Інформаційний портал Тернопільської єпархії УПЦ Київського патріархату

пʼятниця, 22 березня 2013 р.

22 березня: Святі мученики Христос та Панагій

Після завоювання Пелопоннеса (Мореї) венеціанцями в 1684 році матеріальний, і особливо, релігійний стан грецького населення помітно покращився. Незважаючи на тиск, який католицький клір чинив на православних, почали відновлюватися церкви, а спорожнілі монастирі стали знову наповнюватися полум'яними ченцями. Цей період відносної свободи тривав не більше 30 років. У 1715 році османи знову зайняли Морею, проявивши неймовірну жорстокість щодо беззахисних людей. Ті, хто уникнув масових вбивств бігли в гори або спробували досягти Заходу, щоб сховатися від насильницького навернення в іслам.

Тоді візиром Алі Кіумурдзі в ці краї був посланий Осман-паша. Йому було доручено домогтися зречення від християнства тих греків, які колись прийняли іслам, а під час венеціанського панування повернулися до віри своїх батьків. Прибувши в Гастуну він закликав Панагія, який за доброчесність і особисті якості неодноразово вибирався управляти місцевими справами. Паша спробував переконати його прийняти іслам, нагадуючи, що його батьки колись уже відрікалися від Христа, щоб стати мусульманами. Святий з полум’яною ревністю відповідав, що Христос для нього - дихання, життя і слава і, що він готовий перетерпіти тисячі смертей в самих жахливих муках, тільки б не відректися від Нього. Паша, котрий симпатизував християнину та бажав врятувати його, запропонував ховатися у якомусь надійному місці або, якщо він захоче, відправитися разом з ним на острів Корфу.

Панагій прийняв цю пропозицію, але за Промислом Божим важко захворів і не зміг піти за пашею. Він почав одужувати коли ага Мортаті покликав його до себе і запропонував прийняти віру переможців, щоб отримати всі почесті і нагороди. Святий відповідав йому спокійно, й безтрепетно сповідав християнську віру і відкинув обман Магомета. Один із служителів завдав йому страшного удару в обличчя, кинувши мученика на землю. Однак це анітрохи не завадило Панагію продовжувати сповідувати віру навіть з більшою силою. Ага повелів обезголовити його не втрачаючи зайвого часу. Панагій прийняв вирок з радістю і добровільно пішов за катом до місця страти. Звершивши останню молитву він опустився на коліна, схилив шию, і його голова впала, відтята ударом меча. Це сталося 1 березня 1716.

Нечестивці залишили його тіло собакам і хижим птахам. Через два дні побачивши, що жоден звір не доторкнувся до нього, вони підсмажили його голову на вогні і знову кинули собакам, але ті не наважилися наблизитися до святині. Через чотири дні благочестиві християни перенесли чесні мощі до церкви святителя Миколая.  

Батьки святого Христоса також колись відреклися від християнства. Але він плекав палку віру і ставши одруженим священиком служив з ревнощами і благочестям віруючим свого рідного села Андравіда, в тій же області. Він у свою чергу був схоплений, і турки чинили на нього тиск, різними способами намагаючись переконати відректися від віри. Вони привели Христоса до суду, де суддя сказав, що якщо він буде упиратися, то не тільки втратить життя, але і зашкодить дружині і двом немовлятам, які будуть продані в рабство на ринковій площі. Святий відповідав з відвагою оголосивши, що швидше готовий померти, ніж втратити надію на Христа. Суддя наказав бити його, а потім кинути в темницю.

Диявол не раз посилав туди його дружину з двома дітьми, щоб змусити відректися від віри під приводом, що так він позбавить їх від рабства, а до віри зможе повернутися коли настануть кращі часи. Нарешті Христоса похитнули їх сльози і стогони та він оголосив, що готовий відректися. Новина вже поширилася по селі, коли ага вирішив зібрати всіх священиків того краю і зажадати від них назвати імена тих прихожан, які раніше були мусульманами, а при венеціанці повернулися до християнської віри. Священики відмовилися і були кинуті у в'язницю, де знаходився і отець Христос. Вони переконали його змінити рішення і не оскверняти свого священства, але зазнати короткочасну скорботу, щоб отримати на Небі безсмертні вінці. Їх слова запалили божественне полум'я в серці зневіреного і він провів всю ніч в гарячій молитві, обливаючись сльозами.

Вранці 9 березня, коли його привели до судді, який чекав зміни рішення і слів зречення, Христос з відвагою сповідав істинну віру і предав анафемі Магомета та його служителів. Охоплений люттю суддя повелів негайно ж обезголовити його. Святий з радістю поспішив до місця страти, благаючи Господа прийняти його разом з працівниками одинадцятої години (див.:. Мт 20: 1-16). Коли мученика вдарили в перший раз меч зламався, а при другій спробі зігнувся, так наче чоловік був зі свинцю. Тоді кат схопив ніж і перерізав святому Христосу горло, немов ягняті на закланні.

Залишивши його тіло без поховання три дні, турки потім дозволили християнам з почестями покласти його в церкві святителя Миколая, де колись був похований і святий Панагій. «Страждання» цих двох мучеників невідоме за агіографічними збірниками, викладається ієромонахом Захарією Карантином Етолійським, який також склав службу на їхню честь. Це оповідання збереглося в єдиній рукописи Бібліотеки Румунської академії наук в Бухаресті і нещодавно опубліковано під редакцією І. Хадзіса (Афіни, 2005). У Місяцеслов Російської Православної Церкви дана пам'ять не включена.