Інформаційний портал Тернопільської єпархії УПЦ Київського патріархату

четвер, 17 січня 2013 р.

Що ви знаєте про освячену в храмах воду?


Грецьке слово agiasma, штучно створене при перекладі Старого Завіту і не зустрічається в античних авторів, у Септуагінті (переклад Старого Завіту з єврейської на давньогрецьку, здійснений у III ст. До Р. Х.) передається в значеннях «святе місце, святилище», «святе приношення, святиня ». Автори I-IX стт.-Філон Александрійський, Климент Александрійський, Ориген, Євсевій Кесарійський, Василій Великий, Григорій Богослов, Іоан Золотоуст, Дидим Сліпець, Феодорит Кирський, Феодор Студит – вживали цю лексему в основному в тих же значеннях. Словник «Суду» (X ст.) тлумачить це слово як храм. Проте вже в III-IV ст. почали з’являтися нові смислові відтінки: наприклад, Климент Александрійський метафорично називав Христа «Аґіасма знання»; цим же словом (часто в множині) називають Святі Тайни святителі Василій Великий, Григорій Чудотворець, Григорій Ниський, преподобний Іоан Дамаскін.

У вужчому значенні-«святе миро, свята вода» це слово починає вживатися візантійськими авторами: Кирил Скіфопольський (VI ст.) У «Житії святого Євфимія» повідомляє про помазання миром («аґіасма») від раки з мощами на могилі святого Євфимія; святитель Фотій, Патріарх Константинопольський (IX ст.), в «Бібліотеці» наводить розповідь Єфрема, Патріарха Антиохійського (VI ст.), про чудове джерело святого мира; зустрічається слово «аґіасма» в епіграмі Христофора Митиленского (XI ст.) «На чесні останки святого Пантелеймона, що виділяють аґіасму »: святитель Григорій Ниський так називає мощі святих; у творах, що приписуються Іоану IV Постнику, Патріарху Константинопольському (VI ст.), і в Номоканоні «аґіасма» називається святою водою, а в трактаті «Про церемонії візантійського двору»імператора Костянтина VII Багрянородного (X ст.) «аґіасма» позначає воду джерела храму Богородиці у Влахерні і Богоявленську воду. У богослужбових книгах цим словом позначається свята вода.

Церковнослов’янська мова сприйняла це слово в значенні «свята вода»: «Агиасма еже есть освященная вода» (Дубенський збірник, XVI ст.). Зазвичай Аґіасма позначає святу воду тільки великого водосвяття; часто вживається сполучення «велика Аґіасма». Іноді зустрічається новоутворення «мала Аґіасма» позначає святу воду малого водосвяття.

Особлива духовна радість - прийняти св.Хрещення у Йорданські дні
Велика Аґіасма, тобто Богоявленська вода або вода таїнства Хрещення, є однією з головних святинь Православної Церкви і має широкий літургічний вжиток. Цю воду п’ють в разі канонічних чи інших перешкод до Причастя Святих Таїн. Сучасний Требник приписує в цих випадках, щоб споживати натщесерце Аґіасму і антидору. У чиновнику новгородського Софійського собору наказано не споживати на літургії після Причастя навіть теплоти і антидору до закінчення чину водосвяття в день напередодні Богоявлення, з тим щоб скуштувати великої Аґіасми натщесерце.

Ця освячена вода, що залишилася після звершення таїнства Хрещення, виливається на «місце непопираєме». У ХV-ХVII ст. в наших землях існував особливий чин Причастя Богоявленською водою, «егда несть леть причаститися животворящих Христовых Тайн, Плоти и Крови», що робиться за порадою духовного наставника, «егда время повелит». Про чудесні властивості Богоявленської води згадує вже святитель Іоан Золотоустий: «У це свято опівночі всі, зачерпнув води, приносять її додому і зберігають увесь рік… Сутність цієї води не псується від тривалості часу, але… цілий рік, а часто два або три роки вона лишається неушкодженою і свіжою, і після такого тривалого часу, не поступається водам, щойно взятим з джерел».