Інформаційний портал Тернопільської єпархії УПЦ Київського патріархату

неділя, 6 січня 2013 р.

Неділя перед Різдвом Христовим


„А Яків породив Иосифа, мужа Марії, що з неї  родився Ісус, званий Христом” (Матв. 1:16). В кожну останню неділю перед святом Різдва Христового ми маємо нагоду почути з Св. Євангелії численний ряд імен старозавітніх патріярхів і пророків. Ці імена родоводу, подані в порядку їх слідувань, створюють родовий ланцюг, що починається від старозавітнього патріярха Авраама, а кінчається на Йосифові, мужеві Марії, що від неї родився Ісус Христос.

Яку ціль мав св. євангелист Матвій, подаючи ці імена? З яких джерел він користував, подаючи нам родовід Ісуса Христа? Починаючи Св. Євангелію родоводом Ісуса Христа, св. Матвій мав подвійну ціль: доказати, що Ісус Христос був не тільки правдивим Богом, але також правдивим чоловіком, що прийняв людську подобу і народився від Діви Марії; друге — цим родоводом він стверджує, що тільки на Ісусі Христі сповнилось пророцтво Ісаії, який передказав, що Месія має прийти з роду Давида. Подаючи цей родовід, св. Євангеліст опирається на релігійній традиції ізраїльського народу, в якій обітниця Божа про Месію передавалась з покоління в покоління.

Саме ця традиція була тим священним джерелом Божого об’явлення, яка не тільки зберегла в сукупності вибраний нарід, вона помогла йому зберегти в пам’яті всі ті імена родоводу Ісуса Христа а також всі пророцтва, що відносились до життя й діяльності довгожданого Месії. Вони були предсказані з такою великою точністю, вони охоплюють з такою докладністю всі події життя Ісуса Христа на землі, що тут не може бути жодного сумніву в їх правдивості. Щоб наглядно переконатись в чудесній правдомовності тих пророцтв, вистачить навести бодай деякі з них.

Правдивість родоводу св. Євангеліста Матвія стверджує, напр., пророк Ісаія: „І збуджу Давидові праведного пагонця, що володітиме, як цар, і мудрим робом ходитиме й чинитиме суд і справедливість на землі” (Єрем. 23:5). Про чудесне воплощення: „Оце ж дасть вам Сам Господь знак: ось невинна дівиця почне в утробі та й породить сина, й дадуть йому ім’я Еммануїл, Бог з нами” (Ісаії 7:14). Про місце Його народження, Вифлеєм: „І ти, Вифлеєме Єфрафов, хоч ти малий між тисячами в Юдеї, але з тебе вийде Той, що має бути володарем в Ізраїлі, а Його народний від початків, від вічності” (Мих. 5:2).

Ікона святих Праотців
Ось ці пророцтва свідчать про всі ті події, які здійснились на Ісусі Христі, а про які ми довідуємося з Нового Завіту. Та саме в цій правдомовності й лежить вся моральна сила релігійної традиції ізраїльського народу. Ця традиція, натхнена самим Господом, зберегла вибраний нарід від блудних доріг суєвірства, підтримувала його віру в близький прихід Месії і через ту віру ізраїльський нарід освячувався й спасався. В цьому й зближається християнська релігійна традиція до старозавітньої.

Різниця лиш в тому, що ізраїльтяни спасались вірою в Того, що мав прийти, коли ми, християни, спасаємось через Того, що вже прийшов, викупив нас своєю найсвятішою кров’ю на хресті і своїм славним воскресінням вчинив нас спадкоємцями неба й вічного життя. А тим Месією є ніхто інший, тільки Господь наш Ісус Христос, що народився з роду Давида, від Діви Марії, в містечку Вифлеємі, як було предсказано пророками. Цього Христа ми прийняли, Його вченням ми себе просвітили і на його Св. Євангелії поклали основи для нової, християнської традиції, що глибиною своєю насичує все життя християнського світу.

В цьому й лежить найбільша цінність християнської традиції, що стала немов продовженням старозавітньої і веде нас до спасіння. Цій традиції ми й завдячуємо все наше духовне добро, тому ми не сміємо її занехаювати, а шанувати й зберігати у своєму житті. Правда, впродовж двох тисячоліть ці християнські традиції у кожного народу набрали певних окремішніх форм, однак істотне залишилось те саме: віра в Господа Ісуса Христа і спасіння наших душ через Нього.

Український народ має теж свої особливі традиційні форми, вони наскрізь християнські, увійшли у наші звичаї й побут, вони властиві християнському духові і різногранно виявляють його духові потреби та ідеали.

Незвичайні багатством форм і різнородністю, вони не тільки поглиблюють, але й активізують наше релігійне життя. Без них наша віра, наша релігія була б мертвою, порожньою, безплідною і це відчули, підсвідомо, навіть наші брати у діаспорі. Вони не могли зірвати з тими релігійними й народніми традиціями, які винесли з рідного краю, і тому з самого початку взялись організовувати церковні громади.

Ці заходи наших перших поселенців оправдались. Хто підкорився їхній ініціативі, увійшов в життя нашої Св. Української Православної Церкви, став її активним членом, — той врятувався; хто ж злегковажив і відійшов, — той зник безслідно, той потонув у чужинному морі, не лиш зриваючи з релігійною традицією нашої Св.Церкви, але також і з своїм народом. Життя дало нам дуже багато прикладів цієї сумної правди. І саме ця істина підтверджує, яку велику ціну має для нас релігійна й народня традиція. Ми не сміємо її занехаювати, від неї відчужуватись, її легковажити; навпаки, нам треба зберігати її у всіх формах, як в церковному й релігійному житті громади, так і в оточенні своєї родини, у себе вдома.

Готуючись урочисто відсвяткувати день свята Різдва Христового, ми мусимо теж скерувати себе до тих традиційних форм, в яких наш народ виявляв свої релігійні почування. Не маємо соромитись їх, а зустрічаймо це свято так, як зустрічали його наші батьки, діди й прадіди. Призвичаюймо до них теж і наших дітей, щоб і вони полюбили ці наші традиції, зжилися з ними, їх шанували, а тоді зможемо бути певні, що вони не покинуть нас, не відійдуть від нашої Св. Церкви і нашого народу. Яку велику ціну мають ці релігійно-національні традиції, нехай скаже така подія.

Один канадський учитель, з роду англієць, що жив довший час між нашими поселенцями, впросився до одної української родини на Святвечір. Він стежив уважно за всім порядком його, попробував кожної страви, прислухався до наших прегарних колядок, а врешті пішов з нашими людьми до церкви на різдвяні богослужіння. Побачивши і переживши українське Різдво, він опісля сказав: „Ви щасливі, що маєте такі прегарні звичаї! Зберігайте їх, як найбільші скарби! Ми теж колись мали подібні звичаї, але занедбали їх, і вони безповоротно пропали для нас. Тепер залишилась нам тільки духовна порожнеча, бо занедбаного вже не можемо направити”. Які сумні й болючі слова!

Такої думки є кожний розумний чоловік. Дорогі Брати й Сестри! Хай ці слова будуть осторогою для нас! Бережім свої старовинні звичаї, освячені тисячолітньою традицією Української Православної Церкви. Зустрічаймо Різдво Христове нашим прегарним українським Святвечором, за спільним столом, в оточенні своєї родини, своїх любих діточок і з молитвою на устах. Вітаймо Дитя Боже чарівними українськими колядками і просімо, щоб Христос Господь народився і в наших серцях і оновив наші душі своєю ласкою. Славмо народженого Господа, щоб Він прославив нас у Своїй славі, як дітей вибраних Божих, в спокої, в любові й в радості святій. Амінь.

Протоієрей Микола Угорчак // “Українська Автокефалія”