Інформаційний портал Тернопільської єпархії УПЦ Київського патріархату

середа, 10 квітня 2013 р.

Звернення єпископа Адріана до Хмельницької пастви

Всечесні отці, дорогі брати і сестри у Христі! Проголошуючи повну канонічну незалежність Української Автокефальної Православної Церкви, її засновники – мученики за віру 20-30 років та борці за незалежність 90-х років минулого століття – мріяли про створення єдиної Помісної Церкви, яка б духовно об’єднала православний народ України. Вони мріяли про духовну та національну єдність. Мріяли про те, що єдина Українська Церква стане духовним стрижнем побожного українського народу, допоможе українському суспільству об’єднатися, вивільнить творчі сили нації, допоможе їй у будівництві християнської державності та культури.

Бог чекає від нас єдності в Ісусі Христі, а диявол спокушає гординею та марнославством, що ведуть до руїни. Так історично склалося, що багато років паралельно існують дві церковні автокефальні юрисдикції – Українська Автокефальна Православна Церква та Українська Православна Церква Київського Патріархату. З богословської та канонічної точки зору існування двох автокефальних Церков в Україні не є правильним, але УАПЦ виникла першою, і ці обставини якийсь час треба було враховувати. Потім з’явився Київський патріархат, долучившись до ідеї розбудови Єдиної Помісної Церкви.

І от тепер ми бачимо, що наша роз’єднаність заважає нам досягати нашої спільної мети і є значної перешкодою на шляху канонічного визнання Помісності Української Церкви з боку світового православ’я. Саме тому Вселенський Константинопольський Патріарх Святіший Варфоломій неодноразово вказував нам на нашу типову українську ваду «де два українці, там три гетьмани» і закликав об’єднатися. Це був би потужний духовний сигнал для Вселенської патріархії, що Україна заслуговує на розгляд свого питання на найбільш серйозному рівні.

Намагаючись виконати його пораду, ми неодноразово починали об’єднавчі переговори, однак людська гординя та небажання поступитися кожного разу гальмувала їх. Сьогодні стало очевидним, що сучасне керівництво УАПЦ, на словах зацікавлене у об’єднанні, на ділі бажає зберегти той стан, який існує сьогодні. Зрозуміло й те, що основою для об’єднання на сьогодні не може бути Українська Автокефальна Православна Церква, яка перебуває у кризовому стані. Ми – найменша з трьох основних православних юрисдикцій в Україні. Нам бракує єдності та однодумності єпископату. Тривалий час наша Церква живе за інерцією: адже її керівництво, час від часу говорячи про внутрішню кризу, досі не запропонувало реального шляху її подолання.

Так наша Церква непомітно для себе втратила одну з основних церковних ознак – соборність. З 2000 року в УАПЦ не скликалися Помісні собори, Архієрейські собори поступово втрачають дієздатність як колегіальний орган. Щиро вболіваючи за долю Української Автокефальної Православної Церкви, я нещодавно звернувся до її Предстоятеля та єпископату з закликом по-братськи обговорити наші церковні проблеми та усе ж таки скликати Помісний Собор, на якому з Божою поміччю знайти шляхи до оздоровлення життя УАПЦ та об’єднання з братським Київським Патріархатом. Однак, на жаль, для моєї доповіді на Соборі не знайшлося ані часу, ані бажання вислухати, і мене і мого співбрата по служінню єпископа Івана (Швеця) змусили покинути Архієрейський Собор.

Чи можемо ми і далі уподібнюватися сліпим, яких водять інші сліпі? Чи не опинимося ми в ямі, про що застерігає нас Євангеліє від Луки (6:39)? У ситуації, що склалася, коли загальноцерковне поєднання між УАПЦ та Київським Патріархатом фактично неможливо через персональну позицію Митрополита Мефодія, вважаю своїм обов’язком як християнина та єпископа закликати всіх нас до об’єднання на міжєпархіальному рівні. І це буде не формально-адміністративне, а справжнє духовне поєднання, від людей, а не від начальства. 

Дорогі отці, брати та сестри! Давайте більше не відкладати відновлення нашої церковної єдності! Ми не можемо в цьому найважливішому питанні залежати від волі кількох осіб, яких Бог попустив до керівництва нашою церквою. Наша роздільність не є добро, а Господь закликає нас уникати того, що не є добро, а є злом. Київський Патріархат, з яким ми йдемо до повного об’єднання, є могутньою Церквою, що користується суспільною повагою та живе повноцінним соборним життям. Гадаю, нам теж є що привнести в це життя, яке, сподіваюсь, скоро стане спільним завдяки вашому мудрому рішенню. Як казав апостол Павло, любов не шукає свого, а лише користі ближнього свого.

Нехай наша взаємна любов збагатить нас всіх, припинить ворожнечу, дасть новий поштовх для духовного злету на шляху до нашої спільної мети – Єдиної помісної Церкви, яку українці давно вже заслужили. А наша церковна єдність неодмінно покаже приклад для єдності народу в нашій богоспасаємій державі. І нехай допоможе нам Господь наш Ісус Христос!

 + Адріан,
єпископ Хмельницький і Камянець-Подільський УАПЦ