Інформаційний портал Тернопільської єпархії УПЦ Київського патріархату

неділя, 14 квітня 2013 р.

Митрополит Львівський Димитрій: "Відсутність єдності в Православ’ї наносить велику шкоду обом Церквам"

Редакція інтернет-проекту «Помісна Церква» продовжує цикл зустрічей-розмов з відомими архіпастирями та пастирями Українських Церков. Сьогоднішня зустріч особливо приємна та давно очікувана. Суботній гість нашої редакції – Високопреосвященний Димитрій, митрополит Львівський і Сокальський УПЦ Київського Патріархату. Пропонуємо вашій увазі стенограму розмови владики-митрополита Димитрія з протоієреєм Євгеном Заплетнюком, редактором нашого видання.  

- Владико, перш з все, хотів би привітати Ваше Високопреосвященство з нещодавнім отриманням чергового вченого ступеню Доктора церковно-історичних наук. Безперечно, це знакова подія не лише для вас особисто, але й для всієї системи церковної освіти. То ж, природно, перше запитання в мене буде про історію Церкви. 

- Науковці, студенти-богослови Київського Патріархату присвячують багато уваги дослідженню вітчизняної церковної історії. Як на вашу думку в наших умовах було б найкраще акумулювати систематизувати отримані знання?  

- Дякую Вам отче за привітання. Перш за все хотілося б підкреслити те, що студенти-богослови дійсно зараз дуже цікавляться українською церковною історією. Спектр їхніх досліджень різноманітний. Він торкається, як масштабних подій з історії УПЦ, так і окремих постатей церковної історії, далеких та сучасних, які творили і творять цю історію. Чимало зараз досліджується ними тем, які належать до церковного краєзнавства. Все це хотілося б якось зв’язати в один вузол, бо тут відчувається брак методологічно-концептуального підходу.

Митрополит Львівський Димитрій: "Відсутність єдності в Православ’ї наносить велику шкоду обом Церквам"
Будь-яка систематизація студій з української церковної історії потребує дуже уважного їх вивчення і просто вкладення у нову історичну схему, концепцію та періодизацію історії УПЦ. Адже ми прекрасно усвідомлюємо, що допоки нам прийдеться користуватися старими схемами, які для нас були написані представниками інших церковно-історіографічних шкіл, то ми будемо прочитувати свою церковну історію за старими і чужими концептуальними підходами. Так ми ніколи не вивчимо і не дізнаємось правди про свою українську церковну історію.

З цією метою і було створено у жовтні минулого року на засіданні Священного Синоду нашої Церкви Інститут церковної історії. На його діяльність було якраз покладено формування, або ж реанімацію української православної історіографічної школи, яка несе за собою чітке написання нової концепції та схеми історії Української Православної Церкви, спираючись на праці старих представників цього наукового напрямку професорів Михайла Грушевського, Василя Біднова, Олександра Лотоцького, Івана Власовського, Наталі Полонської-Василенко, Олександра Оглоблина, Дмитра Дорошенка, митрополита Іларіона Огієнка та ін. Думається, що тільки за цієї реалізації проблеми можна рухатися вперед у написанні історії Української Православної Церкви. 


Тут хотілося б підкреслити, що ми в жодному разі не будемо заходити у науковий конфлікт з представниками російської православної історіографічної та уніатської історіографічної шкіл. Навпаки, реанімація української православної історіографічної школи дасть змогу дещо чіткіше і незаангажовано сформувлювати власний погляд на українську церковну історію і навіть висвітлити більш об’єктивніше ті чи інші проблеми стосунків Української Православної Церкви з Російською Православною Церквою та Українською Греко-Католицькою Церквою. З позицій української православної церковно-історіографічної школи буде висвітлюватися і проблеми стосунків між згаданими Російською Православною та Греко-Католицькою церквами. 

Тобто фактично буде розв’язана толерантна наукова дискусія у цьому давно існуючому історичному трикутнику взаємовідносин між УПЦ, РПЦ і УГКЦ. Мету, як бачите, ми ставимо перед собою дуже велику і потрібно братися за клопітку працю, якаповинна звершуватися в щойно створеному Інституті церковної історії.


- Свого часу вами було видано цікаву історичну розвідку про Десятинну церкву в Києві. У ній ви висловлювали сподівання, що відновлена святиня належатиме патріотам свого краю. Чи не болить вас серце за те, що зараз коїться на її фундаменті? Чи вірите ви у справедливість у наш час, і те, що в центрі столиці на тому історичному місці колись буде лунати молитва Богу рідною українською мовою?  

- Тоді коли була написана ця книга, а це був березень 2005 року, вірилось в те, що дійсно храм буде відновлено. Адже мером Києва у той час був Олександр Омельченко, з ім’ям якого безпосередньо пов’язане відродження церкви Богородиці Пирогощі на Подолі, Свято-Михайлівського Золотоверхого собору, Свято-Успенського собору Києво-Печерської лаври, церкви Різдва Пресвятої Богородиці на Подолі, храму святого рівноапостольного князя Володимира Великого у Херсонесі та багатьох інших. На жаль, коли кияни його знову не обрали мером, у відродження Десятинного храму стало вірити важко.

Початок нових археологічних розкопок на території Десятинної церкви свідчив про те, що науковці, на чолі з академіком Петром Толочком, цю справу взагалі поховають. З часом це підтвердилося. На фундаментах Десятинної церкви зіткнулися інтереси двох церков, двох громад УПЦ Київського Патріархату і УПЦ Московського Патріархату. Ці змагання привели до того, що фактично на фундаментах Десятинного храму було засновано монастир Московського Патріархату із зведенням тимчасової бетонної церкви.


Постійні конфлікти і обговорення моделей та концепції відродження Десятинної церкви зводять цю справу нанівець, бо ніхто не знає яким цей храм насправді був. Зараз існує принаймні п’ять відомих реконструкцій давнього екстер’єру першого кам’яного храму Русі і кожна з них заслуговує на увагу. Так видно, що ініціатива відродження Десятинної церкви перейшла зараз до УПЦ Московського Патріархату, але проти цього виступають вчені-археологи, мистецтвознавці, активна громадськість Києва. 

Позиція нашої Церкви полягає в тому, що цей храм, як перша наша митрополича кафедра і святиня, повинен належати нам. Зазначу лише, що науковці проти будь-якого відродження храму, вони виступають за збереження автентичних фундаментів. Але так здається, що волі відродження цієї святині немає ні в керівництва держави, ні в мерії Києва. Тому так кволо просувається це питання відродження Десятинної церкви з поодинокими зустрічами, проектами, які ніхто не обговорював і мало хто бачив. Справа мертва але не безнадійна...


- Тож, як ви вважаєте, чи вдасться нам коли-небудь, ще за життя, стати свідками того, що загальноприйнята версія історія української церкви буде писана українцями і в Україні, а не в Москві чи Римі?  

- Кожний день переконуюсь у тому, що сформувавши нову концепцію та схему нашої церковної історії, ми зможемо написати новий академічний курс історії УПЦ. Вірю, що вона буде правдивою і об’єктивною. На першому установчому засіданні Інституту церковної історії нас просив про це Святійший Патріарх Філарет, говорячи: «Історія Української Православної Церкви повинна бути правдивою, документально обгрунтованою, яку не соромно буде читати і вивчати».

Знаєте, є така думка, що хто перший написав історію, той заволодів аудиторією і переконав усіх в правдивості своєї концепції. Але той, хто подав, тобто написав її останньою, той остаточно розставив всі крапки над «і». Думаю, що нам це вдасться зробити.


- Кілька останніх років ви керуєте Львівською єпархією. Свого часу це був один з найбільш складних регіонів. Як зараз складаються стосунки духовенства з братами католиками та представниками московської церкви? Чи виникають труднощі у спілкуванні? Чи є особливо проблемні місця?

- Складності залишилися в минулому. Але ще є такі, які бажають їх час від часу реанімувати. Думається, що ці бажання вже ніякого успіху мати не будуть. Віруючі визначилися з своєю належністю до православ’я і греко-католицизму. Висока релігійна активність на Заході України частенько породжує бажання поборотися за сфери впливу, але це марна справа, бо буває так, що народ мудріший за своїх пастирів.

У Львівській області, на території якої розташовані дві наші єпархії Львівсько-Сокальська і Дрогобицько-Самбірська, Львівська єпархії УАПЦ та УПЦ МП, а також три єпархії УГКЦ, об’єднані у митрополію, зберігається конфесійний спокій. Порушити його, переконуюсь, вже не зможе ніхто.


- Сьогодні ведеться багато розмов про діалог чи то початок діалогу з Московським Патріархатом. Яке ваше ставлення до його перспектив? Настільки рано говорити про те, що діалог почався, і що конкретно треба зробити в першу чергу, щоб результат досягнув мрій?  

- Дуже складне запитання з точки зору того, що цей справжній діалог між УПЦ КП і УПЦ МП навіть не розпочинався, а була спроба лише підготуватися до цього діалогу. Нажаль до цього часу ця проблема лежить у політичній площині, тому будь-які заяви про наміри у діалозі, це лише заяви, заради заяв. Є досить чіткий зовнішній фактор, який впливає на відсутність цього діалогу – незрозуміла або ж заперечувальна позиція Москви, як релігійного православного центру в єдності з яким перебуває УПЦ.

З одного боку ніхто не каже що, ми проти, а з другого боку нічого не робиться для того, щоб розпочався цей діалог. Якщо проаналізувати заяви, які останнім часом лунають від очільників УПЦ МП, то вони зводяться до одного і ми вже про це не раз навіть чули: виглядвє все так, що для УПЦ МП більш близьким на перспективу є діалог з УАПЦ, яку останнім часом трусять скандали і дуже далекими є діалог з УПЦ Київського Патріархату, яка достатньо зорганізована і відкрита з свого боку до діалогу. Під ковдрою цих заяв стоїть чітка підтримка державною владою тільки УПЦ Московського Патріархату і як тільки-но ця підтримка міцна, так як виглядить це зараз, то діалог відразу заходить у глухий кут і з’являється небажання розмовляти на тему єднання. Ситуація дійсно складна, бо втрачається шанс для Українського Православ’я стати єдиним.

Мені здається, що тут повинен перемогти здоровий глузд з повним запереченням ідеологічних та політичних впливів, як таких, що є негативними і шкідливими для переговорного процесу. Ми повинні усвідомити, що відсутність єдності в Українському Православ’ї наносить велику шкоду обидвом Православним Церквам, які сповна не можуть зреалізувати самодостатньо своєї спасительної місії в українському суспільстві і серед українського народу.  


- Як ви, взагалі, ставитесь до інформаційної експансії неправославних церков? Мені здається, що про Папу Франциска сьогодні ми знаємо більше, ніж про свою бабусю? В регіонах сектанти можуть собі оплатити ефіри чи рекламу у будь-якому ЗМІ…

 - На таку ситуацію, яку Ви зараз отче мені коротенько описали у цьому запитанні, якраз і впливає відсутність єдності в Української Православ’ї. Але не слід забувати ще й того, що ми живемо в доступному інформаційно-комунікаційному просторі. Зараз достатньо зайти в Інтернет і ви можете дивитися трансляцію з Ватикану, з Москви, з Константинополя і Афін. В цьому немає ніяких проблем.

Світ став для людини тісний і одночасно близький та зручний в добуванні будь-якої інформації. Зараз включиш телевізор і, якщо ви слідкуєте за інформаційними програмами, то майже в кожній з них ви побачите репортаж з площі святого Петра в Римі, чи ще якийсь репортаж релігійного змісту. Якби Православна Церква в Україні була єдиною, вона б краще займала свою нішу в інформаційному просторі. Це незаперечний факт. Свої медіа ми тільки-но розпочинаємо розвивати і дуже повільними темпами.

- До речі, про інформаційне поле. Відомо, що завдяки вашим старанням в Інтернеті функціонує православне Інтернет-радіо. Можете розповісти коротенько про те, як воно виникло і що там нині можна почути? Які цікаві проекти започатковано?

- Ідея відкрити Православне Інтернет-Радіо в мене з’явилася давно, ще коли я був ректором Київської православної богословської академії. Ми обговорили це з Патріархом і навіть вибрали приміщення для студії. Мною було проведено кілька зустрічей з фахівцями, директором та студентами з інституту журналістики Київського національного університету. Але цей проект було зреалізовано вже у Львові. Ми обладнали студію, відкрили сайт з особливим дизайном аналогового приймача.

Православне Радіо «Град Лева»  ( radio.gradleva.com ) запрацювало 1 червня 2012 року. Його слухацька аудиторія щораз збільшується. Віруючі різного віку слухають його передачі. Є гарні позитивні відгуки від слухачів. Ми постійно працюємо зараз з головним радіо-редактором о. Віктором Кайдою над урізноманітненням і випуском нових радіопрограм. Активно до цієї праці підключився о. Михайло Сивак і вже навіть вийшли аудіодиски з його проповідями та передачами «Християнського діалогу», які звучали на Православному Радіо «Град Лева».

З радіом співпрацюють також клірики нашої єпархії о. Андрій Лотоцький, о. Назарій Лозинський та о. Федір Мороз з Івано-Франківської єпархії. В його ефірі звучать радіопрограми виготовлені Волинською єпархією. В майбутньому ми думаємо вийти на більш ширшу аудиторію, однак ще зарано говорити про fm діапазон. Ця справа надто коштовна. Але ми стараємось. І радіо наше в майбутньому буде ще більш цікавішим.


- Триває Великий піст. Що б ви могли порадити людям, котрі не можуть жити повноцінним літургічним життям через роботу, але мають бажання гідно зустріти Пасху Господню?  

- Якщо віруючі люди не мають змоги приходити до храму на великопісні довготривалі богослужіння, то, принаймні, нехай вони зроблять так, щоб храм жив у їхніх душах. Якщо ми не можемо, наприклад, відвідати храм, а знаємо, що в ту мить там читається великий покаянний Андрія Критського, то необхідно думкою перебувати в храмі на цьому богослужінні, тобто в ситуації щоденної праці і зайнятості всерівно продовжувати жити літургійним богослужбовим життям Церкви.

 Великий піст – це оплакування власних гріхів.  
Великий піст – це наше зосередження на самих собі. Це оплакування власних гріхів. Це можна робити в храмі, на праці і вдома. Не розлучатися з Богом і свідчити про Христа Спасителя всюди. Піст – це критерій нашої віри і відношення до Церкви. Хай нам допоможе Бог тримати його високо...  

 - Щиро дякую, дорогий Владико вам за розмову! Впевнений, що вона виявиться цікавою для багатьох сотень наших постійших відвідувачів. Маю надію, що наша зустріч не остання. Просимо Ваших святих молитов і благословення! 

- Нехай Господь Благословляє вас, отче Євгене та справу ваших рук. Завжди з цікавістю слідкую за публікаціями "Помісної Церкви" і дуже радий, що в мережі з'явився український сайт, котрий оперативно знайомить відвідувачів із церковними новинами та пропагує ідею Помісної Православної Церкви в Україні!

13.04.13