єднання, то це повинно відбутися на Помісному Соборі. Саме цей Помісний Собор і обере свого предстоятеля. Кого він обере – це не має значення. Тому що це буде єдина церква. І чи буде це представник Московського Патріархату, чи Київського, чи Автокефальної Церкви – це не має значення. Має значення, що буде єдина православна церква.

Як Ви оцінюєте процеси злиття влади і церкви в Росії? І які висновки повинна зробити Україна для себе, дивлячись на процеси сусідніх держав?
Ми вважаємо, що процеси злиття державної і церковної влади в Росії є ненормальним явищем. Тому що держава, а особливо Російська Федерація, де не тільки багатонаціональне суспільство, але й різноманітне в релігійному відношенні, тому що там велика кількість мусульман, буддистів, представників інших християнських конфесій. Так от в умовах такої багатоконфесійності дивно звучить те, що тільки одна церква зливається з державою. Це викликає у інших релігій незадоволення. А раз є незадоволення, значить, це негармонійно. В самій Російській православній церкві це не схвалюють. Бо там є досить потужні сили, які не критикують нинішнє і колишнє керівництво за це злиття церкви з державою.

Тому що коли зливаються церква і держава, то впливає більше держава, а не церква. Церква стає заручницею держави, а не навпаки. Якби російська церква не була б у такій тісній співпраці з державою, то вона б швидше погодилась би на відокремлення української церкви. Тому що для церкви не має великого значення утворення нової автокефальної церкви. А для держави це має велике значення. Тому в даному випадку церква є заручницею держави, а не навпаки. Не держава слухає церкву, а церква – державу. А оскільки держава світська, то світський елемент впливає на церкву. Тому церква опиняється під постійним впливом світського.

Чому нинішнього Московського Патріарха звинувачують у тому, що він не духовна людина, а є більше організатором. Він організовує російську церкву на зразок Римо-католицької церкви.

А якби церква була повністю незалежною, то вона б турбувалася б більше про духовне життя. Якщо взяти, наприклад, радянські часи. Я не можу сказати, що церква в радянські часи була незалежною. Але були періоди, коли церква була повністю незалежною від держави. І коли вона була незалежна від держави, її життя було більш духовне. Це було у 20-30-х роках.

Церква існувала незалежно від держави, тому що була гнаною державою. Але духовне життя тоді було міцнішим. І цей період церкві дав велику кількість мучеників, сповідників, духовних людей. Ось ви подивіться, скільки людей канонізують, навіть Московський Патріархат. Це ж все люди 20-30-х років. А коли церква стає залежною від держави, зменшується її святість і духовність. Тому процес злиття некорисний для православної церкви.

Що робити у випадку об’єднання іншій гілці православ’я – греко-католикам?

Греко-католицька церква – це є католицька церква. У неї православним є тільки обряд, а середина, віра – католицька. Тому для того, щоб об’єднати Греко-католицьку Церкву і Православну церкву в Україні, треба або православним стати католиками, або католикам стати православними. Тоді може бути об’єднання.

Зараз у нас дуже добрі стосунки між Греко-католицькою церквою і Православною. Хоча, як ви знаєте, 90-і роки були досить складні. І в основному це була боротьба за храми. Тепер коли кожна церква побудувала свої храми, наступило примирення. І ми повинні дякувати Богу, що у нас добрі стосунки.

Але, я знаю, що в середовищі Греко-католицької церкви є досить потужні сили, які хотіли б об’єднатися із українською православною церквою в одну. Правда, дехто з них хочуть так: бути і з православною церквою в єдності, і в той же час бути з Римом. Але це неможливо. Неможливо до того часу, поки православна і римо-католицька церква не об’єднаються в одну.

Але що спонукає українських грек-католиків до об’єднання? Те, що ми 600 років були разом. А тільки 400 років ми роз’єднані. І роз’єднання відбулося не з церковних причин, а з політичних. Тому що Україна не мала своєї держави. І православна церква в Польській державі була другорядною церквою. А наша українська еліта хотіла мати рівні права з поляками. Тому і пішли на цей поступ – увійшли в склад Римо-католицької церкви.

Тому зараз коли ми маємо свою державу, головна причина відпала. Тому почався процес зближення, а можливо, у майбутньому й об’єднання православної і греко-католицької церкви.

Моя особиста думка, яка, можливо, і не здійсниться. Думаю, що греко-католицька церква об’єднається з православною церквою тоді, коли Українська православна церква сама об’єднається в помісну церкву і буде визнана. Коли ми досягнемо цього, тоді греко-католицька церква повернеться до православної і відокремиться від Риму. Частина греко-католицької церкви остаточно втратить православний обряд і стане Римо-католицькою церквою.

Чи не вважаєте Ви, що церква не має механізмів для об’єднання? І об’єднання церкви – це все ж таки справа мирян?
Це справа не мирян, тому що без духовенства і без ієрархії ніякого об’єднання не може бути. І навпаки. Одна ієрархія без мирян теж не може об’єднати, тому що не буде повноти церкви. Тому об’єднання є справою і мирян, і духовенства. Це справа всієї церкви. Тому об’єднання і буде оформлене на Помісному Соборі, в якому візьмуть участь представники духовенства і миряни. Саме вони зафіксують це об’єднання.

Завдяки мирянам зростає бажання мати єдину помісну православну церкву. Тобто церква – це не ієрархія, це не миряни, а церква – це і миряни, і духовенство, і церква. Коли ми говоримо про утворення єдиної помісної православної церкви, то ми маємо на увазі об’єднання всіх.

Останнє слово скаже Собор, де буде вся ієрархія: представники всіх єпархій, всіх церков, представник чернецтва всіх монастирів і представники духовних шкіл. А держави там не буде. Тому що це справа не держави, а справа церкви. Ми живемо в умовах відокремлення церкви від держави, тому держава на Соборі присутня не буде. Буде присутня лише як гості.

У Західній Європі мільйони українців. Ними опікується російська і греко-католицька церква. Чому Київський Патріархат у цьому напрямку так слабо працює?
В Європі, крім російської та греко-католицької церкви, є Київський Патріархат. Ми маємо духовенство в Німеччині, Італії, Іспанії, Португалії і Франції. Чому там мало наших священиків. Очевидно, тому що там менше емігрантів, що є віруючими Київського Патріархату. Але у нас є там священики.

Наскільки є активною інформаційна політика Вашої церкви? Чи є у Вас друкований орган?

По-перше, у нас є інформаційне управляння, яке очолює владика Євстратій. Ми маємо свою газету «Голос православ’я», яка видається накладом 36 тисяч примірників і виходить двічі на місяць. Ми видаємо журнал «Православний вісник», який виходить ще з 1946 року. Видаємо багато духовної літератури. Я думаю, що в цьому відношенні Київський Патріархат перевершує всі церкви. Тому що ми за роки незалежності переклали на українську мову всі богослужбові книги, а це біля тридцяти томів. Крім того, ми переклали на українську мову «Житія Святих» 8 томів, а також перекладаємо творіння Святих Отців, уже видали 8 томів. Думаю, їх буде біля ста томів. Переклад Святоотецької і богослужбової літератури, а також Біблії на українську мову – це є основа української церкви. Уже вороття до церковнослов’янської мови в нашій церкві не буде. Тому що ніхто не побажає перейти від зрозумілої мови на незрозумілу – від української на слов’янську.

Кожна єпархія має свої газети і сайти. Правда, не всі єпархії їх мають. І в нас є свій сайт в Інтернеті, при чому не один. Сайти мають і академії, і монастирі, і Володимирський собор має. Наші сайти відвідуються досить активно.

До речі, наш сайт дає інформацію не тільки українською та російською мовою, але й англійською. Тому що в цьому є потреба, є зацікавлення. Тобто ми подаємо інформацію трьома мовами. Це означає, що є інтерес до подій, які відбуваються у Київському Патріархаті.

Єпископ Євстратій, речник Київської Патріархії:

Можу до цього додати, що у нас є потреба, щоб інформаційна робота на рівні всієї церкви була більше скоординована. Ми запланували і в цьому місяці проведемо форум, на якому будуть зібрані представники від усіх єпархій, які відповідають безпосередньо за інформаційну діяльність., для того, щоб обговорити ті нагальні питання, які є в нашій праці. І відповідно плануємо виробити стратегію нашої діяльності на майбутнє.

Головне в моїй діяльності, як керівника інформаційного управління і що я намагаюся реалізовувати, це політика відкритості до засобів масової інформації. Завжди коли надходять якісь запити і пропозиції, прохання про інтерв’ю, ми завжди є відкриті – ми не ховаємося від камер і мікрофонів. Думаю, що це найважливіше для церкви – суспільство має бачити, що церква не є абсолютно закритою і щось приховує.

З боку мас медіа повинна бути краща професійна підготовка до співпраці із церквою. Тому що можна стикатися з тим, що є нерозуміння елементарних речей церковного життя. І разом з тим людина, чи то сама, чи їй дають в редакції завдання, має зробити матеріал про те, про що вона не має жодного уявлення. Тобто журналіст повинен розуміти, про що він розпитує і як цей матеріал потім оформити і подати.

Сподіваємося, що ми будемо розвиватися. Одна із перешкод на шляху нашого розвитку це те, що ми обмежені в ресурсах. Тому що деякі інші конфесії мають багатих грошовитих спонсорів, які фактично утримують всю інформаційну структуру за свій рахунок. Наша церква таких грошовитих спонсорів не має. Але разом з тим, ми не так сильно відстаємо від інших українських церков.

Якщо порівняти Київський Патріархат, його інформаційну діяльність з інформаційною діяльністю деяких інших церков, то можна побачити, що вони значно слабше представлені. За виключенням, звичайно, Московського Патріархату та Румунської церкви, тобто дуже великих церков.

Нагадаєте коротко історичний факт, як Вам довелося очолити Київський Патріархат? Чому відбувся цей розкол? Чи це була Ваша ідея, хто Вас до цього спонукав? І чи не засмучує Вас той факт, що Московський Патріархат придав Вас анафемі? Як Ви себе почуваєте?

Предстоятель Української Православної Церкви Київського Патріархату, Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет:

Нормально себе почуваю. Тому що ця анафема не має ніякого значення. Вона більше турбує тих, хто цю анафему наклав. Я від них чув таку фразу: «Анафема не сработала». Чому «не сработала»? Тому що після анафеми ніхто від мене не відійшов, а навпаки стали приєднуватися. Тому вони й сказали «не сработала».

Що мене спонукало як Предстоятеля Української православної церкви на такий крок. Ті, хто не бачив, як розвивалася історія, ті трималися Москви. Я бачив подальший розвиток історії. Раз постала українська держава, то обов’язково в цій державі має бути незалежна українська церква. Не я б це зробив – зробив би хтось інший. Україна за свою державність бореться вже століттями. Нарешті вона отримала цю державність А раз вона отримала державність, то і церква повинна отримати автокефалію. Це й привело мене.

На цьому шляху мене ніщо не зупиняло, тому що я знав, що цей шлях прямий і вірний. А те, що шлях прямий і вірний, підтверджує сама дійсність. Наша церква не зменшується, а зростає. Не зважаючи на протидію і самої держави.

Ви згадайте, яке було ставлення до нас на початку президентства Кучми. Згадайте «чорний вівторок». Це була подія, спрямована на знищення Київського Патріархату. Згадайте, як комуністи подали в Генеральну прокуратуру подання про скасування статуту Київського Патріархату. Яка боротьба була з боку Москви. Але ж це не тільки не зменшило Київський Патріархат, а навпаки сприяло. Побиття похоронної процесії у 1995 році навернуло до нас демократичні сили, які до цього не були з нами.

Або ж візьміть сьогоднішню українську інтелігенцію, майже всю. Де вона? В Київському Патріархаті. Хоча вони до церкви не часто приходять, але вважають, що вони належать до Київського Патріархату. Це спонукало мене йти. І я не розкаююсь. І думаю, не розкаюсь до кінця життя, тому що це є прямий шлях, божа дорога нашої церкви. І ми кривими лукавими дорогами ходити не будемо.