Інформаційний портал Тернопільської єпархії УПЦ Київського патріархату

понеділок, 11 лютого 2013 р.

12 лютого: Cобор трьох Cвятителів

Cвято на честь трьох Святителів Вселенської Церкви встановлено у 706 р., після того як всі три Святителі з’явились єпископу Євхаітському Іоану і попросили його встановити на їх пам’ять одне свято. «Об’яви християнам, — сказали вони, — щоб вони залишили даремну суперечку про наші переваги. Так, як в житті своєму ми старались бути єдинодушними, так і після смерті бажаємо однодумності віруючих». Дійсно, всі три Святителі жили і діяли в один час, і важко сказати, який з них мав більше значення в історії Церкви.

Святий Василій Великий народився близько 329 р. в Кесарії Каппадокійській у благочестивій і багатій сім’ї. Першу освіту він одержав від своєї бабусі Мокрини, яку називав знаменитою жінкою. Навчався в училищі в Кесарії, де він подружився із Святим Григорієм Богословом, який був на рік старший від Василія. Потім юнаки продовжили навчання в кращій школі Візантії, а потім в Афінах, де фундаментально вивчали всі науки того часу. Після закінчення навчання Василію Великому запропонували роботу вчителя і адвоката, але він бажав інших пізнань, прагнув до іншої вищої мети і повернувся на батьківщину до своєї сім’ї. Бабуся вже померла, але старша сестра Мокрина мала на Василя великий вплив і направила його помисли на вивчення християнської віри.

Під впливом євангельських проповідей Василій здійснив подорожі по Палестині, Сирії, Єгипту і, ознайомившись із подвижницьким життям святих пустельників, вирішив посвятити себе служінню Богу. У віці 30 років він прийняв святе хрещення. Ставши християнином, Василій вирушив у Понтійську пустелю, де в убогій хатині молився, відмовляючи собі в усьому необхідному. Разом з ним був і його товариш Григорій Богослов. Слава про святе життя Василія Великого швидко поширювалась довкола. Його викликали до Кесарії, де він прийняв спочатку сан диякона, потім священика і зрештою єпископа. У цьому сані Василій прославився своїми проповідями, на які збиралося багато народу, а також своїми численними творами. За царювання імператора Валента Святителя почали переслідувати за його тверді переконання і віру Христову.

У царя був хворий син — Галат. Ніякі ліки і лікарі не допомагали йому. Мати сина докоряла цареві, що син хворий тому, що цар виступає проти Бога і Церкви та її вірного слуги Василія Великого. Через деякий час Василій Великий молитвами зцілив хворого сина царя. Він зцілив багатьох хворих. 1 січня 379 р., не досягши п’ятидесятирічного віку, Василій Великий помер. Церква вшановує в цей день кончину Святителя і служить літургію, яку склав Василій Великий.

Літургія Василія Великого служиться в церкві десять разів на рік: 1 січня, в п’ять неділь Великого посту, в четвер і суботу Страсної неділі, у Святий вечір перед Різдвом Христовим і Богоявленням або в дні самих свят, коли Святвечір припадає на суботу і неділю.

Святий Григорій народився в 328 р. у Каппадокії в місті Назіанзи. Його батько був язичник, але завдяки своїй дружині став християнином. Закінчивши навчання в один час з Василієм Великим, Григорій повернувся додому, а пізніше, в 30 років, прийняв хрещення і поселився разом з Василієм у Понтійській пустелі. Та довго вони разом не жили. Василій Великий був викликаний до Кесарії для боротьби з аріанською єресью, а святий Григорій повернувся додому і допомагав батькові в управлінні Назіанзійської церкви, де він був єпископом.

Після смерті батьків святий Григорій виїхав у Селевкію, де дізнався про смерть свого друга Василія Великого. Він хотів останні дні життя свого закінчити в монастирі Святої Фекли, але був викликаний до Константинополя, де віруючі терпіли гоніння від аріан та інших лжевчителів. Приїхавши в Царгород, він побачив, що всі церкви були в руках аріан. Свої проповіді святий Григорій проводив у приватному будинку, який згодом був перетворений на церкву, яку він назвав церквою Воскресіння, тому що мав надію на воскресіння православної віри.

Скоро слава про нового проповідника поширилась по всій окрузі. Його красномовність була такою переконливою, особливо коли він розкривав вчення про Бога Слово, тобто про Сина Божого, що його назвали Богословом. Імператор Феодосій, палкий захисник православної віри, прибувши до Царгорода, повернув усі церкви православним і призначив святого Григорія єпископом Константинопольської церкви. Тоді був скликаний другий Вселенський Собор, на якому головував Григорій Богослов, обраний архієпископом. Проте деякі єпископи виступили проти того, щоб Григорій Богослов був архієпископом.

Тому він відмовився від головування і попросив імператора відпустити його в рідне місто Назіанзи, де він молився і постився, а також написав багато церковних творів, сповнених любов’ю до Бога. У 390 р. святий Григорій відійшов до Господа, доручивши роздати своє майно бідним. У 950 р. святі мощі його були перенесені до Константинополя, а звідти до Рима. Голова Святителя знаходиться в Москві в Успенському соборі, куди була перенесена за царя Олексія Михайловича.


Святий Іоан Золотоуст народився в Антіохії приблизно в 350 р. Коли він був ще маленьким, помер батько. Мати все своє життя присвятила вихованню єдиного сина. Він навчався в найкращих школах, які мали язичники, і в 25-річному віці повернувся до своєї благочестивої матері і прийняв святе хрещення від святого Мілетія, єпископа Антіохійського. Іоан хотів постригтись у ченці, але мати вблагала його, аби був біля неї і доглянув її до смерті. Спочатку він був псаломщиком Антіохійської церкви, а після смерті матері пішов у монастир, в якому пробув тільки три роки, потім подався в печери в Антіохійських горах. Та невдовзі його здоров’я погіршилось і він повернувся в Антіохію, де був поставлений дияконом, а пізніше прийняв сан священика.

Іоан був священиком дванадцять років. На його проповіді приходили не лише православні, а й язичники. Він пояснював народу обов’язки християн і палко проповідував любов до ближнього і милосердя. Його красномовність так впливала на віруючих, що вони записували його проповіді і вивчали напам’ять. Багато християн, вийшовши з церкви, змінювали своє життя, чинили так, як вчив великий учитель. Його називали устами Божими, а одна жінка, слухаючи його проповідь, вигукнула: «Учитель духовний, Іоан, золотії уста». З того часу народ почав його називати Золотоустом.

Любов народу до Іоана Золотоуста була така велика, що після призначення єпископом Константинопольським його довелося вивозити в столицю вночі. Вступивши на святий престол у столиці, він почав ревно займатися справами своєї пастви, майже щодня проголошував проповіді, написав свої тлумачення Святого Письма і склав Чин Божественної літургії, відомої під назвою літургія Золотоуста, яку служать в православних церквах кожний день, за винятком десяти днів, коли служать літургію Василія Великого.

Та мав він і ворогів, котрі заздрили йому. Вони знайшли підтримку в особі імператриці Євдокії, дружини імператора Аркадія. Вона не стерпіла сміливих викривальних виступів проти неї і вирішила знищити Іоана Золотоуста. Під її впливом було скликано незаконний собор в поселенні Дубе, біля Халкидона, і коли єпископ відмовився поїхати туди, вороги звільнили його з посади і засудили на заслання. Коли це рішення стало відоме в Константинополі, народ збунтувався і не випускав із храму улюбленого пастиря. Іоан сам віддав себе в руки чиновника, що прийшов за ним. Тоді народ оточив царський палац і вимагав, щоб випустили їх пастиря.

Цієї ж ночі стався землетрус, і налякана імператриця сама попросила імператора, щоб повернув Іоанна до Константинополя. Іоанн повернувся. Люди радісно зустрічали свого пастиря. Вороги вдруге організували собор і знову вирішили відкликати його з Константинополя у велику суботу, напередодні Пасхи. Святитель був у церкві, коли йому сповістили про вигнання. Він відмовився залишити в таке велике свято своїх віруючих. Тоді послана імператором сторожа увірвалась у храм, силою вивела Іоана і відправила до Нікеї, а пізніше до Арценії. Повсюди з великою радістю зустрічали Іоана і уважно слухали його проповіді.

Багато людей хотіло почути від нього пораду і отримати духовну допомогу. Це не радувало його ворогів. Вони вирішили привезти його в невелике містечко на березі Чорного моря. По дорозі він помер. Це сталося 14 вересня 407 р. в містечку Команах. Через 30 років на прохання віруючих його святі мощі було перенесено до Константинополя. Урочисто народ зустрічав нетлінні останки великого угодника. Голова святого Іоана Золотоуста знаходиться в Москві в Успенському соборі.

Тропар свята: Як рівноапостольні навчителі світу всього, Владику всіх благайте, щоб подав спокій світові й душам нашим велику Свою милість.