Інформаційний портал Тернопільської єпархії УПЦ Київського патріархату

середа, 6 лютого 2013 р.

6 лютого: 19-та річниця хіротонії митрополита Адріана

Редакція інтернет-видання "Помісна Церква" разом з прес-службою Московсько – Богородської єпархії УПЦ Київського Патріархату, духовенством, чернецтвом та парафіянами храмів єпархії та Свято – Тихвінського жіночого монастиря щиро вітають Митрополита Адріана з 19-ою річницею з Дня його архієрейської хіротонії, яка відбулась 6-го лютого 1994-го року у Свято – Володимирському кафедральному соборі м. Києва. Хіротонія була очолена Святійшим Патріархом Київським і всієї Руси - України Володимиром (Романюком), Блаженнійшим Митрополитом Київським Філаретом (Денисенко) та іншими архієреями УПЦ КП. Тоді з Московсько - Богородської єпархії до Києва прибуло багато віруючих, які супроводжували свого пастиря, архімандрита Адріана. 

Слово архімандрита Адріана,

на Всенічному бдінні перед єпископською хіротонією.

Ваша Святість, Ваше Блаженство і Ваші Преосвященства! Дорогі отці, брати і сестри у Христі! Сьогодні Ваші святі руки покладаються на моє недостоїнство, щоб передати апостольське приємство для високого і відповідального служіння. Все це відбувається в той час, коли Русь-Україна почала відроджувати свою державу після важких часів російських царів і цариць, які узурпували Україну своєю владою, а її народ зробили підневільним, кріпосним… І все ж таки довгоочікуване свято врешті - решт настало не лише для вільної України, але й для її національної Української Православної Церкви Київського Патріархату. В цьому відродженні важливу роль відіграли Святійший Патріарх Володимир, Блаженнійший Митрополит Філарет та інші видатні ієрархи Київського Патріархату.

1993-й рік. Парафіяни Богоявленського собору м. Ногінська захищають свого пастиря,
 архімандрита Адріана перед міськвиконкомом 
Як же не відстоювати Автокефалію Української Помісної Православної Церкви, коли ця автокефалія завжди була у неї з 988-го до 1686-го років? Лише наприкінці XVII-го століття по-злодійськи, у примусовій формі Руську Православну Церкву Київської Митрополії Константинопольського Патріархату було приєднано до Російської Православної Церкви Московського Патріархату. Історія ще не знала такого випадку, щоб донька - Церква стала вище за свою Матір – Церкву, пограбувавши її і знявши з неї всі достоїнства і заслуги, підкоривши її собі. Колись вся історія нашої Вітчизни була пройнята думкою про те, що Київ є Матір’ю всіх міст руських, і що власне саме тут вся Русь просвітилася. Пізніше, по всій Русі Києво – Печерська Лавра буде направляти своїх ченців для проповідей, богослужінь, просвіти і культури не тільки по Україні, але й по Росії, Білорусі й по інших православних країнах. Наприкінці XVII-го століття на зразок Києво – Могилянської академії її професорами було засновано і відкрито у Москві Слов`яно – Греко - Латинську Академію.

Вручення архієрейського жезла єпископу Адріану
Необхідно також згадати і ту абсолютну істину, що в сучасній Руській Православній Церкві Московського Патріархату нараховується близько 70% угодників Божих українського походження, розпочинаючи з 988-го року і до цього часу. Українці, росіяни і білоруси завжди жили разом у братерстві й любові, якщо тільки в цю дружбу ніхто не вносив «отрути», яка була запрограмована екстремістськими і ворожими людьми. Я, як член української діаспори в Росії і священнослужитель російського народу, знаю його настрої і любов до українських людей. Мої парафіяни у місті Ногінську Московської області виявляють свою щиру і сердечну повагу, заявляючи про згоду в переході громади Богоявленського собору під юрисдикцію Київського Патріархату, а разом з цією громадою переходять і ще три парафії.

Ногінчани, в особі Київського Патріархату вбачають джерело віри і побожності, оскільки Київ є і був центром Київської Русі, до якої належали і наші сучасні великі міста, як Великий Новгород, Москва, Тверь, Суздаль, Володимир, Нижній Новгород, Смоленськ, Туров та інші. Через це хочеться, щоб дружбу простого народу не нищили вищі ешелони церковної влади, як це було здійснено у Москві весною 1992-го року. Сьогодні у мене найвідповідальніший день в моєму житті. Я стаю єпископом Церкви Божої. На мене покладаються відповідні обов’язки, про які я знав лише із Святого Письма Вітхого та Нового Завітів, а також з житія святих і Правил Святих Апостолів, де вказано, який повинен бути єпископ і якими були єпископи в І-му – III-му століттях після Різдва Христового.

Перше єпископське благословення парафіян Володимирського собору
Як же мені стати таким єпископом, який зможе догодити Правді Божій і служити Його народу? Як можна виконати велику місію архієрейського служіння в цьому складному, часами суперечливому гріховному світі, коли тимчасовий володар на землі – диявол, переслідує тебе, шантажує, спрямовує свою волю через слухняних йому людей, щоб чинити з дітьми Господа все те, що угодно йому. І ось тут, як ніколи, необхідна єдність і братерська любов, особливо серед вищого духовенства. Загальною силою, що об'єднує у велику і могутню Церкву в Україні під омофором Київського Патріархату, ми доб'ємось успіху і будемо для багатьох взірцем смирення і правилом православної віри.

Під час Своєї земної проповіді Христос Спаситель дав правдиве визначення, що сатана є пліткар і брехун. Це означає, що люди, які захоплюються цим згубним пустослів’ям, стають дітьми диявола. А як же тоді бути, коли чуєш з вуст деяких єпископів тієї чи іншої церковної конфесії плітки і брехню? Невже і вони є дітьми диявола? Тоді ж навіщо обманювати народ і своє невірство в правдивість Христа Спасителя, в невігластво та негідність переносити на інших єпископів рівних собі? Чому ж не сказати чесно, що я ще не готовий бути архіпастирем, і замість перебування в своєму безчесному колі вирішувати проблеми, угодні сатані? Було б краще вибрати інший шлях загального спасіння – одинокість у Бозі, усмирити себе до невпізнання для себе самого, щоб вбачати в кожній людині творіння Боже і знаходити в ній все добре, а на зле. Не заважати собі, навчитися бачити в своїй особистості пороки й недоліки, і тільки про них говорити іншим людям.

В цьому тимчасовому внутрішньому перебудуванні і побачить себе людина, яка поспівчуває тоді іншому, бо як же буває гірко людині, коли її даремно поносять люди. Єпископ мусить бути освіченим, просвіченим, культурним і у всьому інтелігентною людиною. Тільки тоді він буде тим світильником, який стоїть на горі і світить для всього світу. Тільки такому єпископові можна довіритися і відкрити своє серце.

«Православний вісник», №1-3 за 1994-й рік.

Фото з дня хіротонії єпископа Адріана. Зліва направо внизу: єпископ Нестор, Святійший Патріарх Володимир,
Блаженнійший Митрополит Філарет, єпископ Адріан. Зліва зверху: єпископ Даниїл і єпископ Олександр.

Я прошу Ваших святих молитов, Вашого терпіння і християнської любові до мене, недостойного єпископа Адріана, щоб Господь через Своїх людей продовжував мене вчити Своєї Правди і наставляти у гідному архіпастирстві на користь УПЦ Київського Патріархату і всього українського народу.

1993-й рік. Парафіяни Богоявленського собору м. Ногінська захищають свого пастиря, архімандрита Адріана перед міськвиконкомом