Інформаційний портал Тернопільської єпархії УПЦ Київського патріархату

неділя, 20 січня 2013 р.

Єдиність у новому церковному році

Єдиність є фундаментальною природою Церкви, бо Єдиним є Христос від котрого ця Церква    залежить. Таким чином, будь-який поділ Єдиної Церкви, насправді - це розділення Самого Христа. Ця концепція природи Церкви тримала її неподільною протягом першої тисячі років хриcтиянства. Ця Церква була заснована і збережена мучениками, завдяки глибинному тлумаченню і Священному Писанню, в якому знаходиться Божественне Одкровення, проповідуванням та освяченням її членів, - все це з вірою в Христа і Його Євангеліє. Таким чином, єдиність Церкви повинна підтримуватися як божественний корабель для спасіння людини. Проте, єдність Церкви Христової не означає, що одна людина на землі обрана зберегти віру в цілості й керувати її діяльністю. По своїй природі вона повинна бути соборна! 

Ця єдність означає проголо шення і сповідування Єдиної Віри, Святого Письма, і Єдиного Вчення, узгідненого з усіма християнськими церквами, а особливо Вселенськими Соборами. Це була система Не розділеної Церкви першого тисячоліття, починаючи з діянь самих апостолів, особливо в справах віри і моралі (Діянь 15:6). Цей уривок відноситься до Апостольського Собору в Єрусалимі, що відбувся близь ко 49 року н.е., який встановив умови і прецедент важливого значення в управлінні Церквою. Православна Церква прийняла цю практику розв'язування суперечки і досягнення згоди за допомогою розглядання справ на нарадах (вірш 6), свідчення (вірші 7-12), рішення (вірші 13 -21) та постанов (вірші 22-29). 

Церква, яка заснувалася апостолами, виросла і поширилася по всьому світу, з різними регіональними від діленнями однієї і тієї ж віри і управління, і одним і тим же тлумаченням, сформульованих догматів і канонів. Коли Церква починає ділитися, її єдність порушується, її цілісність руйнується і підривається її єдиність. Ця єдність Церкви Христової -  це передвісник нашого єднання в вірі і богошанування - повна єдність Церкви. Єдність - це спілкування християнської Церкви, відносини і спілкування через любов і милосердя в ім'я Ісуса Христа. 

Для збереження єдності в наших церковних громадах, нашою постановою має бути "приходити" до Христа і вільна воля християнина, яка завжди має використовуватися у всій повноті. Вкрай важливо, щоб всі свої зусилля, зміцнені Божою благодаттю, ми скеровували на боротьбу зі спокусами зла як зсередини, так і ззовні. Ми повинні підготовляти наші серця, щоб вони були храмом Христа, Котрий обіцяв бути з нами завжди, не залежно від обставин життя. Бути послідовником Христа озна чає, що ми повинні мати інтимну, віддану особисту відповідь на його "запрошення" приходіть "до Мене".

Тільки  тоді  наші  щоденні  труди  і тяготи стануть легшими і яснішими в повсякденному  житті,  в  наших стосунках.  Бути  християнином,  вимагає  істинної  самовідданості і посвяти, а не тільки прихильного схвалення  Його  вчення або шанування  риста. І лише говорити, що Христос  був  верховним  учителем  мораль ності або віддавати Йому хвалу, не робить  людину  християнином  в повному розумінні слова. Це ще не значить, що ми християни, бо ми є членами  церкви,  чле на ми  парафіяльної управи, працюємо в комітетах, приходимо на богослуження по неділях,  співаємо  в  церковному  хорі, або  беремо  участь  в  грошезбірках, таких, як парафіяльні базари  та  інших. Така «приналежність» до Церкви аж ніяк недостатня.

Бути  членом  церкви  і  брати  активну участь в житті парафії, ще не робить нас істинними  християнами. Бо хоч ми можемо сповідувати вчення Церкви, але в той же час ми можемо  бути  дуже  далекими  від Христа.  Бути  активними  в  церкві (парафіяльній  громаді)  ще  не  завжди означає, що ми є близько з Богом. У багатьох випадках справжнє значення  християнина  втрачене, незалежно від участі в церкві. Бути справжнім християнином не проста річ  і  не  звичайна  справа.  Людина по винна бути особисто і щиро віддана Самому Христові. Віддати себе особисто  в  Христову  опіку  і  Його любов є частиною самопосвяти Єдності.  Бути  християнином  означає лояльну і жертовну відданість Христу, яка має бути ревно і міцно вкорінена у віру, зміцнена молитвою і богошануванням,  і  підтверджена слугуванням  свойому  ближньому  і своїй церковній спільноті.

Всі ми покликані Христом до цієї самопосвяти. Відповідаючи на Його заклик, дістаємо запевнення, що незалежно від того, якою є наша праця або ноша, - завдяки цій посвяті вона  стане  легшою  і  світлішою. Християнське  життя не спокійне й безжурне; воно здобуте  глибокою вірою, посвятою і відданістю єдності з Христом. Адже ми покликані:  "візьміть повну Божу зброю, щоб могли ви дати опір дня злого, і, все, виконавши, витримати. Отже, стійте, підперезавши  стегна свої правдою, і зодягнувшись у броню праведности, і взувши ноги в готовність Євангелії миру. А найбільш над усе візьміть щит віри, яким зможете погасити всі огненні стріли лукавого. Візьміть і шолом спасіння, і меч духовний, який є Слово Боже. Усякою молитвою й благанням  кожного  часу моліться  Духом, а для того пильнуйте з повною витривалістю та молитвою за всіх святих..." (Еф. 6:13-18). 

Цей уривок вказує на важливість християнської готовності  і  настороженості:  ревна молитва  і  пильність в підпорядкуванні  Святому  Духу.  Ті,  на  «пере лінії», апостоли і євангелисти,  в нашому випадку, наші теперішні церковні провідники, - потребують молитовної під тримки церкви.

Отже,  для  того  щоб  зрозуміти  і сприяти єдності між собою, ми повинні бути повністю поін формовані про нашу віру і вірування інших конфесій. Сліпе прийняття вчення і вірувань Церкви або байдужість до власних  переконань  і  вчення, не буде міцною основою для єдності серед  нас. Надзвичайно  важливим є,  щоб  всі  християни  одностайно протистояли нетерпимості і байдужості, бо ці сили створюють атмосферу холодності і ворожості один до одного. Як православні християни ми повинні підходити до справи єдності  зі  смиренням,  співчуттям і покаянням,  закликаючи  благодать Божу, щоб провадила нас до виконання Божої Волі для  нас,  щоб  ми бачили різницю між Божественною Істиною для спасіння і звичаями та обрядами  людей.  І  тоді  вчення  і життя Єдиної Неподільної Вселенської  Церкви  першого  тисячоліття
християнства знову буде досягнуто  в  повному  єднанні,  і  від  того  вповній  силі  буде  зростати  більш гармонійний і мирний християнський світ, і, зокрема, наші Українські
православні громади і парафії.

Вступаючи ще в один церковний рік, скеровуймо всі наші зусилля на єдність з Ісусом Христом, з нашими братами у Христі і з усіма. Робім це в любові Ісуса Христа! Слава Icyсу Христу! Слава навіки!

Протопресвітер Віктор Лакуста,
Канцлер Української Православної Церкви Канади