Інформаційний портал Тернопільської єпархії УПЦ Київського патріархату

субота, 27 квітня 2013 р.

Інтерв'ю Московського Патріарха порталу Romfea.gr

Днями Патріарх Московський і всієї Русі Кирил (Гундяєв) відповів на запитання грецького інтернет-порталу церковної інформації Romfea.gr. Увазі відвідувачів інтернет-проекту "Помісна Церква" пропонуємо переклад цього інтервю українською мовою.

— Ваша Святосте, останнім часом стрімкі трансформації в Лівії, Єгипті, Тунісі, Сирії і, більш широко, у близькосхідному регіоні, який Ви нещодавно відвідали, найжорстокішим чином відбилися на невинних людях і багатьох членах християнських громад, що становлять там меншість. Чи ставили Ви це питання на зустрічах із політичним керівництвом під час Вашого візиту до Єрусалиму?

— Сьогодні християни на Близькому Сході та в інших регіонах світу відчувають гоніння, які в ряді країн можна порівняти з тими, що були в ранні століття християнства, або навіть які перевершують їх. Руська Православна Церква з болем сприймає цю біду. Навесні 2011 року наш Священний Синод вже виступав з офіційною заявою з цього приводу. Також і Архієрейський Собор Руської Православної Церкви, що відбувся нещодавно, в одній зі своїх постанов висловив «глибоку занепокоєність у зв'язку з різким погіршенням становища християн на Близькому Сході і в Північній Африці». На жаль, ситуація досі не покращилася. Якщо події і надалі розвиватимуться в подібному руслі, то сліди християнської присутності можуть практично зникнути там, де вона колись зародилася й існує вже два тисячоліття. Питання про захист прав християнської меншини в країнах Близького Сходу та Північної Африки обговорювалося мною під час візитів до країн регіону. Я говорив про це з державним керівництвом Сирії, Лівану, Ізраїлю, Палестини та Йорданії, з лідерами найбільших релігійних громад цих країн. Вважаю, що задуматися про наслідки того, що відбувається варто й керівництву тих західних держав, які намагаються виступати в ролі арбітрів у врегулюванні регіональних конфліктів.

— Чи можуть Православні Церкви зробити свій внесок у послаблення кризи в цих регіонах і, якщо так, то яким чином?

— Ми повинні одностайно висловлювати нашу позицію щодо даного питання. Як брати по вірі ми повинні підтримувати один одного у важкий момент, піднімати свій голос як єдина Свята Соборна й Апостольська Церква. У цьому сенсі важливі ті ініціативи, які були започатковані Православними Церквами Близького Сходу з консолідації взаємодії на цьому напрямку. Я маю на увазі збори Предстоятелів згаданих Церков на Кіпрі, в Константинополі і в Йорданії, що відбулися останніми роками, і створення ними постійно діючого органу місцевої міжправославної взаємодії. Хотів би відзначити також зустріч у Москві в листопаді 2011 року, в якій взяли участь Глави та представники семи Православних Церков. Ми зібралися тоді, щоб висловити нашу солідарність із страждаючими братами, що знайшло своє вираження у відповідній спільній заяві.

— Останнім часом помітні кроки зі зближення Московського та Вселенського Патріархатів. Проте, кажуть, що ще необхідно зробити багато чого. Які питання ще належить вирішити для того, щоб очолювана Вами Церква досягла сприятливих відносин із Константинополем?

— Усі Помісні Православні Церкви об'єднують єдина православна віра, єдине богослужіння, братська любов у Христі, взаємне визнання та спілкування в таїнствах. Що може бути важливішим? І у всіх зазначених аспектах наші відносини зі Святішою Константинопольською Церквою не просто сприятливі — вони характеризуються повною єдністю. Якщо ж говорити про двосторонні контакти, в яких теж реалізується братнє спілкування між двома Патріархатами, то протягом останніх кількох років ми дійсно є учасниками й свідками їх швидкого розвитку. Причому ці контакти відбуваються не тільки на рівні Предстоятелів та ієрархів.

Важливим і досить плідним мені видається розвиток паломництва віруючих з Руської Православної Церкви до святинь давньої Візантії, яке стало можливим останніми роками завдяки взаємним домовленостям. Через ці паломництва залучені до них ієрархи, клірики й миряни мають можливість доторкнутися до багатої християнської традиції, що зберігається на канонічній території Константинопольського Патріархату, піднести молитву у святих і пам'ятних для всіх православних християн місцях, ознайомитися з церковним життям наших православних братів у місті святого Костянтина. Високою честю для наших паломників буває гостинність, що її справляє в стінах Константинопольської Патріархії особисто Святіший Патріарх Варфоломій.

Інтерв'ю Московського Патріарха Кирила порталу Romfea.gr
Таким чином зміцнюються людські відносини, створюється атмосфера для кращого взаємного розуміння. Вірю, що цим шляхом ми досягнемо поступового вирішення деяких проблем, успадкованих нами з минулого. Почасти вони пов'язані з різним розумінням окремих аспектів канонічної традиції. Утім, давно сказано апостолом: мусять між вами й поділи бути, щоб відкрились між вами й досвідчені (1 Кор. 11, 19).

— Що заважає скликанню Всеправославного Собору? На Ваш погляд, чи може він відбутися протягом двох наступних років і які дії мають розпочати Православні Церкви для досягнення цієї мети?

— Скликанню Собору принципово ніщо не заважає. У той же час очевидно, що не можна проводити Собор такого значення без належної підготовки. Ми ж не хочемо, щоб він залишився в історії як виключно протокольний захід, тільки більшого в порівнянні з іншими масштабу.

Думаю, нам необов'язково намагатися за один раз вирішити всі питання, що накопичилися. Якщо на те буде спільна воля всіх Церков-учасниць, можна обмежитися й тими темами, які вже достатньо опрацьовані загальноправославними комісіями й нарадами.

Важливо спільно визначити також протокольні аспекти Собору. У цьому зв'язку хотів би нагадати про прийняті на Архієрейському Соборі нашої Церкви, що відбувся нещодавно, постанови, в яких наголошується важливість попереднього узгодження між Помісними Церквами питань прийняття регламенту та порядку денного Всеправославного Собору, принципів його формування, протоколу богослужінь і засідань, а також проектів основних соборних документів. Архієреї нашої Церкви вважають за необхідне, «щоб президію Всеправославного Собору складали Предстоятелі всіх Помісних Православних Церков і щоб на Соборі єпископат Помісних Церков був представлений максимально повно».

Собор архієреїв Московського Патріархату також вважає умовою скликання Всеправославного Собору збереження принципу консенсусу в прийнятті рішень як під час передсоборної підготовки, так і на самому Соборі. Наш Архієрейський Собор також схвалив підсумки вже згадуваної мною наради Глав і представників семи Помісних Церков, що відбулася в листопаді 2011 року в Москві, і підтримав виражене на цій нараді переконання в тому, що «всі рішення... необхідно приймати виключно на основі одноголосного волевиявлення всіх Помісних Церков, а не більшістю голосів».

Важливо вже зараз подумати про подальший процес сприйняття соборних рішень усією повнотою Церкви. Не секрет, що в середовищі віруючого народу існують певні побоювання щодо майбутнього Собору. Багато хто не знає про те, що це буде за Собор, який його порядок денний. Віруючих непокоїть можливість прийняття на Соборі несподіваних рішень, здатних розколоти Церкву — як це бувало раніше, наприклад, з питання про календар. З наближенням Собору пов'язується зростання апокаліптичних очікувань. Ми знаємо, що подібні настрої існують як в Руській Церкві, так і в інших Помісних Церквах. Архієреї та клірики не повинні ігнорувати стурбованість своєї пастви. Необхідно широке ознайомлення віруючих із тематикою Собору. Бажано також всебічне обговорення проектів рішень у середовищі православних богословів. Хорошим прикладом подібної роботи є діяльність Міжсоборної присутності Руської Православної Церкви — органу, спеціально створеного для широкого попереднього обговорення майбутніх рішень Соборів Руської Православної Церкви. Наш досвід показав, що відкритість у процесі підготовки соборних рішень приносить Церкві тільки користь.

Нарешті, нам усім треба молитися, щоб Сам Господь направив наші зусилля в потрібне русло: бо якщо Господь не будує дому, даремно працюють його будівничі (Пс. 126, 1).

— Міжнародні засоби масової інформації часто говорять про те, що відносини Руської Православної Церкви з політичним керівництвом країни більш тісні, ніж їм слід було б бути. Що Ви думаєте про це? У яких рамках повинні знаходитися відносини будь-якої Церкви з урядом?

— Російський народ, так само як і будь-який інший, має право визначати, які принципи слід встановлювати у сфері церковно-державних відносин та інших областях. Керівні вказівки з боку кого б то не було тут навряд чи доречні.

Руська Православна Церква — це не Церква Російської Федерації. Ми спілкуємося з керівництвом усіх країн канонічної відповідальності нашої Церкви, активно здійснюючи діалог та співробітництво на різних рівнях державної влади. Не в останню чергу це допомагає Церкві свідчити правду Божу і владі, і народові в різних країнах.

В Росії, як і в більшості інших країн канонічної території Руської Церкви, взаємовідносини з державою вибудовуються на принципах взаємної довіри й поваги. При цьому абсолютно очевидним є той факт, що Церква не втручається у справи державного управління, а держава — у справи Церкви. Разом із тим, ми перебуваємо у співдіянні, спрямованому на благо людей.

В Росії рівень церковно-державного партнерства істотно нижчий, ніж у Німеччині, де держава збирає податки для Церкви, у Франції, де президент призначає єпископів у регіоні Ельзас і Лотарингія, в Англії, де монарх є главою Англіканської Церкви, у Греції, де Церква є державною, або навіть у США, де президент приносить клятву на Біблії. В Росії, до речі, глава держави, використовує для цих цілей конституцію.

На жаль, багатьом політичним і громадським діячам сучасності складно пояснити собі причину, чому Росія переживає часи духовного відродження, що виражається в масовому будівництві храмів, які заповнюються мільйонами парафіян, в інтересі до релігії і Церкви. І вони думають, що це відбувається завдяки певному таємному союзу церковної та світської бюрократії. Але ж це не так. Людей насильно не змусиш молитися, тому розвиток церковно-державного співробітництва в нашій країні — це закономірний результат загальнонаціонального вибору на користь відновлення зруйнованої комуністичними часами цивілізаційної ідентичності Росії.

І в реалізації цього народного вибору Церква і влада є партнерами, які співпрацюють на підставі незалежності й невтручання у справи одне одного.

— Останнім часом з'явилися деякі проблеми й затримки в реалізації співробітництва у сфері паломницького туризму між вашою Церквою та Елладською. Що заважало цьому досі? Як Ви вважаєте, чи буде, врешті-решт, мати розвиток цей договір?

— Які б не були проблеми, сподіваюся, вони позаду. У жовтні цього року довгоочікуваний договір про співробітництво в галузі організації паломництва було підписано, і я можу сказати, що це співробітництво вже розвивається в практичній площині. Російські люди мають особливу любов до Греції, і ми всі сподіваємося на активну участь Елладської Церкви, грецької влади і туристичних компаній у якнайшвидшому врегулюванні організаційних питань.

— З яким посланням Ви звернулися б до грецького народу, який переживає, можливо, найгіршу кризу останніх десятиліть?

— Насамперед, від імені всієї Руської Православної Церкви хочу засвідчити нашу любов до братнього грецького народу, з яким нас на всі часи пов'язують єдність православної віри й надії у Христі Ісусі, прихильність Євангелію Христову, святі, що своїм прикладом кличуть нас будувати в покірності волі Божій не тільки приватне, але й суспільне життя.

Хочу висловити надію, що з допомогою Божою грецький народ подолає важкі часи, як це вже неодноразово бувало в історії Греції. У цьому подоланні будемо спиратися на силу православної віри, яка вчить нас взаємодопомоги, уваги, жертовного служіння одне одному. Віра вчить нас також стійко переносити випробування й бачити в них особливе відвідування Боже, за словами псалмоспівця: бо Ти, Боже, нас випробовував, Ти нас перетопив, як срібло перетоплюється (Пс. 65, 8). Адже ще 200 років тому Греція була поневолена іновірними, але завдяки Православ'ю, завдяки самовідданому подвигу кліриків і ченців знайшла в собі сили встати з колін і відвоювати право вільно сповідувати православну віру, вільно будувати своє державне життя.

Будьте однодумні, зміцнюйтеся у вірі, і Бог миру буде з вами (Фил. 4, 9).