Інформаційний портал Тернопільської єпархії УПЦ Київського патріархату

понеділок, 15 квітня 2013 р.

Розумний, дотепний, симпатичний і водночас біснуватий...

14 квітня, в неділю 4-у Великого посту, преподобного Іоанна Лествичника, Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил звершив Літургію в Богородице-Різдвяному монастирі в Москві. Після закінчення богослужіння Святіший Владика звернувся до віруючих із проповіддю.

Ваші Високопреосвященства й Преосвященства! Всечесна матушко Вікторино! Дорогі отці, браття й сестри! Усіх вас сердечно вітаю й поздоровляю з четвертою неділею Великого посту, присвяченою пам`яті святого преподобного Іоанна Лествичника. Радію, що цього дня ми звершили Божественну літургію в Богородице-Різдвяному ставропігійному монастирі міста Москви, і під час цієї Літургії дві хіротонії — в єпископа і в ієрея.

Євангельське читання, яке належить прочитувати за Літургією в четверту неділю Великого посту, містить у собі оповідання про зцілення біснуватого (Мк. 9:17-31). З одного боку, оповідання радісне, тому що все закінчується зціленням. Але, з іншого боку, оповідання драматичне — про те, як батько, нещасний батько, убитий горем, бо його син страждав на страшну хворобу — одержимість злим духом, — прийшов до Спасителя з проханням про зцілення.

З Євангелія відомо, що спершу він звертався з цим проханням до учнів, тому що в той час Спасителя серед них не було. Він був на Фаворі разом із Петром, Іаковом та Іоанном, а всі інші залишалися внизу. І от до них підійшов якийсь мешканець Галілеї з проханням зцілити свого сина, який страждав на тяжку хворобу. Дух злоби кидав його, він бився об каміння і тілом, і головою, він втрачав свідомість, він кричав, він дійсно став несамовитим, він був, висловлюючись нашою сучасною мовою, людиною, нездатною до життя в соціумі, до спілкування з іншими. Звичайно, серце батька обливалося кров`ю, і він звернувся до учнів — до тих самих, кому Господь, направляючи на проповідь, дав силу виганяти бісів (див. Мф. 10:8). Але учні не змогли вигнати біса, і тоді, як до останньої надії, батько звертається до Господа і Спасителя, коли Той зійшов з Фавора, і каже Йому: «Учні Твої не змогли зробити цього — прошу Тебе, зціли сина мого». І Господь висуває тільки одну умову — повірити, що Він може це зробити. Коли нещасний батько каже: «Вірю, Господи, допоможи моїй зневірі», — отже, ця зневіра певною мірою ще залишалася в тайниках душі. Напевно, важко було уявити батькові, що його син зцілиться вмить. Але він просить Господа, щоб Той допоміг йому подолати зневіру, і тоді Господь зцілює нещасного.

Можна бути розумним, дотепним, симпатичним і водночас біснуватим
Залишившись наодинці з апостолами та відповідаючи на запитання, чому ж вони не змогли зцілити біснуватого, Господь докоряє їм у тому, що й вони не мали достатньо віри. А апостоли ж отримали силу виганяти бісів! Напевно, зіткнувшись віч-на-віч з біснуватим юнаком, вони злякалися злої сили, яка так тотально панувала над особистістю, над природою нещасного, і десь в глибині душі подумали: «Ну як ми можемо це зцілити?» Можливо, і сказали щось, а нічого не вийшло. Тому Господь і говорить, звертаючись до учнів: «Рід же цій, — тобто диявольський рід, — виганяється тільки молитвою і постом». Напевно, через ці слова ми й читаємо це Євангеліє у четверту неділю поста.

Що ж таке біснування? У тій крайній формі, яка представлена в євангельському оповіданні, — це, звичайно, повне, безмежне панування темної сили над духовною і фізичною природою людини. І думки, і почуття, і рухи — усе в руках цієї сили, яка, за своєю природою не маючи здатності принести користь, завдає не просто шкоди, але ввергає життя в повний кошмар. Власне кажучи, це вже не людське життя. У ньому немає нічого людського, а тільки біль, страждання, скорбота, гнів, тому що над людиною панує злий дух. Звичайно, це крайня форма біснування, але сила зла дійсно здатна робити реальний вплив на людей.

Щоразу, коли ми, піддаючись спокусам, свідомо впадаємо у гріхи, ми стаємо певною мірою біснуватими. Частина нашої волі, нашого розуму і наших почуттів окупуються злою силою настільки, що навіть наші релігійні переконання, наша віра, наше знання Святого Письма не утримують нас від вчинення гріха — гріх панує над нами.

На щастя, дуже часто після цього приходить розкаяння. Людина кається перед Господом у своїх думках і вчинках, і навіть у саму мить вчинення гріха в глибині душі усвідомлює, що вчиняє за диявольською волею, що порушує волю Божу. Тому тимчасові біснування наші, — а кожен проходив і проходить через те, про що зараз йдеться, — змінюються присутністю Божої благодаті, яка подається нам через наше розкаяння, через усвідомлення наших гріхів, через прийняття Святих Христових Таїн.

Але тимчасове біснування може розширювати свій простір у душі людини. Якщо вчиняємо гріх один раз, потім другий, третій, п`ятий, десятий, якщо звикаємо до гріха, якщо знаходимо якісь пояснення, у тому числі псевдобогословські, своїм падінням та своїм гріхам, то простір біснування в нашій душі розширюється. А якщо людина переступає певну межу, коли зла в її серці стає більше, ніж добра, то вона вже біснувата, над нею панує сила зла. Цією рисою є втрата здатності відрізняти добро від зла, а гріх — від правди Божої. Коли це відбувається в житті окремої людини, отже чаша терезів схилилася в бік зла, перейшла через певний баланс. І, якщо не відбудеться чудо Боже, ця чаша терезів із прискоренням спрямовується вниз, у безодню, і людина стає здобиччю темної сили, — тоді вже мало що може її врятувати.

Отже, має бути здатність відрізняти добро від зла. А як ця здатність реалізується в нашому житті? Через голос нашої совісті. Але ж нерідко буває так, що ми усипляємо нашу совість — нашими емоціями, нашим створенням певного образу ворога в особі ближнього, нашим виправданням неправди. Заспокоюючи і переконуючи себе в правоті дій, ми змішуємо поняття добра й зла. Якщо вчасно не зупинитися, не усвідомити, не розкаятися, не заблагати про пощаду до Бога, не прийняти Святих Христових Таїн, то це падіння може бути незворотним.

Але все те, що справедливо стосовно людини, справедливо і стосовно людського суспільства. І пережита нами епоха відрізняється від усіх попередніх тим, що змішання добра йі зла, повне забуття, ігнорування, заперечення Божого закону — на рівні світогляду, переконань і дій кожної людини, — стають сьогодні не просто можливими, але нерідко й такими, що виправдовуються, у тому числі законодавчо, як це ми бачимо в цілому ряді країн світу, коли гріх, спопелілий вогнем і сіркою над градами Содом і Гоморра, нині проголошується правом людей і, більш того, захищається законом.

Якщо людина втрачає здатність відрізняти добро від зла, якщо голос її совісті спить, якщо вона постійно виправдовує здійснення гріха, вона стає не просто частково біснуватою — вона стає жертвою темної сили. Іноді це дійсно призводить до страшних проявів, таких, як припадки, коли тільки досвідчений психіатр може відрізнити фізичну хворобу головного мозку і нервової системи від дії темної сили. А іноді цей вплив темної сили й поневолення нею людини не супроводжується ніяким буйством і ніяким божевіллям: людина може бути розумною, привабливою, веселою, дотепною, зовні симпатичною і процвітаючою — і одночасно біснуватою.

Сьогодні ми святкуємо пам`ять святого преподобного Іоанна Лествичника, який, написавши «Ліствицю», дав усім нам певні уроки — у тому числі подолання нашої часткової біснуватості. Він вчить нас того, як потрібно долати наші пороки, які є проявом гріховного, тобто диявольського начала в людині. Ця велика мудрість увійшла в традицію нашої Церкви, і багато людей — як іноки, так і миряни — спасаються, вчитуючись у чудові слова Синайського ігумена.

Але ж це не тільки слова. І сам Іоанн Лествичник, і братія його, і незліченна кількість ченців і черниць і народу Божого ці слова реалізовували у своєму житті. Сьогодні ми відзначаємо 100-річчя з дня кончини преподобного Варсонофія Оптинського, великого старця, відокремленого від нас трьома поколіннями наших попередників. Він так близький до нас, пам`ять його так жива в нашому благочестивому народі, особливо в Оптиній пустині. Вигнавши будь-яке біснування з плоті і душі своєї, цей преподобний угодник реально втілив у своєму житті те, чого навчав преподобний Іоанн Лествичник. А коли людина звільняється від тяжіння злої сили, вона відчуває радість Божої присутності, тому що, чим менше зла, тим більше добра в серці, а разом із добром — радості, миру душевного, того, що ми називаємо простим словом «щастя».

Нехай сьогоднішній недільний день, читання Євангельське, спогад про аскетичні труди святого преподобного Іоанна Лествичника й про подвиги преподобного Варсонофія Оптинського усіх нас зміцнять у невидимій боротьбі, яка відбувається в людському серці. Амінь.

Прес-служба Патріарха Московського