Інформаційний портал Тернопільської єпархії УПЦ Київського патріархату

вівторок, 22 січня 2013 р.

Брати Капранови : "Почаїв – це МакДональдс"


Надання статусу автокефалії Українській православній церкві Київського патріархату (УПЦ КП) – дуже актуальне питання. Вірних Київського патріархату у нас багато і церков Київського патріархату у нас багато. Так повелося, що країна повинна мати свою церкву, а не залежати від іноземної. Васальна залежність ще нікого не прикрашала в ніякій сфері: ні в політичній, ні економічній, ні в церковній. Тому Україна продовжує боротьбу за незалежність в різних іпостасях. Безперечно, що тема релігії - це справа кожної окремо взятої особи, але наявність національної церкви – справа загальнонаціональна. Все так само, як і з національним товаровиробництвом: це справа національна, але якщо хтось приходить в магазин, то кожен сам робить вибір, який товар купувати.

Якщо УПЦ КП стане автокефалією, то на повсякденному житті це не відобразиться, адже вона й сьогодні поводиться як цілком самостійна і незалежна. Але українські прихожани матимуть відчуття того, що вони вже не на пташиних правах. Навіть з точки зору дискусій з Московським патріархатом на їхню улюблену тему самосвятства українці матимуть аргументи – це завжди буде приємним для кожного вірного Київського патріархату.

Якщо головним буде не Кірі, а Варфоломій – це те саме, якщо головним Україні буде не Володимир Путін, а свій президент. Зміниться свідомість. Прийде розуміння того, що українці самі повинні тут порядкувати все. Небезпека Кіріла в тому, що він надто близько. Він може керувати безпосередньо втручаючись в справи. Варфоломій – це щось типу ООН. Він далеко і йому особливих справ до нашої церкви нема, а це означатиме, що українці самі повинні порядкувати собою: своєю вірою, парафіями, церквами. Це дає реальну самостійність, а не ту, що завтра перед виборами приїде перевірка з Москви і зніме одного патріарха та призначить іншого.

Після заяви Філарета про те, що він просить автокефалію, представники російської церкви заявили, що йому потрібно покаятися. Ставлення попів російської церкви до української церкви принижує українців давно. Якщо піти в будь-яку російську церкву, то там прочитають цілу лекцію про те, що не можна ходити до церков Київського патріархату, а якщо хтось там хрестився – то він не хрещений, якщо вінчався – то не вінчаний. Це давно вже ніщо інше, як боротьба за ринок. Церква - це дуже великий бізнес і російська церква тут йде вперед. У що вони перетворили Почаївську лавру? Почаїв –це МакДональдс або суміш МакДональдса з ДіснейЛендом. Там вірою не пахне навіть близько. Вони борються за гроші, а коли борються за гроші, то окуповується будь-який прийом, навіть подібний. Боротьба за ринок, на жаль, вірою тут і не пахне.

Як всі ці розбірки позначаються на ставленні українців до росіян і навпаки? Будь-які втручання в духовне життя завжди іде в маси. Проводяться кордони. Якщо в межах села дві церкви, то між ними кордон. Або в межах України дві церкви - і між ними кордон. Ці кордони завжди дуже погано впливають на життя людей тому, що починаються суперечності: а ви такі, а ви сякі. Звісно, ідеалом було би створення єдиної помісної української церкви, яка об’єднала б вірних Автокефальної церкви, Київського патріархату і Московського патріархату. Це був би ідеальний варіант. Втім, наскільки він реальний – складно сказати. Швидше за все, найближчим часом ми цього не побачимо.

Цікаве питання полягає в тому, яка була б реакція російського духовенства, якщо б українські духівники спілкувалися з Московським патріархатом в тому ж ключі ультиматумів і вимог? Але воно стосується не тільки церкви. Якби Україна поводилась з росіянами так, як Росія поводиться з українцями і як країна, і як національність, то вони б нас називали фашистами. Хоча, вже й так називають. Якщо взяти закон про державну мову, що в Росії діє, то він дуже жорсткий. Там говориться, що кожен публічний виступ, що показують по телевізору має бути перекладений державною мовою. Ніхто не говорить, що хтось притіняє інші мови: татарську чи українську, чи ще яку. У нас же, не доведи Боже, говорити, щоби переклали на державну мову виступ чиновника, бо решту мов людина може не знати. Або, якщо вимагати від державного службовця щоб він знав українську мову – ти одразу попадаєш під назвисько «фашист».

Не варто забувати, що російську церкву створив товариш Йосип Сталін. Коли російську церкву знищили більшовики, то її потім назад зібрав товариш Сталін. Коли його відспівував патріарх, то по церквах були служби. Те, що в російській церкві великий контингент Луб’янки, – цього вже давно ніхто не спростовує. Завербованих там багато. Російська православна церква – це продовження державної політики Росії в інший спосіб. Церква є невід’ємною частиною російського імперіалізму. Однозначно, що питання церкви - це більше питання політичне і до віри не має жодного відношення, це також питання грошей і політики.

Росія бореться з Варфоломієм за вплив в християнському світі, тому вони замахуються на значно більше, ніж контроль за українською церквою. Українська церква для них це так – бунтівливий дух. Сьогодні росіяни мітять в саму голову всієї церкви. Якщо УПЦ КП нададуть статус автокефалії, то такий жест Варфоломія означатиме, що він буде намагатися зберегти Україну як провінційно-ідеологічне захалустя. Хоча, там звісно Собор все вирішує. Втім, якщо Філарет подав таку заявку, то він щось знає. Це означає, що зорі зійшлися так, що вона може бути прийнята і Собор може винести позитивне рішення. Якщо це станеться, то це буде ще один великий крок до реальної української незалежності. В першу чергу державної, бо держава – це не тільки армія і не тільки економіка.

Нагадаємо, нещодавно Предстоятель Української православної церкви Київського патріархату  патріарх Філарет звернувся до православних церков з проханням визнати автокефалію УПЦ КП. Найближчим часом мають назначити дату проведення Вселенського Собору церков, на якому можуть розглянути питання надання статусу автокефалії Київському патріархату.