Інформаційний портал Тернопільської єпархії УПЦ Київського патріархату

понеділок, 14 січня 2013 р.

"Церква повинна сказати своє слово щодо Ванги!"

Cтавлення Церкви до віщунки Ванги досі хвилює болгарське суспільство. Величезна популярність і широке шанування Ванги робить цю проблему, як і раніше актуальною. При цьому Болгарська Церква досі не висловила соборного рышення на цей рахунок. Про цю проблему у розмові з кореспондентом порталу Двері.Бг розважає настоятель столичного храму Святої Софії протоієрей Ангел Ангелов

 - Отець Ангел, на початку нашої бесіди хотілося б нагадати, з чого в Болгарії знову прокинувся інтерес до Ванги. Кілька місяців тому один архієрейський намісник виступив з пропозицією її канонізувати. У відповідь на це група Слівенських священиків закликала остаточно вирішити питання - відлучити Вангу від Церкви разом з іншими знахарями і ворожками. А через якийсь час з'явилася книга Зографського монаха отця Віссаріона [1]. Вважаю, що слід зупинитися не стільки на змісті книги, скільки на тій реакції, яку вона викликала в Болгарії. Багато наші так званих «виразників суспільної думки» були шоковані висловленою там позицією, яка стверджує, що явище «Ванга» не тільки не має церковного коріння, але й вступає в кричущу суперечність із практикою Церкви. Про що свідчить це щире здивування людей по закінченні багатьох років після смерті Ванги?

 - Ванга дуже популярна в болгарському народі. І лише мала частина його - ті, хто глибоко церковні, усвідомлюють, що це за явище насправді - Ванга. Саме ця величезна популярність Ванги налаштовує більшість людей на ту реакцію, про яку ви говорите. Не знаю, наскільки доречно знову повертатися до Ванги, адже розмови про неї - головний спосіб популяризації її особистості. Для мене цікаво інше, і це треба зауважити. Я переконаний, що у Ванги не було б цієї величезної популярності без підтримки комуністичного режиму. Адже відомо, що час від часу тут чи там з'являються подібні феномени, як, наприклад, «преподобна» Стойна, яка ніколи не мала такої популярності, як Ванга. А явище «Ванга» породжене тим старим урядом - я заявляю це з усією відповідальністю, - бо все, що Комуністична партія зробила для її популяризації, глибоко увійшло в народну свідомість.

Не треба забувати, що частина тодішніх керівників країни перебувала під сильним впливом східних наук і всіляко прагнула насадити якусь еклектичну систему, складену із фрагментів всіляких релігійних вірувань. Згадаймо про захоплення фракійцями та фракологією, орфічними містеріями, агні-йогою, диновізмом [2] і, відповідно, Вангою яка начебто являє собою щось надприродне. - Все це оформилося не культурно-естетичний рух, а у вчення, яке дає підставу називати його «релігійним». Однак я думаю, що головне тут - вчення Динова і дуже важливо підкреслити саме зв'язок з диновізмом. Тому, що тодішня «паралельна філософія», ця еклектика поклала диновізм в свою основу. Все те поза-естетичне з соціалістичної думки, що зараз розкривається перед нами, стало можливим завдяки Динову.

- Але чи немає якоїсь двозначності в церковній позиції по відношенню до Ванги? Я маю на увазі наступне: з одного боку, місцевий єпископ освячує храм, побудований нею і розписаний, м'яко кажучи, на сумнівний манер. Жоден з архієреїв не виступає з чіткою і недвозначною позицією - тобто не застосовує влади учительства, щоб попередити паству про те, що тут криється якась небезпека. З іншого боку, з'являється книга з назвою «Ванга: портрет сучасної відьми» [3], яка в цьому контексті виглядає просто як приватна богословська думка одного з членів Церкви.

- Думаю, що Церква повинна висловити свою істину, а істина Церкви виражається тільки одним способом - через її соборність. Історії відомо багато подібних випадків, коли та чи інша людина всіляко суперечить цілісному вченню Церкви, при цьому дозволяючи собі говорити від її імені. Церква завжди реагувала на це одним чином - через свою соборність. Ви знаєте, як було з вченням Динова: Церква з усією ясністю соборно висловила свою думку, відкинувши це вчення.

Я добре розумію настрої людей, які говорять: «Чому? Хіба вона не церковниця? У церкву ходила; ось, і храм побудувала- це було мрією її життя » і т.д. Вона ж говорила: «Ідіть і хрестіться!» - Наче й не була ніколи чужа Церкві. Звідси і виникають складнощі. Складнощі полягають у тому, що навіть коли б вона всім серцем своїм і відчувала прагнення до Христа, то ні в кого не було б можливості навчити її, розкрити їй всю повноту істини вчення Церкви. Адже вона була відомим чином ізольована, бо її ізолювали можновладці. Це не давало можливості прямого контакту Церкви з нею. І це велика проблема, тому що, з одного боку, вона ясно заявляла, що належить до Церкви, а з іншого - все, що вона робила, повністю суперечить догматиці Церкви.

- Масову свідомість шокує те, що чадами Церкви в числі інших можуть бути злодії, пропащі шахраї і навіть вбивці. «Що ж поганого зробила ця жінка, якщо вона допомагала стільком людям, - дивуються вони, - щоб нападали саме на неї?»

- Я переконаний, що Ванга залишилася б доброю жінкою, і всіляко, як тільки могла, допомагала людям увійти в Церкву, якби не ця її неприродна популярність і надмірний інтерес до неї з боку тодішньої влади. У всьому цьому є якась особлива міфологізація. Не знаю, наскільки вірно все, що приписують її можливостям ...

- Втім, один з аргументів проти Ванги був сформульований з украй матеріалістичної наукової точки зору, доведеної до абсурду; він заперечував усяку можливість успішного прогнозування майбутнього і оголошував все те, чим займалася Вангелія Гуштерова шарлатанством і чистою випадковістю. Але ця аргументація неприйнятна для всякої віруючої людини, яка не допускає, що живе в тривимірному і плоскому світі, підпорядкованому сліпим причинно-наслідковим залежностям. Найгарячіші прихильники Ванги незмінно приводять в приклад пророків, у тому числі старозавітних, і підкреслюють, що пророцтва Ванги так само «успішні», тобто збулися, одним словом - істинні?

- Те, про що ви нагадали, певною мірою підкреслює абсурд, в якому ми жили раніше. Тому, що з одного боку, те, чому нас вчили в школі та університеті, підлаштовувалося під матеріалізм. Всяке вчення пов'язане з духовністю вступало в суперечність із системою та пропагандистською машиною, і з ним боролися. У той же час деякі люди потай займалися окультизмом, прагнули до нього.

"Церква повинна сказати своє слово щодо Ванги!"
Нещодавно я бачив по каналу «Discovery» документальний фільм про те, які дослідження вели цілі інститути в колишньому Радянському Союзі: вивчали людську психіку, паранормальні здібності та інше. З одного боку - очевидний дослідницький інтерес, повністю при цьому засекречений. В той же час з іншого боку - повний абсурд з тавруванням Ванги на «офіційному» рівні. Народ любив її хоча б в силу вродженої цікавості та прагнення кожної людини дізнатися, що буде в майбутньому. А коли хтось може щось сказати про майбутнє, він завжди впадає в марнославство. Проблема Ванги так чи інакше постає перед нами. Ми не можемо вдавати, ніби проблеми реально не існує: мовляв, «не заважайте нам з якоюсь Вангелією Гуштеровою, яка своє віджила».

 Церква повинна зараз ясно сказати те, що вона говорила протягом століть. І в той же час це не повинно бути висловлено в якійсь крайній формі, а чітко, ясно і спокійно, це повинно бути адресовано в дусі православної догматики народові Божому. Церква завжди прагнула до одного - жодним чином не завдавати шкоди вченню, даному Самим Господом Ісусом Христом і згодом збагаченому всім, що нам залишили отці Церкви. Тому, як я вже сказав, зараз ми повинні соборно виступити з ясною позицією щодо Ванги. Коли завдається шкода догматиці Церкви, маємо реагувати. Незалежно від того, наскільки популярна дана особа в народних масах і наскільки непопулярною може бути наша реакція.

- До речі, про нашу природжену цікавість та інтерес до майбутнього. У релігійних системах цей інтерес зазвичай знаходить реалізацію у структурованому вченні про загробну долю людської душі. Більш того, релігійні системи зазвичай прив'язані до цієї теми і будуються на ній. У той же час Новий Завіт відводить неймовірно мало місця темі «життя після смерті».

- Знову згадаю Динова і диновізм, оскільки вони мають пряме відношення до теми. На одній з презентацій книги ченця Віссаріона в Софії я встав і чинив опір тому, що християнство весь час називають релігією. Думаю, до нього не можна підходити подібним чином. Багато хто з присутніх емоційно відреагували проти сказаного мною. Так, я наполягаю на тому, що християнство - не релігія і не може бути релігією. Створене Диновим - це якась релігійна система, і цього ніхто не може заперечувати. Але ми посередників не потребуємо, бо Сам Господь Ісус Христос прийшов у світ і зруйнував всяку ідею релігії, показавши, що християнство - це життя. І життя - в істині. Потрібно усвідомити цей факт.

- Як зауважив один православний богослов, Слово стало плоттю, а не текстом з підрядковими примітками та бібліографією ...

 - Так, саме так. Тому що найдивовижніше це те, що Ісус Христос прийшовши на землю не зачинився де-небудь, щоб поміркувати про трагедію світу, а потім написати якусь книгу і сказати: «Ось, читайте це!» Все, що Він мав сказати як істину Він показав Своєю поведінкою, Своїми вчинками, Своїм ставленням до оточуючих Його людей.

Вчення Церкви - це вчення про те, що в часи Свого короткого життя тут, на землі, показав нам Богочоловік. І, зрозуміло, кульмінацією цього було те, що Богочоловік- Христос відновив нашу людську природу. Він не зробив її ангелоподібною. Він зробив її богоподібною, щоб показати всім, хто буде жити по цьому, що людина покликана лише до одного - до богоподібності, до обоження. Це найважливіше. І прагнення людини - стати Богом не по єству, а по благодаті. Все це буквально підриває ідею релігії та пов'язаного з нею вчення про загробне життя. Христос ясно сказав нам: «Живіть тут і тепер, у цьому світі, ось таким чином : прагніть до добра, тому що Бог благий. І відтепер Мій Отець приготував вам оселі, справжні ваші оселі, які на небесах» . Коротко кажучи, живіть тут і тепер в істині, і у вас буде можливість бути і громадянами неба. Це найважливіше.

Відтепер все, що робить Бог, Він робить для того, щоб підняти нас і поставити по праву Свою руку. І це не якесь книжне вчення, а як раз навпаки. Господь Ісус Христос, як істинний Бог, міг, скажімо, повстати й воскреснути душею, але щоб тіло Його залишилося надалі таким, як наше, в тлінності. Але ось тут відбувається «абсурд» повстання тіла, воскресіння і вознесіння тіла. Ви знаєте, як реагували самі апостоли. Вони замкнулися в своїх світлицях. Згадайте той випадок, коли святий апостол Павло проповідував в Ареопазіаі всі слухали його з цікавістю; там були представники платона, стоїків та інших, і всі слухали його до того моменту, як він сказав: «Я проповідую Христа Воскреслого».

Ось це важко для людського мислення - зрозуміти, як Бог воздвиг не тільки людську душу або не тільки дав можливість людській душі стати безсмертною, а відновив, підняв і тіло. Ось камінь, об який ми спотикались тисячі років і об який спотикаємось й зараз. Ідея про те, що людська душа безсмертна, - надихає, але Бог прийшов і зробив щось інше, ще більш «абсурдне». - Це відводить на задній план всяку думку про Вангу, про прагнення підглянути і зрозуміти, що ж відбувається тоді, коли ми звідси йдемо. Все це питання віри. Істинно віруюча людина спокійна в цьому відношенні. Тому що Бог обіцяв нам, що ми будемо з Ним. А Бог тому й Бог, що твердо стоїть на всьому, що говорить і робить. -

З протоієреєм Ангелом Ангеловимрозмовляв Димитр Спасів, Двері.Бг

[1] Книга називається «Петър Дънов и Ванга – пророци и предтечи на антихриста» (2011). 
[2] Диновізм (дановізм, доновізм, деновізм, а також дуновізм) - болгарське езотеричне християнство. Засновано Петром Диновим (1864-1944). Після п'яти класів гімназії П. Динов вступив у «американське науково-богословське училище» в болгарському м. Свіштове. Закінчивши його в 22 роки і попрацювавши сільським учителем, їде в 1888 р. США, де навчається в Медісонській теологічної семінарії, потім у Бостонському університеті на теологічному факультеті і паралельно вивчає медицину. У 1895 р. повертається на батьківщину, однак відмовляється від посади пастора методистської церкви і з часом засновує Всесвітнє Біле братство, проголосивши себе вчителем Беінсом Дуно.
[3] Назва 2-го тому згаданої книги отця Віссаріона; назва 1-го: «Петро Динов - аналіз одного лжевчення».