Інформаційний портал Тернопільської єпархії УПЦ Київського патріархату

субота, 5 січня 2013 р.

Святвечір: Україна в очікуванні Різдва

Останній день Різдвяного посту називають Святвечором. Це дуже тихий, стриманий день. Але сьогодні навколо нього створено таку атмосферу, наче це окреме свято зі своїми традиціями і правилами. Про те, як проводять Святвечір у православній родині, «Одигітрія» попросила розповісти прихожанку храму святого праведного Іоана Кронштадтського, багатодітну маму і гарну господиню Оксану Денисенко.

– Святвечір – це канун, переддень свята Різдва Христового, і його основні відмінності – тривалі богослужіння й посилений піст.

У нашій родині Святвечір, як і будь-який день, зазвичай починається молитовним правилом. Потім ми прибираємо будинок, прикрашаємо ялинку, готуємо страви, упорядковуємо усе так, щоб увечері приготуватися до Причастя, а вночі усім разом обов’язково піти на Різдвяне богослужіння.

Цього року Святвечір припаде на неділю, тому його гастрономічна частина буде менш суворою. Тобто, якщо у Святвечір, що припадає на будні, православна родина сідає за стіл лише увечері, як кажуть, «після першої зірки» (але й тут має бути поміркованість – краще спитати у священика), то в суботу й неділю правила послаблюються: їсти можна вже після ранішнього богослужіння. У ці два дні уставом дозволяється пісна варена їжа з олією, навіть вино, але всього потроху. Щільніше можна поїсти увечері, перед тим як йти до храму, аби вистачило сил на нічне святкове богослужіння.

У нашій родині не прийнято дотримуватися отих правил щодо 12 страв. Це суто мирське. Та воно сильно пропагується. Нещодавно синові в школі задали написати кілька рядків про Святвечір. Приносить, читаю: «Святвечір – це свято, на яке треба з’їсти 12 страв, одягнути чисту сорочку і покликати парне число друзів…» Питаю, звідки ти це взяв? Вчителька сказала. Ось так, довелося проводити бесіду і переписувати.

Взагалі я не розумію, як могли виникнути такі «народні традиції», але ж вони ніяк не узгоджуються з реальним життям християнина? Наварити на Святвечір, приготувати різдвяний стіл, відвідати богослужіння, помолитися перед Причастям, та ще й прийняти гостей – де ж на це часу та сил узяти? Можливо, це відлуння безбожних часів, коли церковне відсторонювалося і духовну їжу сповна заміщувала їжа тілесна. Звідси – 12 страв, серед яких часто називають рибу і навіть вареники з лівером, посиденьки на 3-4 години, а також ворожіння та якісь чудернацькі кидання куті під стелю…


У православних воцерковлених родинах цього немає. Їжа проста, пісна, невибаглива: є борщ, картопля, огірки – і добре. А ось кутю, узвар – це так, готуємо.

Я зазвичай варю класичну кутю – із пшениці. Щоб вийшло смачно, заздалегідь підготовлюю зерно – на ніч заливаю холодною водою. Мак запарюю окропом, а потім зливаю воду, додаю цукор (2-3 столові ложки на склянку) і перетираю у макітрі чи блендером до появи макового молочка.

Вимочене зерно пшениці (1 склянка на порцію) відварюю у великій кількості води до готовності. До каші додаю мед (2-3 столові ложки), родзинки (півсклянки), подрібнені ядра волоських горіхів (півсклянки) і перетертий мак (склянку). Перемішую, охолоджую і подаю до столу.

Взагалі у цієї страви немає строго визначених пропорцій – усі інгредієнти підбираються за смаком. Те ж і з консистенцією: хтось полюбляє рідку кутю (доливають воду), хтось варить її як кашу, майже без рідини.

Буває, що зерно замінюють рисом. Тоді радять готувати так: залити рис окропом і варити 3 хвилини на сильному вогні, 6 – на середньому, 3 – на маленькому. Ще 12 хвилин тримають під кришкою, аби рис настоявся на парі. Інші компоненти такі ж самі. До них можна додати курагу і чорнослив. Це вже як господиня вирішить.

Але хочу ще раз підкреслити: Святвечір – не у стравах. Він у передчутті свята, у підготовці до зустрічі Новонародженого Христа. Його атмосфера – подих хвої, тиша, молитва, очікування. Саме за це люблять Святвечір православні. Бо за цим днем наступає така радість – словами не передати. Її можна лише відчути і відчути не за щедрим столом, а там, у храмі, серед вірних, які, пройшовши через піст, як через пустелю, разом із волхвами і пастирями вклоняються Сонцю Правди, «пеленами повиваемому». І від душі та серця співають: «Слава в вышних Богу, и на земли мир, в человецех благоволение!»

Uaoc.info за матеріалами часопису «Одигітрія»