Інформаційний портал Тернопільської єпархії УПЦ Київського патріархату

вівторок, 5 березня 2013 р.

А що було б, якби не було Київського Патріархату?

Нещодавно на сторінках веб-сайту Черкаської єпархії УПЦ КП була опублікована стаття із брошури «Соблазн и надежды Русского мира», в якій йшлося зокрема про наступне:

«При ближайшем рассмотрении современные епархии, на которые разбита территория охвата РПЦ, очень напоминают помещичьи угодья, правящие архиереи соответственно, помещиков, ну а прочие клирики разумеется, мужиков. Как и в древней Руси, все приходы обязаны отдавать в епархию ежемесячный оброк, раньше он назывался архиерейским тяглом (отсюда наименование «тягловые попы»), а сейчас епархиальными взносами. Взносы эти обладают необыкновенно прогрессирующим свойством, так что зря злые языки говорят, что в нашей церкви сплошной застой и регресс.

Епископ имеет полное право без всяких объяснений причины перевести священника из храма в храм или из прихода в приход, что нередко и происходит даже с клириками, прослужившими на одном месте не один десяток лет. Бывает, чемто не угодил настоятель, например, оброк вовремя не сдал, а бывает, и просто, как в армии, чтобы служба мёдом не казалась: пришла бумага и езжай, куда послали. Стенания прихожан, полюбивших своего батюшку, а тем более его собственные интересы: семья, хозяйство и прочее во внимание совершенно не принимаются.

Да к тому же в некоторых епархиях обычному священнику гораздо легче бывает попасть на приём к московскому министру, чем к своему правящему архиерею. После подачи прошения об аудиенции можно прождать вызова несколько месяцев. Но некоторые, даже убелённые сединами священнослужители иногда отказываются кудато переезжать и уходят в мир. Таким образом произошло немало личных трагедий и была сломана не одна судьба. Перемещение в другую епархию к другому барину также невозможно в случае получения от своего запрета на служение. Совсем недавно именно такое постановление, упраздняющее тем самым церковный «юрьев день», и было обнародовано. Так что и здесь у нас тоже наблюдается развитие: церковное крепостное право успешно крепчает», – пишут православные священнослужители России («Церковь с большой и с маленькой буквы», 2008).


Якби в Україні зараз не було Української Православної Церкви Київського Патріархату, то такий внутрішній устрій Російської Православної Церкви, про який йшлося вище, залюбки впроваджували б наші брати із Московського Патріархату, адже такий висновок можна зробити із поведіни та діяльності деяких їхніх архієреїв. Підтвердженням цього є стаття під назвою «Церковна війна за мирські блага», яка була надрукована у черкаській газеті «Вечірні Черкаси» (В НОМЕРІ: 2013 №09 ВІД 27 ЛЮТИЙ, 2013)  

В статті йдеться про взаємовідносини уманського архієрея Владики Пантелеймона із підлеглими йому священослужителями. Як пише журналіст черкаської газети: «Отець Стефаній із Жашкова звинувачує уманського архієпископа Пантелеймона у поборах. Справжня війна розгорілася між 63-річним настоятелем храму Петра і Павла, що у Жашкові, протоієреєм Стефанієм (Домашовець) та архієпископом Уманським і Звенигородським Пантелеймоном. Після трьох років боротьби у межах церкви протоієрей публічно постав проти поборів свого керівництва. Отець Стефаній стверджує: владика Пантелеймон, архієпископ Уманський та Звенигородський, різко і безпідставно підняв тарифи.

– Зараз усе продається. Парафія, наприклад. Говорять, перевод (зміна парафії) обійдеться у 10 тис. доларів. Немає грошей – у храмі має бути хоч одна коштовна старовинна ікона. Вона – теж чудовий хабар, – ділиться отець Стефаній. – Усе розпочалося з першого візиту архієпископа. Він приїхав до нашого храму, провів службу, а прощаючись, я, як положено, сунув йому конверт із грошима. Там було півтори тис. грн. Владика одразу ж перерахував готівку і роздратувався. Виявляється, дають мінімум 5 тис. грн.  

Отець Стефаній пояснює: за спасибі владика в храм із молитвою не приїде, а відмовитися від його візиту не можна. Плюс кожен храм має віддати в єпархію десятину. Раніше отець Стефаній перераховував 300 грн., а з приходом владики Пантелеймона з нього затребували утричі більше. За пошуки правди Стефан Домашовець заборонений у священнослужінні. Про це йдеться на офіційному сайті Уманської єпархії. «Указом керуючого Уманською єпархією Української православної церкви... заборонено у священнослужінні настоятеля Свято-Петропавлівської парафії Жашкова протоієрея Стефана Домашовця за порушення канонів. Із дня заборони і до повного каяття Стефан Домашовець не може здійснювати Священні Таїнства та церковні треби...». Указ досі залишається чинним, оскільки отець Стефаній каятися перед Правлячим Архієреєм не планує.

«Я буду каятися перед Богом. Те, що владика сьогодні чинить у єпархії, – рабство. А я не буду рабом зла». Окрім того, отця Стефанія зняли з поста благочинного, це посада, займаючи яку, священик курирує інших у районі. Поведінку протоієрея Стефанія владика Пантелеймон пояснює образою та злістю за те, що його зняли з посади. Однак за отця Стефанія вступилися парфіяни. По допомогу вони звернулися до світської влади. Жашківська райрада розглядала цей конфлікт на декількох постійних депутатських комісіях. Врешті вирішила звернутися до синоду, однак відповіді досі не отримали.

Дорогими автівками, шикарними будинками та коштовними аксесуарами у духовенства сьогодні нікого не здивуєш. Деякі люди у рясах запекло захищають своє право на розкіш, пояснюючи її чим завгодно: необхідністю чи вдячністю заможних парафіян. Для багатьох українців церква – останній прихисток, де можна зрозуміти, як жити далі, відродити надію, зрозуміти свої помилки та знайти шлях у житті. Дуже прикро, коли люди втрачають довіру до священнослужителів, які мають бути прикладом, через «захланність та стяжательство» декого з них.»

Прес-служба Черкаської єпархії УПЦ КП