Інформаційний портал Тернопільської єпархії УПЦ Київського патріархату

середа, 8 травня 2013 р.

Короткий екскурс в антологію свята Пасхи

"Наближалося свято опрісноків, що зветься Пасхою". (Лк. 22: 1) Саме цим віршем святий апостол і євангеліст Лука вводить читача Євангелія у трагічні дні Страсної седмиці, в які судилося зануритися давньому Єрусалиму. З наведеного вище вірша очевидним є те, що для євангеліста Луки, як і для його сучасників, два первісно різні свята — опрісноків (Хаг а-Мацот) і Пасхи (Хаг Песах) — сприймалися як одне. Але так було не завжди.

Прісний хліб мав відношення до землеробського свята (хліборобам давнього Близького Сходу потрібно було позбутися торішнього старого хліба та дріжджів), у той час як Пасха (Песах) була святом, по суті, пастушачим. Назву «Песах» пов’язують із дієсловами «скакати», «минути», «перейти» на івриті, які, можливо, вживалися, стосовно новонароджених ягнят. Цілком природно, що рано навесні збирачі врожаю у давньому Ізраїлі святкували урожай ячменю, а пастухи — сезон окоту овець. Проте свого часу ці весняні святкування, завдяки певним історичним подіям, об’єдналися, отримавши нове, більш глибоке осмислення.

Про таке перше свято Песах оповідає книга Вихід — друга книга П’ятикнижжя Мойсея. Фараон, який поневолив нащадків Якова, що жили в Єгипті, вирішив умертвити всіх їхніх немовлят чоловічої статі. Одного з єврейських немовлят, Мойсея, врятувала дочка фараона, яка його всиновила.

Коли Мойсей виріс, він побачив, як єгипетський наглядач жорстоко б’є єврейського раба. Заступившись, він убив наглядача. Фараон, дізнавшись про це, вирішив стратити Мойсея, і той був змушений залишити Єгипет. Через багато років Господь прикликав Мойсея з його укриття в Мідьяні заради звільнення євреїв від єгипетського рабства. Коли фараон відмовився задовольнити прохання Мойсея, Бог наслав на Єгипет десять страт, остання з яких була особливо жорстокою: в кожній єгипетській родині помирав первісток-син, можливо, як відплата за вбивство єврейських немовлят.

За день до вбивства первістків Мойсей велів євреям заколоти ягня (примітно те, що у давніх єгиптян ця тварина обожнювалася) і його кров’ю зробити відмітку на одвірках своїх дверей. З цією позначкою ангел смерті дізнавався, що тут живуть євреї, і «оминав» (на івриті — «пасах») їхні оселі у своїх пошуках первістків.

Дізнавшись про десяту кару, фараон злякався і заявив, що єврейські раби вільні й можуть піти. Вони залишили Єгипет так швидко, що не встигло зійти тісто для хліба. В підсумку євреї вийшли з Єгипту із пласкими прісними хлібами, що отримали назву маца.



Протягом майже 12-ти століть після Виходу головним ритуалом Песаха було принесення в жертву ягнят у Єрусалимському храмі — на згадку про заклання ягнят в останній день перебування в Єгипті. У храмі ягня заколював священик, частину його приносили в жертву, а частину, що залишилася, віддавали родині, яка принесла жертву, як головну страву святкової трапези. Під час трапези діти й батьки вели бесіди, виконуючи вказівки Святого Письма (див.: Вих. 13: 8, 14–15) про те, щоб батьки розповідали дітям історію про звільнення євреїв Богом. Примітно те, що у досі збереженій «Пасхальній Агаді» — тексті, що читається за пасхальним «седером» (послідування трапези), — ім’я пророка Мойсея, який очолив Вихід, згадується тільки раз, і то мигцем. Автори «Агади» віддали перевагу, щоб головним героєм пасхальної історії залишався Господь.

Найвідоміший уривок «Агади» — «Ма ніштана», який починається запитанням: «Чому ця ніч відрізняється від інших?». Це загальне запитання ставиться наймолодшим учасником трапези і підводить до чотирьох більш конкретних запитань про ритуали вечора:

— Чому ми їмо опрісноки (незаквашенний хліб) цього вечора?
— Чому ми їмо гіркі трави цього вечора?
— Чому ми занурюємо наші трави в солону воду цього вечора?
— Чому ми лежимо цього вечора?

Головуючий на трапезі, найчастіше батько сімейства, давав відповіді на ці запитання, вказуючи на їхні різні символи. На столі розкладалися три шматочки маци. Традиція вкладає в цей ритуал різні значення, але одна маца розламані (преломлена) — вона символізує «хліб лиха» (див.: Вих. 12: 34). Частину шматка відкладали до закінчення трапези, іноді навіть ховали, щоб діти пізніше шукали його. Така розвага допомагала не заснути дітям протягом ночі. Цей шматок маци називався «афікоман».

Дух Песаха підсумовується в одному місці «Агади»: «У кожному поколінні людина повинна почуватися так, немов вона сама звільняється від рабства». Саме тому свято Пасхи ще іменується «зман херутейну» — «часом свободи». Щоб відчути смак свободи, євреї-сефарди під час трапези завдавали мішок на спину й ходили навколо столу.

Інші символи призначалися також для відтворення обстановки Виходу. Найуживаніша зелень за пасхальною трапезою — «марор» — петрушка й салат-латук. Їхній гіркувато-солодкий смак нагадував одночасно про рабство і свободу. Зелень занурювали в солону воду — символ сліз, пролитих рабами, до того як вони здобули свободу, й одночасно моря, яке вони перетнули, щоб стати вільними. Ще один символ, що поєднує в собі рабство і свободу, — «харосет». Це суміш фруктів, горіхів, спецій і вина, і сенс її в тому, щоб нагадати про розчин глини, з якого раби робили цеглу. Після того як «харосет» з’їдали, його солодкий смак мав нагадати про солодкий смак свободи. У «харосет» також занурювали гіркі трави.

Після руйнування Другого храму в 70 р. після Р. Х. єврейські родини вже не приносили в жертву тварин і внаслідок цього на великодній трапезі з’явилися ще дві страви, але їх не вживали в їжу. Це два нагадування про жертвопринесення у Храмі. Одне з них — яйце, зварене круто, друге — бараняча кістка, яка означає ягня «пашаля», що його різали напередодні Песаха.
Символічне значення мають також чотири чаші червоного вина, які мав випити кожен із присутніх протягом трапези. Червоне вино, ймовірно, символізувало кров ягнят, за допомогою якої робили помітки на будинках ізраїльтян, щоб їхні оселі оминув «пасах» — ангел смерті. Існувало й інше пояснення, яке пізніше було зафіксовано в Талмуді. За цим тлумаченням чотири чаші вина означають чотири обіцянки із книги Вихід (6: 6–7). Там використані чотири дієслова (виведу, визволю, спасу, прийму до Себе), за допомогою яких Господь обіцяє Мойсею, що Він урятує Свій народ.

Вино часто означало й інший момент у «седері» — при згадці про «десять страт єгипетських» кожен із присутніх проливав по краплі вина за кожну страту, щоб висловити свій сум щодо страждань єгиптян.

У книзі Вихід дається і п’ята обіцянку — її символізував ще один потир вина, проте п’яту чашу наливали, але не пили. У пізніші часи ця п’ята чаша присвячувалася пророку Ілії, який повинен проголосити Час правління Месії.

Протягом 12-ти століть після Виходу жертовний агнець для святкової трапези готували особливим чином. Його обирали 10 нісана і зберігали до 14 нісана, тобто за п’ять днів до Пасхи (починалася 15 нісана). Цей день особливо відзначено у Євангелії: за шість днів до Пасхи прийшов Іісус у Віфінію... Другого дня (тобто за п’ять днів) багато народу, що прийшли на свято, почувши, що Іісус іде в Єрусалим, взяли пальмове віття, вийшли назустріч Йому і викликували: осанна! (Ін. 12: 1–13) — 10 нісана Господь в’їхав до Єрусалима верхи на віслюку. І саме 14 нісана, якраз тоді, коли в Єрусалимі заколювали великодніх ягнят, Спасителя стратили на Голгофі (див.: Ін. 19: 14, 31–42).

Господь Іісус Христос став жертовним Агнцем, заколеним за гріхи всього людського роду. Він став новою Пасхою, спасительною не для одного народу, а для всього світу.

Багато сучасних екзегетів, коментуючи повідомлення євангелістів про останню трапезу Христа Спасителя з учнями в Сіонській світлиці, ототожнюють її саме з Великодньої трапезою. Головою на цій доленосній Трапезі виступав Сам Христос, і якщо припустити, що молодшим на трапезі був апостол Іоанн Богослов, то традиційні для Пасхального седера запитання ставив саме він. Саме в цей час і могла відбутися прощальна бесіда Христа з учнями. А пасхальний афікоман (грец. «десерт» — фрагмент пасхального хліба, який після переломлення відкладався на завершення трапези) і остання, п’ята чаша, зазвичай присвячувана святому пророкові Ілії, за євангельською розповіддю цілком відповідають хлібу, про який сказано: Це є Тіло Моє, що за вас віддається (Лк. 22: 19), і чаші: Ця чаша є новий завіт у Моїй Крові, що за вас проливається (Лк. 22: 20) — саме вони й стали речовою основою майбутніх Літургій. Можна зробити висновок, що вікові молитвослов’я (молитва на обмивання рук, молитва-благословення чаші, благословення хліба) та багато інших елементів пасхальної єврейської трапези, зведені воєдино, яким Христос надав новий сенс, послужили міцною основою для формування древніх чинів Євхаристії. «Хотя бо изыти на вольную и приснопамятную, и животворящую Свою смерть, в нощь, в нюже предаяше Себе за живот мира, прием хлеб на Святыя Своя и Пречистыя руки, показав Тебе Богу и Отцу, благодарив, благословив, освятив, преломив» (Євхаристійний канон. Літургія святителя Василія Великого).

Пасха — це не просто свято, а суть християнства. У події Воскресіння Христового християнство виводиться з меж морально-етичної доктрини. У світлі Воскресіння Христа християнство відкривається як істинна релігія, в якій і через яку людське з’єднується з Божественним. І наше тимчасове земне буття вступає у спілкування із життям Божественним і в ньому знаходить вічність.

Протоієрей Олег Скнар,
кандидат богословських наук,
викладач кафедри біблеїстики КДА (УПЦ МП)