Інформаційний портал Тернопільської єпархії УПЦ Київського патріархату

неділя, 13 січня 2013 р.

Коли і чому приходить Новий рік?


Павло Флоренський якось зауважив: “Російська віра склалася із взаємодії трьох сил: грецької віри, принесеної нам ченцями та священиками Візантії, слов’янського язичництва, яке зустріло цю нову віру, і російського народного характеру, який по-своєму сприйняв візантійське православ’я”. Цю думку ілюструє і російська традиція зустрічі Нового року. Коли Юлій Цезар познайомився в Єгипті із сонячним календарем, який був простішим за римський, він вирішив запозичити єгипетський досвід, і в новий місяць 1 січня 45 р. до Р. Х. імперія перейшла з місячного календаря на сонячний. Однак введений “зверху” відлік часу ще довгі століття боровся зі стародавньою традицією святкувати початок річного циклу в день весняного рівнодення. А на Русі навіть після прийняття християнства в народі довго зустрічали Новий рік в різні дні місяця, близького до весняного рівнодення (іноді то був лютий, іноді – квітень).

Академік Б. Рибаков у своїй книзі “Киевская Русь и русские княжества XII-XIII вв.” Так описував новорічні обряди язичницької Руси: «В ці дні спочатку гасили весь вогонь в багаттях, потім добували тертям “живий” вогонь, пекли спеціальний хліб, і за різними прикметами намагалися вгадати, яким буде наступний рік. На честь богів влаштовувалися бенкети, на яких заколювали биків, кіз, овець, всім плем’ям варили пиво, пекли пироги». Природно, Церква не могла змиритися з такими бенкетами в дні Великого Посту. Але язичницька традиція виявилася настільки сильною, що свято все одно залишився, хоч і змістилося напередодні посту, перетворившись на Масляну.

На Русі з часу прийняття християнства встановився якийсь компроміс календарних традицій. Але в кінці XV століття він почав спричиняти все більше незручностей. Однак на той час багато хто твердо вірили, що в 7000 році “від створення світу” (в 1492 році від Різдва Христового) настане Судний День, і навіть дати Великодня визначали тільки до 1492 р. (І. Климишин).

Але “фатальний” термін минув, а Судний День так і не настав. І у вересні 1492 Московський церковний собор на радощах затвердив пасхалію на наступні роки, і разом з тим переніс початок року з березня на 1 вересня: у серпні-вересні збирали урожай, і царській скарбниці легше було відразу ж отримувати з підданих річні платежі. Так стався остаточний розрив Русі з місячним календарем.

Але перемогти язичництво в народній свідомості так і не вдалося. І в селах ще довго на Святки ходили колядувати під виглядом “сівачів”, кидали в червоний кут жменю зерна і бажали господарям здоров’я і врожаю, а ті в подяку мали пригостити засівальників (Русский дом (Универсальный свод календарей 1994 – 2000 гг.)”, Нижний Новгород, 1994). Навіть коли Петро I переніс загальноросійське святкування Нового року на зиму, зерно лишилося атрибутом свята.

Але реформування календарної системи і святкування Нового року не закінчилися. Наступним кроком став перехід Росії в 1918 році з юліанського на григоріанський календар, і в 1919 році Новий рік настав на 13 днів раніше, ніж у попередні та наступні роки. Але в розпал громадянської війни це мало хто помітив.

Однак у двобої з традицією й ця реформа програла, а в Росії з’явився унікальне свято – Старий Новий рік.

За матерілами інтернет-видань