Інформаційний портал Тернопільської єпархії УПЦ Київського патріархату

неділя, 17 березня 2013 р.

Проповідь на Неділю сиропусну

Возлюблені у Христі браття і сестри! Із завтрашнім днем ми вступаємо у Великий піст, який триватиме 40 днів, на згадку того, що сам Син Божий Ісус Христос молився і постив сорок днів у пустелі готуючи себе до страждань, які Він переніс задля нас і нашого спасіння. Ці сорок днів, це десята частина року Божого, яку встановила  Свята Церква для того, щоб ми постили і добрим життям і вчинками змили з себе безмежний бруд наших гріхів. Це саме час зробити аналіз нашого життя, підготувати свою душу і тіло до великого свята Воскресіння Господа Нашого Ісуса Христа.

Тому у сьогоднішній євангелії, записаній святим апостолом і євангелістом Матфеєм, Христос пригадує нам: «Не збирайте собі скарбів на землі, де черв і тля точать, і де злодії підкопують і крадуть… Збирайте ж собі карби на небі… Бо де скарб ваш, та буде і серце ваше. І насправді, якщо ми подивимось світські, мирські речі є скороминучі. Вони дуже швидко і легко проходять. А тривалими і вічними є добрі діла і виконання заповідей Божих.

Возлюблені у Христі брати і сестри! Які ж думки до на приходять з цього приводу? Все йде і  все минає… І над цим ми повинні задуматися. Який скарб ми здобудемо на небі. За час нашого земного життя?

Скороминучість світу свідчить, що сили нашого тіла теж не багато варті. Старозавітній Самсон був надзвичайно сильним, і сила його зберігалась у волоссі. Одного разу він роздер страшного лева, а іншого разу він ослячою щелепою вбив біля тисячі филистимлян. А ще іншого разу він зайшов у місто Газу. І тоді филистимляни зраділи, що зможуть помститися, позамикали брами, але він розвалив їх, і спокійно пішов з міста. Так. Його сила була великою, але який був його кінець! Надзвичайно сумний. Він закохався у одну филистимлянку Далілу, яка довідалась про таємницю його надзвичайної сили, і коли він спав обрізала його довге волосся. І Самсон втратив свою силу і не міг протистояти навіть двом филистимлянам, які кинули його у в’язницю. Там його волосся відросло, а зним повернулася й колишня сила. І Самсон вирішив помститися. Попросив, щоб його привели до святині, почав трясти її основи і святиня завалилася, прибивши приблизно три тисячі филистимлян, але й Самсон загинув з ними. Ось так закінчилась його сила!

«І світ минає, і похіть його, а той хто виконує волю Божу, перебуває повік» – говорить святий апостол Іоан Богослов у своєму першому соборному посланні.  А тепер озирнімось, яка навколо похіть за радощами і розкошами цього світу. Ми так хвилюємося про земне, будинки, одяг, їжу, ніби це є мета нашого життя! А де ж поділася Іродіада, яка намовила свою дочку Соломію, щоб Ірод відтяв голову Іоану Хрестителю? Де поділися римські кесарі, які пролили стільки християнської крові?

Всі пропали, як зникає сніг, коли пригріє весняне сонце. Проминає світ зі своєю славою, почестями і великими похвалами. А скільки на це витрачається зусиль? Скільки наклепів, сліз і крові? А який всьому кінець? Минає світ з усіма своїми багатствами і скарбами, і кінець дуже сумний. Як сказав Господь: «Нерозумний, цієї ночі душу твою візьмуть від тебе, це що ти назбирав, кому буде?»

Мудрий Сократ, великий філософ, йдучи одного разу по базарі, побачив багато різних речей, і сказав: «О як багато тут речей, яких я не потребую!» Сократ хотів сказати, що хто мало потребує, той уподібнюється до Бога, тому що Бог не потребує нічого.

Погляньмо на нашу хату, чи майно. Чи не здається, що ми могли б повторити слова Сократа – о як багато тут речей, яких я не потребую. Життя кожної людини це немов велика мандрівка. І рано чи пізно людина опиняється на перехресті доріг, коли потрібно придивитися до дороговказу і вибрати правильну дорогу.  І ось сьогодні ми на роздоріжжі, перед нами два дороговкази: один дороговказ веселий, гарний, його тримає красива дівчина, яка облесливим голосом запрошує нас іти за нею кажучи: «Йдіть за мною, я поведу вас дорогою насолод, де немає ні посту, ні терпіння, тільки веселе, грайливе розкішне життя. Гуляй душе моя, їж, пий та веселись. Це дороговказ до грішного життя. А другий дороговказ скорботний, на ньому образ розп’ятого Христа, його тримає мати наша Свята Церква, яка голосно і впевнено кличе йти правильною дорогою:  «Ходімо під хрест, на якому розп’ятий наш Спаситель.»  І ми, християни, послідовники Христа повинні йти за його дороговказом, і допоїти Йому морально у терпіннях за наше спасіння. У православного християнина не повинно бути двох думок і сумніву, якою дорогою йти.

Святий піст, це час молитви, покути, прощення гріхів ближнього і перепрошення Христа Спасителя за наші гріхи. Це час для любові до ближнього, милостині і добрих діл.

Своїми думками. Ми повинні йти слідом за Спасителем, який несе важкий хрест, під тягарем якого Він падає, підіймається і далі йде на гору своїх страждань. Цілим єством, відчуйте його рани. І оновіть ними свою грішну душу. Промовляючи митареву молитву: «Боже будь милостивий до мене грішного!», «Господи. Твій вінок сплетений з тернини наших гріхів, прости нас Господи!»

Ми повинні розуміти, що постити, це не значить морити себе голодом. Хто не може постити – старші люди, малі діти, матері, що годують немовлят і хворі, мають споживати, що для них необхідне. А молоді і здорові повинні стримувати себе від м’ясних страв, продуктів тваринного походження. Ми бачимо, що наша Церква Мати, дбає не лише про спасіння наших душ, але й про те, щоб ми не втратили свого здоров’я.  Бо у здоровому тілі – здорова душа.

Стримуючись від надмірного споживання страв і від насолод життя, пам’ятаймо про ближніх. Молімось за них, допомагаймо їм морально і матеріально. Це якраз ті добрі діла, які потрібно чинити підчас посту, щоб змити з наших душ гріховний бруд і вийти на шлях праведний.  Сьогодні Україна і її населення, перебуває у примусовому пості, тому що все дорожчає, не вистачає грошей, але все так не буде. Ми повинні молитися до Господа і просити прощення наших гріхів і милості підчас посту.

Бути справжнім християнином, значить вміти прощати. Підчас посту ми хочемо випросити в Бога прощення наших гріхів, а чи простить нам Господь, коли ми не простимо гріхів нашим ближнім. Тож простімо один одному наші взаємні образи і кривди, простімо ж не словом і язиком, а ділами і істиною, щоб у молитві Господній, ми могли впевнено промовити: «І прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим!» Амінь.

Протопресвітер УАПЦ Теодор О. Форостій