Інформаційний портал Тернопільської єпархії УПЦ Київського патріархату

неділя, 13 січня 2013 р.

Найменування Господнє. Святого Василія Великого


Обрізання — це священнодійство старозавітної церкви, що було прообразом християнського таїнства святого хрещення, яке відбувалось у іудеїв над восьмиденним новонародженим хлопчиком. Бог у своєму заповіті Авраамові говорить: «А кожен чоловічої статі восьмиденний у вас буде обрізаний у всіх ваших поколіннях, як народжений дому, так і куплений за срібло з-поміж чужоплемінних, що він не з потомства твого» (Бут. XVII, 12). Ісус Христос, який по плоті із роду Авраама, був також обрізаний в цей день — восьмий від Свого народження — і названий Ісусом — ім’ям, яке було передвіщено Пресвятій Діві Марії Архангелом Гавриїлом: «І ось ти в утробі зачнеш і Сина породиш, і даси Йому ймення Ісус» (Лук. 1, 31).

У цей день святкується і найменування Господнє. В Євангелії від Луки сказано: «Коли ж виповнилось вісім днів, щоб обрізати Його, то Ісусом назвали Його, як був ангел назвав, перше ніж Він в утробі зачався» (Лук. 11, 21). Ім’я Ісус є скарбниця і запорука нашого спасіння і поклоніння. Про величність цього імені провіщали пророки, кажучи, що «спасе Він людей Своїх від їхніх гріхів» (Матв. 1, 21).

Перед Вознесінням на небо Господь сказав Своїм учням, що хто ввірує, то супроводити будуть того ознаки такі: «У Ім’я Моє демонів будуть вигонити, говоритимуть мовами новими, братимуть змій; а коли смертодійне що вип’ють, — не буде їм шкодити; кластимуть руки на хворих — і добре їм буде» (Марк. XVI, 17).

Ім’ям Ісуса апостоли оздоровлювали, зцілювали людей. Ім’я Ісуса вище всякого імені. Свято обрізання і найменування Господнього святкується в один день. Служба Божа відбувається на честь цієї події і в пам’ять Святителя Василія Великого.

Василій Великий, архієпископ Кесарії Каппадокійської, народився близько 329 р. в Кесарії у сім’ї багатих і благочестивих батьків. У дитинстві виховувався у своєї бабусі, святої Мокрини. Поняття про Бога одержав з раннього дитинства, і віра в нього зростала з його віком. Одержавши перші знання в сім’ї, як бджілка, що збирає мед з квітів, Василій потягнувся до знань і поступив на навчання в училище. Він був риториком серед риториків, філософом серед філософів, а особливо, не маючи сану священика, священиком серед християн. Найбільше він займався любомудрієм.

Сам Бог послав його у Візантію в місто Афіни, де його прийняли на навчання не як новачка, а як вже відому людину.Маючи великі успіхи в навчанні, Василій Великий не забував про Бога. Він пише про себе, що ніколи погано не думав про Бога і ніколи не змінював своїх поглядів і понять про Бога, які мав раніше і одержав у дитинстві від блаженнішої матері своєї і бабки Мокрини. Після закінчення навчання йому запропонували посаду адвоката і учителя, але він відмовився і повернувся до Кесарії.

Тут він почав вивчати досконало Євангеліє, життя глибоковіруючих людей, які не думали про своє тіло, а тільки про душу. Він вирушає до Єрусалима і там приймає святе хрещення. Спочатку читає і тлумачить народу святі книги, а згодом стає єпископом. Та перед цим він їде до Понту і стає настоятелем місцевого монастиря, де багато часу віддає молитві і посту. Разом із своїм товаришем Григорієм сумлінно вивчає Святе Письмо. За царювання Констанція Василій повернувся до Кесарії. В 362 р. він був рукоположений в сан диякона і в цьому сані був присутній на соборі в Константинополі, а невдовзі висвячений в сан пресвітера Євсевієм Кесарійським.

Його чесноти, розум і служіння Богу і Церкві поставили його вище від інших служителів Церкви. Євсевій через свою людську слабкість, бачачи, як зростає авторитет Василія серед віруючих, почав висловлювати проти нього неблаговидні думки. Василій залишає Кесарію і знову вирушає до Понту. Тут він пише свої тлумачення Святого Письма і правила, які необхідні для монастирського співжиття.

Григорій Богослов все зробив для того, щоб примирити Василія з Євсевієм. З пустелі Євсевій відкликає Василія для загального добра Церкви. Василій став проповідувати слово Боже. Завжди виступав з проповідями без підготовки, проповідуючи кожен день, бо мав що сказати тим, хто ще не прийшов до глибокої віри. Написав святу літургію для служіння в Церкві.

Після смерті Євсевія Василій Великий був обраний архіпастирем Кесарійської Церкви. Майже щодня проводив Богослужіння. На одному з Богослужінь був присутній цар. Василій же вдав, що не помітив його, і не підніс йому дарів. Цар розгнівався і наказав вислати Василія із Кесарії. Але в царя був хворий син — Галат. Ніякі ліки і лікарі не допомагали йому. Мати сина докоряла цареві, що син хворий тому, що цар виступає проти Бога і Церкви та її вірного слуги Василія Великого. Коли ж на прохання царя Василій прийшов до ліжка хворого хлопця і прочитав молитви, той швидко одужав. Молитвою Василій зцілював багатьох людей.

На думку Василія, багатство означає не мати для себе нічого, жити з одним Христом. Він не мав багатої одежі і харчувався лише хлібом-сіллю і водою. Святий Василій і в сані єпископа підтримував чернецтво. У Кесарії було відкрито кілька чоловічих і жіночих монастирів. Він також влаштував будинок для старців і бідних прочан, який називався Василіадою, часто туди приходив, утішав і наставляв їх.

Святий Василій мав слабке фізичне здоров’я. Ось настав час йому помирати. Він ще зміг помолитися перед смертю. Та сталось чудо. Перед смертю його відвідав відомий на той час лікар Йосиф-єврей. Лікар сказав, що якщо святий Василій доживе до завтрашнього дня, то він охреститься в ім’я того, в кого той вірить. Василій просив Господа, щоб той дарував йому декілька годин життя, аби спасти душу невіруючого. Коли наступного дня лікар застав Василія живого, то впав на коліна біля його постелі й сказав, що він тепер вірить у Бога. Василій пообіцяв, що сам його охрестить. Коли настав час хрещення, Василій став перед вівтарем, провів Богослужіння і охрестив невірного.

Служба відбулась 1 січня 379 р. Того ж дня, на 50-му році життя, Василій Великий помер.Тіло його виносили святі Отці. Зібралось багато народу, і кожен хотів торкнутись труни і облачення святого отця. Всі люди плакали за своїм улюбленим пастирем. Після смерті святого Василія Церква почала святкувати пам’ять про нього. Із стародавніх переказів відомо, що нетлінні мощі Василія Великого перенесені в Італію і знаходяться в Римі.

Тропар Господу Ісусу Христу: На престолі вогневидному на небі з Отцем Безпочатковим і Божественним Твоїм Духом пробуваючи, благозволив Ти родитися на землі від Діви непорочної Твоєї Матері, Ісусе, через те й обрізаний був Ти, як людина восьмиденна. Слава все милостивому Твоєму зволенню, слава піклуванню Твоєму, слава завітанню Твоєму, єдиний Чоловіколюбче.

Тропар Василію: Пролунала проповідь Твоя по всій землі, що прийняла слово Твоє, котрим побожно навчив Ти, людські звичаї добре впорядкував Ти, вінценосче, преподобний отче Василію, моли Христа Бога за спасіння душ наших.

За народною традицією перед Новим Роком — Щедрий вечір. Це залишок стародавнього, ймовірно, дохристиянського звичаю. За християнським календарем — це день преподобної Меланії. У народній традиції обидва свята об’єднались, і тепер маємо Щедрий вечір, або свято Меланки.

У Західній Україні в цей день ходять щедрувати. Готують багату вечерю з дванадцяти страв, обов’язково кутю з медом, маслом і волоськими горіхами. А коли починає світати на другий день, то йдуть посівати зерном. Зерно беруть у рукавицю або в торбину. Спочатку йдуть до хрещених батьків та інших родичів і близьких. Коли посівальник заходить в хату, то сіє зерном і поздоровляє з Новим Роком.

Перший посівальник на Новий Рік звичайно буває і першим полазником — приносить до хати щастя. За народним віруванням, дівчата щастя не приносять — тільки хлопці, а тому посівати дівчатам не годиться.