Інформаційний портал Тернопільської єпархії УПЦ Київського патріархату

пʼятниця, 4 січня 2013 р.

Митрополит Iоасаф: "Потрібно дати достойний звіт перед Богом за своє архиєрейське служіння"

Високопреосвященнійший Владико Іоасафе, відходить у минуле ще один рік людської історії і, напевно, кожна людина робить своєрідний підсумок, що було досягнуто, а що потрібно зробити як в земному, так і в духовному вимірі. Рік цей був особливим у Вашому житті, адже Вас на початку 2012 року Патріархом Філаретом піднесено до сану митрополита. Як змінилося Ваше життя після нагородження та чи дало це своєрідний стимул до ще більшої праці на ниві Христовій? 
– Нагорода, якою удостоїв мене Святійший Патріарх Філарет – піднесення до сану митрополита, є заслуга не тільки моя, але всієї єпархії, кожного священика, який ревно виконує свої обов'язки на пастирській ниві та веде людей до спасіння. Напевно, як і кожній людині так і мені, приємно коли моя, хоч і маленька праця, є помічена. Це дає своєрідний стимул для ще більших та ревніших трудів. З Божого благословення багато досягнуто і зроблено в цьому році, що минає, але ще багато потрібно зробити. Я не пишаюсь тим, що мене було вибрано з багатьох і піднесено до сану митрополита, бо це ще більша відповідальність, і потрібно дати достойний звіт перед Богом за своє архиєрейське служіння. Дякую Богу за його благодіяння до мене недостойного, та дякую Патріарху за довіру і за те, що так високо оцінив мої скромні заслуги. Молю Пастиреначальника Господа нашого Ісуса Христа, щоб укріпив мене в несінні мого архиєреського хреста та в ревній праці на славу нашої Православної Церкви. 

– Цього року також минає вже 20 років від дня прийняття Вами монашого постригу, – особливої обітниці перед Богом. Що саме посприяло тому, що Ви вибрати такий спосіб життя та чи не важко було зважитися на прийняття монаших обітів?
– На це питання важко відповісти, і неможна сказати, що якась життєва подія, обставина примусила мене вибрати монашество. Це був поклик Божий і я зрозумів це у своєму серці, і коли владика Пантелеймон (Долганов) (тоді єпископ Архангельський і Мурманський, в якого я проходив послух іподиякона) сказав мені, щоб я писав прохання на постриг, я не став аналізувати чи радитись з кимось, а сприйняв це, як голос самого Христа, який кликав мене за собою. І я ніколи не жалів і ніколи до кінця життя не пожалію про свій вибір. 

– Особливе місце у Вашому духовному житті займає Артеміє-Веркольський монастир на Архангельщині, де Ви були настоятелем. Багато Вам довелось потрудились, щоб відродити обитель. Чи не жалієте про Ваш вибір, що повернулись на Україну? 
– Артеміє-Веркольський монастир – це моє дітище, не зважаючи на те, що монастир знаходиться далеко від мене, на крайній Півночі, де навкруги тайга, за ним болить моє серце. Я багато потрудився відроджуючи, піднімаючи його з руїн, і мені, з Божою допомогою, вдалось це зробити. Але найголовніше – там я духовно укріпився. Я замерзав, тонув, були труднощі з фінансами, було і таке, що доводилось продавати свої речі, щоби нагодувати людей, але з твердою вірою в серці все це перетерпів. І щиро можу сказати, що це були найкращі моменти мого духовного життя, бо по-особливому відчувалася присутність Божа. Монастир сьогодні функціонує, є братія, звершуються богослужіння. А моє повернення на Україну і архиєрейське служіння – це знову ж таки промисел Божий, а не мій вибір. Як би боляче не було за своєю духовною батьківщиною, але потрібно відроджувати нашу рідну Українську Православну Церкву і завдання духовенства на сьогодні полягає в тому, щоб традиції, які підкреслюють саме ідентичність українського православ'я не були забуті. Дякую Богу, що судилось мені очолити Івано-Франківську єпархію, а особливо відроджувати древній Скит Манявський. 

– Манявський монастир по-особливому захопив Вас і всією істотою вболіваєте за його відродження, та прагнете, щоб швидше, відродити монастирю ту духовну велич і красу, яка була колись, за преподобних Іова та Феодосія. Що загалом зроблено за цей рік і які плани на наступний відносно відродження монастиря? 
– Так, Скит Манявський особливий монастир, з давньою історією, яка ще багато чого невідомого приховує від нас. Недавно науковці знайшли архівні джерела, які засвідчують, що на Малому Скитку Іова (зараз Спасо-Преображенський Скит) подвизався один з найвідоміших духівників всієї Західної України – ігумен Даниїл. Але найголовніше те, що монастир манить до себе та притягує вірних і хто хоча б раз був тут у святих стінах обителі, приїзжає ще не один раз. Монастир змінює людей, заставляє по-іншому дивитися на цей світ. Багато зроблено за останні роки, зокрема і за цей, що минає: завершено зовнішні роботи з будівництва Свято-Вознесенського храму, відбудовані стіни храму та братський корпус у Спасо-Преображенському Скиті, встановлено пам'ятник гетьману Івану Виговському, розпочато будівництво нового трапезного храму. 

Також, на моє прохання, науковцями були зроблені розкопки на території самого монастиря, де виявлено багато цікавого. Професором Богданом Сушинським видано нову книгу "Слово про Скит Манявський", присвячену історії монастиря. З Божою допомогою планується в скорому часі освячення Свято-Вознесенського храму та завершення будівельних робіт у Спасо-Преображенському Скиті. Також, групою науковців під керівництвом директора Інституту історії і політології Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника професора, доктора історичних наук Миколи Когутяка спільно з братією монастиря готується нова фундаментальна праця присвячена Манявському Скиту, у якій будуть висвітлені невідомі до цього часу події з історії обителі. Збільшується кількісно братія, чітко, згідно уставу звершуються богослужіння. 

– Під Вашим керівництвом діє Івано-Франківський Богословський інститут, який один з небагатьох духовних закладів надає вищу богословську та світську освіту. Але в наш час, на відміну від 90-х, знижується кількість тих, хто поступає на навчання у духовні заклади, а ще менше тих, які після закінчення стають священиками. Як ви вважаєте, в чому тут причина, адже священиків потребує Україна? 
– Найперше хочу сказати, що Івано-Франківський Богословський інститут вже ввійшов у історію нашої Церкви, як перший, що зумів пройти державне ліцензування та акредитацію та надає, як вищу богословську так і світську, гуманітарну освіту за спеціальністю релігієзнавство. За час свого існування (з 2002 до 2012) інститут випустив більше 100 магістрів богослов'я та 160 бакалаврів філософії (релігієзнавство). Більшість випускників стали священнослужителями і не тільки ведуть свою пастирську діяльність, але викладають у середніх школах та інших навчальних закладах. Серед випускників інституту є також два архиєреї нашої Церкви. Так, на сьогодні дуже мало молодих людей стають на священичу дорогу, і мало поступають в духовні навчальні заклади порівняно з 90-ми і причин тут багато, але головна криється в тому, що немає покликання Божого. Священик – це не професія, це – служіння Богові і людям. І тому, якщо молода людина не відчуває в своєму в серці покликання, тоді краще їй не вибирати пастирську ниву, краще бути простим пересічним християнином і працювати в тій чи іншій професії, ніж бути поганим духовним пастирем.

– Кажуть, що монах, а тим більше архиєрей, дивиться на світ по-особливому – духовними очима, зір яких допомагає чіткіше бачити духовні орієнтири, які ведуть до спасіння. Як молодій людині не втратити цих орієнтирів, тобто спастись у сучасному, модернізованому світі? Та чи потрібні якісь нові методи праці з молоддю у Православні Церкві, щоб уникнути духовного занепаду? 
– На даний час це дуже актуальне питання тому, що молодь – це наше майбутнє. Проблема цього світу – це загальний відхід від Христа. Включіть телевізор, відкрийте світову павутину Інтернет, візьміть до рук пресу, де провокується безтурботне, аморальне життя. Блуд, розпуста, насильство та інші гріховні пороки просто каламутним потоком вливаються ще в юну, несформовану свідомість молодої людини. Священнослужителі б'ють на сполах, намагаються застерігати своїх духовних чад від духовного розтління. Та хоча Церква є вагомою суспільною інституцією, але вона від'єднана від держави. І дуже рідко владні мужі прислуховуються до голосу Церкви, яка завжди закликала і закликає до вічних цінностей, чеснот та високоморального життя. Я не прихильник модерних методів праці з молоддю у Церкві, як наприклад нічні православні клуби, спортивні змагання чи щось інше, щоб просто прив'язати, зацікавити. У цих методах немає раціонального зерна. Священик, як пастир, повинен закликати з амвону, у недільних школах, показувати християнські фільми, робити для молоді паломництва по монастирях та святих місцях, тобто саме такими засобами опам'ятовувати сучасну молодь, заставляючи задуматися над сутністю людського життя. 

– Кожного року ми спостерігаємо, як багато людей, дуже гучно зустрічають Новий рік. Можна сказати, що це святкування перетворюється на якесь певне буйство, тому що забуваються всякі норми поведінки. Чи Ви, як духовна особа, відмічаєте Новий рік? Та як порекомендуєте зробити це вірним, адже це час Різдвяного посту? Та чи в майбутньому Українська Православна Церква перейде на григоріанський стиль, як це зробила Константинопольська та інші Православні Церкви? 
– Хоча наша Православна Церква живе за юліанським стилем, і Новоліття за яким припадає 14 січня у день свята Обрізання Господнього, але 1 січня – Новий рік за григоріанським стилем – це також особливий день у житті напевно кожної людини. І я думаю, що немає гріха, якщо зустріти його в колі сім'ї чи друзів, пам'ятаючи, що це час Різдвяного посту, але не перетворювати це святкування, на якесь буйство. Я особисто від часу прийняття монашества зустрічаю Новий рік у молитві, зокрема з акафістом "Слава Богу за все", і рекомендую вірним також у цей день вознести особливу подячну молитву Богу за всі його благодіяння та попросити благословення на наступаючий Новий рік. А календарне питання (про перехід нашої Церкви у святкуванні неподвижних празників на григоріанський стиль) думаю, що на сьогодні не є актуальним, можливо у майбутньому воно буде розглядатись, але тоді, коли буде об'єднане Українське Православ'я. 

– Дякую Вам Владико за приділений мені час та цікаві відповіді на поставленні запитання. Від всіх читачів нашого веб-сайту прийміть найщиріші вітання з нагоди наступаючого великого празника Різдва Христового та Нового року. Бажаю Вам, щоб Господь допоміг Вам і надалі мудро і виважено керувати нашою Івано-Франківською єпархію та вести свою паству до спасіння. 

Розмовляв з митрополитом Іоасафом протоієрей Іван Телятинський

Джерело: cerkva.info