Інформаційний портал Тернопільської єпархії УПЦ Київського патріархату

середа, 1 травня 2013 р.

Я не знаю чи Господь прийме мої молитви, але він прийме мою працю, - митрополит Макарій

Гал-інфо продовжує серію публікацій про життя та діяльність духовенства Львівщини. Цього разу ми зустрілися та поговорили з митрополитом Львівським УАПЦ Макарієм (Малетичем). Він завжди усміхнений, щирий та відвертий і каже, що в житті потрібно радіти усьому, що посилає Господь. Владика Макарій гостинно зустрів нас у приміщенні єпархіального управління, що на вул. Личаківська.

До всіх життєвих негараздів Владика ставиться з посмішкою, адже переконаний, що Бог посилає випробування всім людям, бо яке життя без випробувань? Хоча апостол підтверджує: «Кого Господь любить, того випробовує».

Митрополит Макарій увесь в праці. Розповідає, що фізична праця для нього – одне задоволення. Доводиться працювати на монастирі із вихованцями Львівської духовної семінарії, а також в новому Львівському єпархіальному управлінні по вул. Федорова, 11.

«Будучи ще священиком, я осторонь не стояв від праці і не був спостерігачем, а доводилось разом із парафіянами працювати.

З 2002 року я являюся керуючим Таврійською єпархією. За той період багато вдалося зробити разом з отцями-настоятелями. Я щиросердечно дякую їм за щоденну їхню особисту важку працю в розбудові кожен своєї церкви і єпархії загалом», – каже владика.

Фото з особистого архіву владики.
Митрополит Макарій розповідає, що на Львівщині в УАПЦ немає проблем із храмами, хоча і тут багато отців настоятелів важко попрацювали і працюють для розбудови кожен своєї церкви, а також допомагають в реконструкції єпархіального управління (консисторії). А от в Таврійській єпархії, якою опікується владика, брак храмів є.

На даний час в Таврійській єпархії, тобто Миколаївська та Херсонська області, в стані будівництва 10 храмів і з них на даний час деякі вже закінчені.

«І в цьому, може, послужило деяка моя не тільки праця, але і допомога, тому що в 2002 році від «добрих людей» я отримав кошти на придбання автомобіля. Але автомобіль я не придбав, а ці кошти я частково виділив на допомогу священослужителям на Таврійській єпархії, які мали бажання розпочинати будівництво церков, а частково витратив їх на чоловічий Святогірський монастир», розповідає отець.

Фото з особистого архіву владики.
«Я радію, що зараз будуються храми на теренах Півдня України, а також поволі виділяються ділянки умісті Львові. От ви запитували про моє хобі, то це будівництво. Я не маю освіти архітектора і ніколи спеціально цьому не навчався, але часто я просто бачу, як повинен виглядати і яким повинен бути храм», - говорить Владика. Посміхаючись, він додав, що будувати йому добре вдається.

«Якщо можна почути від священика чи від єпископа, що один чи інший не повинен працювати, то святий апостол Павло каже: «Хто не працює – нехай не їсть даремний хліб». Хоча деколи духовна праця священика чи єпископа буває дуже важка, але фізична праця також не понижує авторитет священика чи єпископа. Я думаю, що навпаки, піднімає в очах парафіян, бо якщо ти розумієш одну чи іншу роботу, як її виконати, і коли з Божою допомогою вдається зробити гарно ту чи іншу працю, хоч там не було розрахунків архітектора чи фахівця по будівництві, то ця особа, котра починала і завершила, має велике задоволення», – додає він.


Владика працює без вихідних. Каже, не було у нього вихідних днів, навіть коли був звичайним священиком. Відпочиває хіба ввечері і завжди цікавиться новинами, адже як єпископ мусить бути обізнаним у всьому.

Митрополит розповідає, що інколи буває таке, що парафіяни, зіштовхнувшись із проблемою, розгублюються і готові здатися, тоді їм потрібен поштовх і потрібен наставник.

Ми зустрілися з Владикою у час Великого посту, тому про проблеми в Церкві Владика говорить не охоче.

Запитуємо у Владики як він ставиться до надмірної розкоші в житті духовенства. Той відповідає дипломатично: «Зараз період Великого посту. Судити когось я не хочу. В народі є такий вираз: «Що високо перед людьми, то низько перед Богом». Про це повинен кожний пам’ятати».

«Я їжджу на радянському автомобілі не тому, що мені подобається радянське, а тому, що приходилося розбудовувати Святогірський чоловічий монастир, і в любий час потрібно було під’їхати. А до нього було бездоріжжя, і крім «Ниви» іншим транспортом доїзд був неможливий. Якщо ведеться будова, то завжди не вистачає якихось матеріалів, а цей автомобіль можна було використати і для цього. Хоча через добрих людей вдалося придбати і інший автомобіль – «subaru», який використовується, як виїзний автомобіль для церковних богослужінь по парафіях», – розповідає митрополит.

Фото з особистого архіву владики.
На своєму життєвому шляху владика пережив багато цікавих історій. Розповідає, що коли ще був священиком на Сході України (Донецька та Луганська області), то доводилось йому рятувати старовинні українські ікони.

«В той час, а то був 1975 рік, люди викидали стародавні ікони. Я ж їх як міг, так і збирав. Інколи мені приносили до церкви, то вони там і лишалися. А інколи бувало й таке, що хтось прийде та розкаже, що на смітник ікони повиносили, то я йшов і забирав їх зі смітників.

Декілька ікон знаходиться в моєму житлі до яких я заношу свої молитви».

Коли у нього є вільний час, то митрополит береться за книгу. Най частіше читає «Життя святих». Розповідає, що хоч багато разів перечитував історії, та все ж черпає з них силу та снагу до праці: «Вони були причетні до святості, багато працювали і з працею молилися, жили земним життям, а здобували собі Життя Вічне».

Найбільше Владика клопочеться про те вічне: «Я не знаю, чи мої молитви прийме Господь, чи ні, а за мою працю, я переконаний, що вона буде прийнята і буде зарахована для вічного спасіння. Коли я тільки освячую ту чи іншу церкву, як архиєрей, то я виконую свої покладені на мене обов’язки, а якщо вдається скласти пожертву, чи прилучитися до фізичної праці, то тоді я записуюся у вічне поминання, як фундатор цієї церкви».

Розповів митрополит Макарій і про справи Львівської єпархії: «Можемо похвалитися добрими подіями, бо закінчується реставрація майбутнього Єпархіального Управління по вул. Федорова, 11, де буде знаходитись консисторія і Львівська духовна семінарія імені Іоана Богослова. Хоча до цього ми йшли 12 років. Багато листів, прохань, рішень, судів. За цей період можна було б розчаруватись, здатися і скласти руки, але я настирна людина, упевнена в тому, що починаючи любу справу, треба її доводити до логічного завершення. Пам’ятаючи Святе Письмо, у якому можна знайти такі рядки: «Якщо ти положив руки на рало, то не обертайся назад».Щодо теперішнього єпархіального управління, хоча це власність церкви свв. апп. Петра і Павла, але проурядувавши в ньому 17 років, вже до нього звик, хоч воно не відповідає митрополичим палатам».

Запитуємо, як в УАПЦ складаються стосунки з іншими конфесіями у Львові

«Не думайте, що архиєреї святі люди, кожен має свої амбіції, та й я грішний, але я людина прямолінійна і звик все говорити відкрито і у вічі. Сказати правду, з православними у нас стосунки складаються нормально. Мені не хотілося б судити когось, але сказати правду, була страшенна боротьба з греко-католиками. Бувало й таке, що доводилось розводити громади і будувати окремо храми. Були суди за храми, але я переконував людей будувати свій храм. Бувало так, що люди хотіли через суди добитися почергового богослужіння, а деякі православні автокефальні парафії мали храми у власності. Та священик змінював приналежність до іншої конфесії, і ті парафіяни, які були вірні УАПЦ, залишалися в меншості і мали надію повернути храм. Проходило багато судів, зверталися до Європейського суду, але я їх переконував, щоб залишити це все і будувати свій храм. Для цього я робив усе можливе, щоб їм надати якийсь стимул для будови, знаходив кошти на придбання вапна для будови нового храму, і через це вдавалося започатковувати будову.

На даний час, Слава Богу, масового міжконфесійного протистояння немає, але знаходяться одиниці греко-католицької громади, які закривають храми перед православними, хоча до того часу служили почергово, як, наприклад, с. Утіховичі Перемишлянського району. А керівництво Стрийської греко-католицької єпархії закривають на це очі»

Владика розповів про ще один конфлікт із греко-католицькою церквою в Святогірському чоловічому монастирі Положення ризи Пресвятої Богородиці у Влахерні в урочищі Свята Гора біля сіл Білий Камінь, Черемошня і Ушня Золочівського району. За переказами, на цьому місці двічі було явлення Божої Матері. На цьому місці є й джерело, яке ніколи не пересихає.

За словами митрополита Макарія, тут же збудували капличку-вівтар з піднавісом. У вівтарі під час Богослужіння можуть поміститися близько сотні священиків. Побудували і житло для 11 монахів, зробили дорогу, вистелили її щебенем. Водночас греко-католики поставили на цьому місці фігуру і прагнуть зробити над нею накриття і паралельно щось будувати.

«Я звертався з листом до їх предстоятеля блаженнішого Святослава, до владики Ігоря Возьняка, але відповіді не отримав, і це прикро. Але я надіюся і молюся, що мої собрати греко-католики таки захочуть зі мною поговорити. Начебто їхні парафіяни не хочуть молитися у нашій капличці, аргументуючи тим, що їхні парафіяни із Білого Каменя, Бужка і Розважу не можуть відвідувати Святу Гору, бо там православне Богослужіння. Але, коли православні виїжджають на молитву в Зарваницю, Унів, Підгірці, Гошів, то вони моляться, сповідаються на греко-католицькому Богослужінні і не пропонують ставити там фігури чи каплички, а просто приїжджають, деколи із своїми православними наставниками, священослужителям і моляться. Церковна влада, нажаль закриває на це очі. Я хотів зустрітися з владикою Ігорем, але зустріч не відбулася. Але під час посту при зустрічі з новим головою обласної адміністрації вдалося поспілкуватися з владикою Ігорем, звернутись до нього крім листів із усним проханням. Втім, але на превеликий жаль, конкретної відповіді я не отримав. Маю надію ще один раз звернутися до блаженнішого Святослава з метою вирішення конфлікту» – каже митрополит Макарій.


Владика Макарій розповідає, що завжди у молитвах своїх він просить у Бога про об’єднання церков в Україні.

«Я молюся на кожні службі за Єдину помісну Церкву. Я роблю все, щоб це сталося, щоб ми виходили на вселенське православ’я. Дякувати Богу, і Святійший Патріарх Філарет став говорити про автокефалію, я радий, дай Боже Йому багато років життя та здоров’я», - сказав Владика.

Він також зазначив, що, нажаль, УГКЦ не висловлює свою думку щодо помісної церкви.

«Як то було б приємно українцям, якби вони нарешті отримає Єдину Церкву, але то було б дуже прикро комусь іншому», - сміється Владика. Він переконаний, що об’єднання Церкви буде, але для початку потрібно об’єднати дві гілки православ’я.

«Було багато спроб, були поїздки до Вселенського Патріарха спільно з УПЦ КП. Вселенський патріарх наголошував, що нам треба об’єднатись. Та й він приїздив в Україну і теж наголошував, але після розмов сказав що ми не готові. І він сказав правду, адже, щоб об’єднуватись, то потрібно піти на компроміс. За одними і за іншими стоять люди. Мені дороге УАПЦ, знаючи, скільки від 1918 до 1930 року загинуло єпископів і священиків. Церква має історію. Я зустрічався із Патріархом Філаретом мав з ним розмову. Я казав йому, що ми повинні повернутися до фактичного відродження Церкви, а не рахувати відродження із 1992 року. Окрім того, почати об’єднання потрібно з назви. Наприклад Українська автокефальна православна церква київського патріархату, або навпаки Київський патріархат української автокефальної православної Церкви. Коли буде помісна, тоді буде просто Українська православна. Треба шукати компроміс… Патріарх згодився, і Ющенко тоді був присутній, і коли ми зібралися на засідання створеної комісії, то владика Євстратій (Зоря) заперечив про об’єднання назви, сказавши до мене: «Владико, ви хочете будувати ще іншу церкву?»… Об’єднання буде, але треба час», - розповів митрополит Макарій.

Він також зазначив, що тоді йому пропонували бути постійним членом Синоду об’єднаної Церкви.

«Мені це не потрібно. Мені, як українцю, потрібно об’єднатися. Я дуже хочу, щоб українці раділи. Декому подобається, що ми роз’єднані, тому ми мусимо об’єднатись, - каже владика. – З боку Московської патріархії були пропозиції повернутися в лоно Московської церкви або згодитися на якийсь округ. Я думаю, що повороту до РПЦ ніколи не буде зроблено, бо це зрада людей. Я ніколи не піду на це. Ні! Якби вдалося об’єднатись, визнати зверхність Вселенського Патріарха, тимчасово піти на митрополію, тоді в Україні буде дві канонічні митрополії, а там українці вже б обирали, до якої їм належати».

Владика визнає, що діалог про об’єднання затягнувся: «Нема бажання. Скажу правду, не буду казати про когось, але і з нашої сторони із священиків та архиєреїв не всі бажають об’єднання, такого, що пропонує інша сторона. Я також був проти об’єднання, але спостерігаю, що якщо реально ми об’єднались, то стали б сильніші, хоча, можливо, комусь це б не подобалось. УАПЦ планувало пройти цей шлях самостійно до визнання Вселенським православ’ям, але так не сталося».

На думку митрополита Макарія, діалог між Церквами має підтримувати влада, і вона повинна прагнути для створення Помісної Церкви. На превеликий жаль, ми цього не відчуваємо.


На останок просимо Владику сказати кілька слів про Великий піст: «Ця тема мені близька та дорога. Мені прикро слухати, коли кажуть, що краще їсти м'ясо, ніж один одного. Я голодував тричі для покращення здоров’я. У піст на душі легко. Якщо людина один день обмежується, а інший ні, то людина тільки дратується, а коли постійно із Божою Поміччю поститься, то ця людина ніколи нікого не буде їсти. Вона буде радісна та весела. Господь каже, щоб не засмучуватись, але омити своє лице та бути веселим, щоб це було таємно. Піст – це піднесення для здоров’я та піднесення духу, зріст духовний незалежно від того, чи то мирянин, чи то священик».

Святий апостол каже: «Хто може поститися, той вже не перебуває на молоці, а може споживати тверду їжу».

Напередодні великого свята Воскресіння митрополит подякував тим, хто проніс подвиг посту, причастився Святих Христових таїн, утримався від осуду, робив добро і закликав віруючих провести страсну седмицю з великою вірою, молитвою та уявою хресної дороги Ісуса Христа, щоб радісно відсвяткувати Христове Воскресіння.

Анна Новик, Сергій Бобра, Гал-інфо.