Інформаційний портал Тернопільської єпархії УПЦ Київського патріархату

понеділок, 11 березня 2013 р.

Святе Стрийське дерево, моли Бога за нас грішних!

"Стрийське чудо" - це типовий і, я б навіть навіть сказав, обов’язковий та невідворотний продукт породжений помилковою католицькою духовністю. Якщо людям упродовж багатьох років з релігійним підґрунтям вселяти благоговіння до всього чуттєвого, матеріального одночасно з гіпертрофованим, фактично язичницьким, "марійським" культом, то дуже скоро вони стануть вірити в усі, без жодного критичного розбору, історії явлення святих та навіть Спасителя чи Божої Матері. А ще трохи після цього, вони самі будуть мати такі видіння. Скажу навіть більше. Якщо систематично молитись на вервичці за правилами "святого" Ігнатія Лойоли, як це нині робить значна частина греко-католиків, то таких "богородиць" у вашій голові буде цілий ліс, а не якась одна тьмяна плямка на великий парк у Стрию, як ми це зараз бачимо.

Чи може бути це "чудо" дійсно об'явленням Божим? Незалежно від того, яким буде вердикт щодо цього явища офіційної УГКЦ, як православний священнослужитель мушу розчарувати всіх, хто з немотивованою ревністю, буквально зубами, вчепився до дерева, сприймаючи його панацеєю, кращим та єдиними виходом з усіх непростих життєвих ситуацій. Бог Церкви Христової не розмовляє з людьми загадками. Всі відомі та визнані Церквою об'явлення, що мали місце в людській історії, залишаються унікальними ще й тому, що на момент їхнього здійснення ні в кого жодних сумнівів щодо мети та джерела походженння того чи іншого чуда не виникало. Якщо це був дійсно Божий знак, то ніхто не сумнівався, що саме він означає, Хто та навіщо його послав.

У нашому випадку ми маємо щось зовсім інше. Ми стали свідками масового психозу помноженого на бажання якомога швидше розгадати цей містичний ребус. Люди шукають глибоку духовність там, де її нема і бути не може, однак уперто не помічають її там, де вона вже дві тисячі років на них чекає. Віра в те, що якесь дерево може зробити для нас більше, ніж Святі Таїнства - це повне занедбання науки Церкви та здорового глузду.

Поки що я не мав змоги особисто оглянути це, вже тепер відоме на усю Україну, місце. Тим не менше, я уважно слідкую за всіма публікаціями, що з'являються у пресі з цього приводу, та вже встиг відповідним чином сформувати свою думку. 

Святе Стрийське дерево, моли Бога за нас грішних!
Більшість людей, які потребують цього чуда, вже давно нудьгують через відсутність справжньої церковної духовності. Гляньте, навіть католицький храм, побудований поруч, для цих людей зовсім не є тим місцем, в якому можна зустріти Живого Бога. Культ зовнішньої церковності чи обрядовості там є, а Самого Бога може й не бути.

Давно вже не є таємницею, що священики (у цьому випадку, не тільки місцевий настоятель - отець Михайло) в переважній більшості відстали від духовного апетиту своїх освідчених парафіян та нічого, окрім прісної церковності, запропонувати людям не можуть. Священики давно не допомагають обожитися, а навпаки - потурають мирським, людським слабостям. Це величезна ганьба для нашої християнської держави, коли мільйони віруючих мають духовну спрагу та бажають далі розвиватися, а самі отці не можуть їм цього дати. Замість того, щоб вести за собою паству до Царства Небесного, змагаються в екзотичності власних методів пропаганди Христа. Часом можна навіть не слухати їхніх проповідей. Нераз досить лише глянути на зовнішній вигляд отця, його облачення, манери та інтонацію, щоб пересвідчитись в тому, що в нього є очевидні психічні проблеми. То ж коли християни з більшим азартом гризуть дерево, цілують та обіймають його, аніж боряться з власними пристрастями - це дуже конкретний результат пастирської роботи. А точніше - її повної відсутності.

Замість того, щоб вивчати святих отців, молитися та вправлятися у благочесті, комусь набагато простіше приймати участь у єпархіальних змаганнях з футболу чи слалому і, що головне, ще й пишатись цим. Я чудово представляю з палицями на лижах Папу Івана Павла ІІ, почесного Папу Бенедикта й навіть Московського Патріарха Кирила. Але не можу собі уявити, щоб святий Серафим чи Антоній Великий санками весело спускалися б із гірки заради того, щоб цим наблизити людей до Церкви. Це нонсес побачити, як Василій Великий на ковзанах, під софіти теле-, фотокамер, влаштовує офіційні церковні змагання з Григорієм Богословом. Весь цей сучасний духовний бруд та відступництво від дійсних ідеалів Церкви вже настільки суттєвий, що мені вже не раз здавалося, що терапевтичне лікування тут намарне. Тільки в морг...

Виправдовувати власну профанацію віри, фактичну апостасію, "новою євангелізацією" може тільки диявол. Відомий католицький священик, мій віртуальний знайомий отець-доктор (!!!) Михайло Димид, що також нещодавно гасав з палицями в Буковелі, у своєму блозі кілька днів тому написав, що лижні змагання для них стали "свого роду прощею". Тоді я йому відповів, що для тих, кому "лижі - свого роду проща", виходить й "проща - свого роду лижі". Ось чому бути католиком у наш час особливо небезпечно. Віруючі змушені там спасатися не завдяки церковному віровченнню, але всупереч йому.

Як ще розрізнити справжнє чудо від його підробки? А дуже просто. Якщо біля цього "чуда" одразу з'явиться самозванний "церковний" комітет, бухгалтерія, касир і таця для пожертв або його одразу захочуть "приватизувати" та поспішать приписати Богородицію до своєї конфесії, то вважайте це чудом від сатани. Якщо люди дійсно вірять у сакральність місця і мають хоч якийсь страх Божий, то їм і на думку не спаде отримувати на цьому прибутки, чи якось розділяти Христа за політичними ознаками. Ніколи не давайте в таких місцях свої гроші. Цим ви суттєво стимулюєте чуже святотацтво. Богородиці вони не потрібні. Краще купіть булочку та гарячого чаю незнайомому циганчуку, що вже посинів від голоду та холоду. Церква вчить, що Бог являється до нас не на деревах, а в тих реальних людях, що потребують нашої допомоги. Вже тут і зараз.

У Святому Писанні згадується один важливий епізод з життя Церкви. Він є не просто історичним фактом, але ще й може допомогти нам у пошуках відповіді на питання вірного ставлення до незрозумілих "чуд" та неоднозначних явищ. Після свого Воскресіння Христос явився своїм учням - апостолам. Але сталось так, що на цій зустрічі був відсутній апостол Фома. Побачивши Свого Вчителя, що на його очах був убитий, покладений до гробу, де пролежав три дні, але знову ожив, Фома не одразу повірив у те, що побачив. Він сказав Христові, що повірить у Його воскресіння тільки тоді, коли сам переконається в тому, що це тіло дійсно того самого Ісуса Назарянина, якого він знав, а всі Його рани - дійсно ті самі реальні рани, що залишилися від цвяхів, що ними прибили Його до хреста римські вояки. Господь дозволив Фомі торкнутись до свого зраненого та воскреслого тіла, а Церква назвала такий вчинок апостола - “добрим невір’ям”. Перш ніж сприйняти щось за правду та цілковито утверджуватись у чомусь, потрібно добре переконатись, що ця “правда” походить з правильного джерела. Апостол навчає, що навіть диявол може вбирати на себе вигляд ангела світла для того, щоб звести людей з правдивої дороги. Йому зовсім не складно показати на дереві якусь пляму, щоб зробити неутвердженних у вірі християн ідолопоклонниками.

Мені дивно, що отець-парох у своїх численних інтерв'ю вагається чітко вголос сказати, що це, посилаючись на рішення майбутньої церковної комісії. Як порядна людина, він перший повинен був зупинити цей нерозумний ажіотаж навколо дерева. Для цього він поставлений бути саме душпастирем, а не звичайним требовиконавцем. Натомість він, напевно, переслідуючи власні меркантильні інтереси, вголос правди так і не промовив: “Стрийське чудо”- це спокуса, здатна спасти одиниці, але погубити багатьох.

Церква вчить, що наше майбутнє - в наших руках. Усе в житті посилається Богом. Це з Його волі з нами щодня стаються безліч див та чудес. Це з Його попущення деякі події нам часто видаються складними та незрозумілими. Але християни знають, що все те, що з нами трапляється, Господь приготував для нашої ж користі. Слабкий духовний зір дуже часто не дає цього побачити. І тільки, очистивши своє серце від бруду гріхів, ми, разом з мільйонами мучеників та святих подвижників, зможемо чесно сказати у молитві Богу : "Дякую Тобі, Отче, за все. Дай рабові Твоєму те, чого сам я просити не вмію. Не наважуюсь просити ні хреста, ні розради! Тільки стою перед Тобою; серце моє - відкрите!". (з молитви Святителя Філарета).

Ну, при чому тут дерево?

Протоієрей Євген Заплетнюк