Інформаційний портал Тернопільської єпархії УПЦ Київського патріархату

четвер, 4 квітня 2013 р.

Чи можна православним вітатися “Слава Ісусу Христу”?

«Добрий день», «Дай, Боже, здоров’я», «Дай, Боже, добрий день», «Слава Богу» чи «Слава Ісусу Христу»? Україна – чудовий край. Тут живуть разом різні національності, люди вільно розмовляють на різних мовах, що не мішає жити нам усім у мирі. Крім цього, тут моляться у своїх храмах та відстоюють свою правоту різні конфесії. На превеликий жаль, саме конфесійна, а не національна приналежність, інколи стає причиною, навіть, побутових сварок, що зовсім не робить нам честі.

- Ти що, греко-католик?
- Ні!
- Чого ж тоді вітаєшся як вони?
- Як це?
- Та «Слава Ісусу Христу», прости Господи.

Цей абсурдний і дещо натягнутий діалог не є «розшифровкою» диктофонного запису, а тільки показує наскільки безглуздими інколи можуть стати суперечки про «правильність» того чи іншого вітання. Хіба, віддаючи славу Спасителю, ми творимо гріх?

Краплина до краплини

Єзуїти, спочатку заїжджі, а потім і з числа наших краян, наш край у свій час було долучено до виконання постанов Львівського греко-католицького єпископа Льва Шептицького, який у 1777 році видав пастирське послання, де зобов’язував своїх парохів вчити людей вітатися словами «Слава Ісусу Христу», а у відповідь казати «Слава на віки» або «На віки. Амінь». Місіонерські походи єзуїтів із Товариства Іісусового використовували латинське «Laudetur Jesus Christus!», що у перекладі означає відоме нам вітання «Слава Ісусу Христу». Це, безумовно, був крок до введення таких звичаїв, які були у Римі.

Чому був потрібний єпископський указ для нібито благої справи

Єзуїти принесли це вітання й до нас з прийняттям Берестейської унії. Можливо не у 1596 році, але саме їхній орден старався впровадити нове вітання спочатку на території Галичини та всієї Київської Митрополії. Проте, як виявилося, не всюди це нововведення проходило гладко. Люди не перехоплювали нових навичок у цьому питанні, та не дуже бачили у цьому необхідність. Спроби виявлялися не дуже вдалими, аж поки єпископи не взялися за цю справу і почали давати накази стосовно вітання. Чи була вказівка для єпископів «зверху», наразі не відомо. Однак, тим людям, які вживали це вітання кожного дня, давалися відпусти (тобто відпущення) гріхів від самого єпископа Риму, тобто індульгенції від Папи. Важко зараз говорити, що саме посприяло становленню традиції нового вітання, але чомусь хочеться вірити, що люди перейняли цей звичай тому, що хотіли славити Христа, а не тому, що бажали всяких обіцяних благ.

Чи можна православним вітатися “Слава Ісусу Христу”?

Чи стають ближчими до католицизму православні, які вітаються словами «Слава Ісусу Христу»?

Як не крути, а конфлікти у нашій області на цьому ґрунті бувають. Вихід, звичайно, є: потрібно мати бажання покінчити з конфліктом. Якщо, вітаючись «Слава Ісусу Христу», православні чекають за це на відпущення гріхів від Папи, то звичайно, що таким чином вони «окатоличуються». Але, якщо їхнім наміром є тільки бажання прославляти Спасителя, і нічого крім слави Божої, то хто може цього заборонити? Адже ми не викидаємо з Символа Віри слова про Соборну (Кафоличну) Церкву тільки тому, що західні християни називаються католиками (католицизм означає вселенський, загальний, всесвітній). Хіба Православна Церква не є вселенською, всесвітньою?

З іншої сторони, оскільки вітання прийшло від греко-католиків, воно у якійсь мірі стало відмінною ознакою належності до унії. Через це часом і виникає непорозуміння: нібито православні християни, а вітаються як католики. Проте, і цьому є пояснення.

Є села, де довгий час панувала унія або де й зараз є греко-католицька громада. Відповідно, і вітаються там переважно словами «Слава Ісусу Христу». Проте, дуже важко знайти бодай одну людину, яка б відповіла, що вітається так тому, що чекає за це від Папи Римського на відпуст гріхів. Відповідь майже однозначна – прославляємо Христа. Прославляти Христа, як ми знаємо, не гріх, а наш обов’язок, і не на словах тільки, а найбільше – добрими вчинками.

З іншого боку, є села, які вважаються православними, жителі котрих у часи австро-угорського загального окатоличення вели боротьбу за право називатися православними. Вони відстояли своє право бути у вірі прабатьків ціною страждань, а інколи й життів своїх односельців. Для них це вітання може нагадувати ті часи, коли, вітаючись з ними «Слава Ісусу Христу», від них силою забирали останню надію на вітцівську віру у Христа Спасителя. Часто, у таких селах є встановлені «свої» вітання, які також мають право на існування та повагу. «Дай, Боже, здоров’я», «Дай, Боже, добрий день» чи просто «Добрий день» не протестують проти Христа і не віднімають Його слави. Звернення до Бога, щоб Він послав здоров’я зустрічному – це також прояв любові.

Як же ж поступати

Нам необхідно мати мудрість для розсуду, а любов у поступках. Інколи це не легко зробити, але ми повинні просити цього від Господа у молитві, вчитися і старатися проявляти справжню християнську любов. Мир вам.

прот. Іоан Шандра, 
газета “Православне Закарпаття” №3, 2013