Інформаційний портал Тернопільської єпархії УПЦ Київського патріархату

пʼятниця, 11 січня 2013 р.

Митрополит Миколай (Борецький)

Народився митрополит Микола Борецький 19 грудня 1879 року містечку Сарни Липовецького повіту Київської губернії (нині село Монастирищенського району Черкаської області) в родині священика. В п’ятирічному віці осиротів і залишився на руках у матері. Першу свою освіту отримав в Уманській духовній школі, та у 1901р. у Київській духовній семінарії. У 1902р. навчався на короткотермінових педагогічних курсах у Харкові. В період з 1902 по 1904рр. працював вчителем на Київщині та Поділлі. В 1904р. висвячений на священика та був настоятелем парафій на Поділлі (с .Коханівка, с. Мала Жмеринка, м. Жмеринка, м. Гайсин). Паралельно працював законовчителем в гімназіях м. Жмеринка та м. Гайсин, учителем інституту в  м. Вінниці, учителем семінарії в м. Черкасах та виконував обов’язки військового священика і благочинного 65 пішої дивізії в період з 1914 по 1916рр.

Після повернення з фронту навесні 1917р. він став настоятелем Миколаївського собору в м. Гайсині та невдовзі був обраний головою міської думи. За вживання при церковних відправах української мови єпископ Подільський  Пимен двічі забороняв Борецького у проведенні богослужінь. Влітку 1921р. отець Микола оголосив про свою приналежність до новоствореної Української Автокефальної Православної Церкви, за що і був переслідуваний радянською владою. Його вчинок наслідувало ще 50 священників із своїми парафіянами.

Наприкінці  жовтня 1921р у київському храмі  Святої Софії Всеукраїнський Православний собор обрав Борецького єпископом.  В період з 1922 по 1927 рр. нововисвячений  єпископ УАПЦ  був поставлений духовно опікуватися Гайсинською округою, виконував обов’язки наглядача Тульчинської округи та був настоятелем  Миколаївського собору у  Гайсині. Відомо лист єп. Миколи від 15 лютого 1926р., в якому він просив звільнити його від вище згаданих посад, але залишити його настоятелем Миколаївського собору.

В період з 17 по 26 жовтня 1927р. в час проводення ІІ Всеукраїнський Собор УАПЦ на якому одне з головних питань поставало обрання нового митрополита, у зв’язку з тим що митрополита Василя Липківського  було усуното з цієї посади на вимогу радянської влади. 22 жовтня розпочалося безпосереднє обрання кандидата на  митрополита.  Цього дня відбулося голосування під час якого найбільшу кількість голосів отримав архієп. Харитон  Гов’ядовський (97), але він відмовився. Після цього представник від Президії Собору – Володимир Чехівський просив архієп. Йосифа Оксіюка (90 голосів), на що той дав також негативну відповідь. Виникла критична ситуація проте митр. Василь Липківсьий звернувся до єп. Миколи Борецького і став його умовляти дати згоду на виставлення його кандидатури в митрополити,  бо як пише сам Липківський «він  стояв осторонь від чвар в УАПЦ,був людиною скромною».

24 жовтня 1927р. на продовженні  Собору були присутні 208 делегатів, відбулося нове голосування під час якого єп. Микола Борецький отримав 188 записок. Голова Собору В. Чехівський запропонував за заведеним порядком запросити єп.. Муколу Борецького. Коли єп. Миколаю оголосили наслідки голосування, то він заплакав і плачучи схилився на аналой. Чехівський звернувся до нього так: «Всечесний Отче Микола. Собор поставив Вашу кандидатуру; із загального числа 208 душ – 183 голосів виявили свою волю  й бажання бачити Вас на кафедру Митрополита Всієї України. Чи даєте Ви згоду працювати на кафедрі Митрополита Всієї України?».

Микола Борецький підвівся, підійшов до столу Президії Собору,налив в стакан води і, випивши її та заспокоївшись, тихо промовив: «Святий Соборе. Не трудно померти за діло Христове. Хто любить Христа, хто вірує в Нього, у кого легені, диряві, тому не страшно вийти на Голгофу. І коли Церкві пожертва я готовий віддати себе на розп’яття. Беріть і розпочинайте. Але, мої любі, на  перешкоді стоїть ще одна велика причина. Як може той, що стоїть перед Вами, репрезентувати перед цілим світом УАПЦ.  Де він візьме ту силу, не дивлячись на допомогу братів єпископів, щоб достойно на бути  свому місці. Я відкидаю і здоров’я і страждання і все життєве, бо моє життя вже перейшло, воно вже кінчається. Але хто буде пасти Церкву? Хто дасть ту живу воду, що підсилює життя? Я знаю, що я не кандидат і Митрополича кафедра залишається вільною, як вона і зараз є. Хтось буде виконувати це велике служіння, а на кафедрі  буде тінь Митрополита… Ви ставите питання в категоричний спосіб, тому я мушу йти на жертву, коли ця жертва спасе і заспокоїть Церкву, коли треба, для спасіння Церкви розп’яти, – розпинайте, аби була спасенна Церква. Нехай буде воля Божа, воля Церкви, воля любого мені Українського народу». Собор виголосив йому: «Аксіос», після чого всі дзвони сповістили про обрання нового митрополита. Інтронізація нового митрополита відбулася у неділю 30 жовтня 1927р. в храмі Св. Софії міста Києва. Після Богослужіння митр. Микола виголосив  слово,  у якому закликав триматися Православної віри та Української Церкви.

17 лютого 1928р.  з ініціативи Київського митрополита Синодально-Обновленської Церкви на Україні Інокентія відбулася зустріч з митр. Миколою Борецьким, на якій обговорювалась можливості поєднання обох Церков. Звітуючи пізніше про цю зустріч Президії ВПЦР, митр. Микола заявив, що з огляду на протилежність ідеологій і структур цих Церков, поєднання неможливе без кардинальних реформ в Обновленській Церкві.

За митр. Миколу бере початок скликання Малих Зборів ВПЦР. Перші з них проходили  6-8 березня 1928р. у Києві, на них митр. Борецький доповів про духовне керівництво УАПЦ, зокрема про єпископські і пастирські наради,а  також було розглянуто питання про фінансовий стан Церкви та шляхи його поліпшення.

За участю митр. Миколи Борецького 19 єпископів, 46 священників, 8 дияконів та 25 мирян було проведено Великі Микільські Збори, які проходили з 29 травня по 1 червня 1928р. у соборі Св. Софії міста Києва. Митрополит виступ з доповіддю на тему «Між церковне становище УАПЦ». Доповідач дав характеристику всіх церковних течій на Україні та з’ясував відношення до них УАПЦ.  Також він виніс на обговорення питання «зречення» чи «відступництва» священнодіячів та вірних УАПЦ, але доповідь з цього питання виголосив архиєп. К. Малюшкевич після чого Борецький запропонував ухвалити правила прийняття назад розкаяних відступників. У справі об’єднання  Православних Церков на Україні, Збори прийняли відповідну резолюцію і обрали спеціальну комісію для розгляду цього питання, в склад якої увійшли архієпископи: Й. Оксіюк, К. Малюшкевич та І. Павловський.

 Митрополит прагнув і надалі вести Українську Церкву по шляху наближення до Христа, з прагнення мати вільну  Церкву, що мала у віках минулих цього народу неоцінимі заслуги в творенні його національної духовної культури, проте не думалось, не гадалось. Згідно з повідомленням світової преси в СРСР до  1930р. було вбито: 31 єпископа, 1600 священиків та 7000 монахів різних Церков. В тюрмах та концтаборах перебувало: 48 єпископів, 3700 священиків, 8000 монахів та монахинь така ж доля застане і митр. Миколу Борецького.

27-28 січня 1930р. було скликано «надзвичайний Собор УАПЦ», на якому був і сам митр. Борецький. Пі час Собору учасники під тиском радянської влади були змушені підписати резолюцію про ліквідацію УАПЦ, як нібито контрреволюційну та антирадянську організацію та складову частину  Спілки Визволення України. Одночасно припинено діяльність керівних органів УАПЦ: ВПЦР і округових та районних рад. Єпископи мусили припинити своє керівництво округовими Церквами і перейшли на статус звичайних священнодіячів в межах своєї кафедральної парафії.

Ось тепер розпочалося «розп’яття » митр. Миколи Борецького.  В березні 1930р.  він був заарештований, а 24 березня цього ж року так звана «трійка» при колегії ГПУ засудила  його до восьми років позбавлення волі за співпрацю з СВУ. Зразу ж після суду був переведений до Ярославського політичного ізолятора. Про події,які творилися в Україні з Церквою стало відомо за кордоном. Надійшов лист від папи Римського в якому той вимагав пояснень. Борецькому надали лист-відповідь для підпису в якому йшла мова, що Церква на теренах СРСР спокійно існує, але той відмовився підписати. Після чого був доведений тортурами до божевілля і вже тяжко хворим переведений до Соловецького концтабору. Помер митр. Микола Борецький у Ленінградській психіатричній лікарні в 1934р.

Юрій Дещинський, Студент ІІ курсу РДС УПЦ КП


Використана література:

  1. Біблія. переклад Патріарха Філарета. – К. 2004р.
  2. Власовський І., Нарис з Історії Української Православної Церкви. – К. 1998р. т. 4 (2)
  3. Перловська І., Історія Української Православної Церкви 1686-2000. – К. 2010р.
  4. Кислашко Олександр митр. прот., Історія Православної Церкви. – К. 1996р.
  5. Мартирологія Українських Церков – Українська Православна Церква. – Торонто. 1987р.
  6. Воронін О., Автокефалія Української Православної Церкви. – Кенсігтон, 1990р.
  7. Цимбал Т.,Митрополит УПЦ Микола Борецький. Спогад. – «Українське православне слово», 1975р., червень, стор.13