Інформаційний портал Тернопільської єпархії УПЦ Київського патріархату

вівторок, 21 травня 2013 р.

Якою мовою треба молитися українцям?

24 травня вшановують Кирила та Мефодiя, перших перекладачiв богослужбових книг на слов'янську мову. До того, як брати переклали богослужiння, їх вiдправляли священними мовами (такими вважалася грецька i латинська). За запровадження слов'янської мови в богослужiннi брати були звинуваченi в єресi. Про це корреспондент газети «Експрес» розмовляє з протоієреєм Євгеном Заплетнюком, кандидатом богословських наук, публіцистом та релігійним діячем.

- Отче Євгене, то на якiй мовi мала б вiдправлятися служба?

- Безперечно, що кожне спільне богослужіння, як і будь-яка приватна молитва, повинні бути в першу чергу зрозумілими тим, хто молиться. За вченням святих отців, молитва – це піднесення нашого духу, розуму та серця до Бога. Але хіба можна досягнути такого стану, якщо бубоніти собі під ніс лише чужі та незрозумілі звуки?

Довгий час в Церкві, особливо Західній, існувало переконання, що молитися Богу можна лише трьома мовами: давньоєврейською, грецькою та латинською. З одного боку, це було досить логічно, оскільки оригінал і перші переклади Святого Писання були написані саме цими мовами. З іншого боку, цей аргумент аж ніяк не може служити виправданням подібних поглядів. Їх, до речі, ще при святителі Фотії Константинопольському Церква засудила, назвавши «триязичною єрессю».

Та навіть Біблія чітко вказує необхідні орієнтири, в нашому пошуку правильні відповіді на ці запитання. З неї ми дізнаємося, що Бог однаково любить і приймає всі народи, чому доказом є дар П’ятидесятниці. Після того як закінчилась Старозавітня Церква, а народилась Церква Нового Завіту, Бог наділив апостолів особливими даром – даром спілкування та проповіді різними мовами. З того часу жоден народ земної кулі вже не був позбавлений можливості пізнати Бога, чи прославляти Його рідною мовою. Більше того, дар П’ятидесятниці варто сприймати саме як чітку і недвозначну вказівку: Бог за те, щоб ми любили та шанували власну мову і використовували її при богослужіннях. Грецька мова, безпречно, чудова, але для українців наша все ж краща!

-Чому досi у деяких церквах служба спiвається на старослов"янськiй?

- Дуже часто мовне питання ганебно використовується для дешевого зиску. Скажімо, нині ці речі чомусь несподівано почали турбувати наших політиків. Раніше мовне питання було зручно використовувати у вигідному для себе руслі представникам тих церков, які намагались «підібрати» під себе український народ. Через мову йшов вплив на культуру та освіту, а через них -- на історію та політику.

Західна Церква до останнього часу трималась мертвої латинської мови, а в нас, через експансію Польщі, насаджувалась ще й польська грамота. У той час Церква російська намагається зі свого боку всіма способами насадити нам русифіковану стару мову Кирила і Мефодія. Хоч і очевидно, що між сучасною літературною українською мовою та мовою грецьких болгар ІX століття є суттєва різниця.

Запитаєте, для чого ж це потрібно? Для того, щоб тримати під своїм контролем якомога більшу кількість народу. Коли сьогодні частина росіян, білорусів та українців продовжують молитися старослов’янською, це означає лише те, що комусь сьогодні дуже хочеться взяти під свій «ковпак» братні народи, та нав’язати нам спотворену історію та думку про самих себе. Це чиста політика, яка до Православ’я не має жодного стосунку. Віра та Церква в цьому випадку - це лише зручний геополітичний міф, необхідний для братського поневолення. Напівграмотними невігласами завжди керувати простіше. Українці повинні молитися рідною мовою, яка не менш цінна в Божих очах, ніж всі інші мови світу.

Щоправда нам, українцям, часто дорікають, мовляв, на церковно-слов”янській мові не написано жодної поганої книжки і в ній немає жодного лайливого слова. Це частково вірно. По-перше, поганих книжок на слов’янській мові немає та не може бути з тієї причини, що це вже мертва, штучна мова. Нею не розмовляють та не пишуть нових книг. Якби вона була живою, то лайливі слова обов’язково б у ній з’явилися, бо вони залежать не від набору літер чи правил їхнього написання, а від самих людей.

По-друге, з історії відомо, що в давнину всю «сумнівну» літературу в Московії без жодних докорів сумління кидали у вогонь разом з тими, хто її писав. Очевидно, через це вони б і не могли дійти до нас. З іншого боку, українська мова геть не має власних лайливих сороміцьких слів. Уся наша лайка – це «масні слівця» позичені нам північним сусідом. То ж якщо бути послідовними та чесними в цьому питанні, треба сказати, що з цією причини не перекладати богослужіння на українську мову жодних підстав немає. Натомість, на російську перекладати саме з цієї причини категорично не можна. На цій мові, як відомо, тонами генерується лайлива брудна лексика для всього світу. Можливо саме за це вони так ненавидять нас і нашу мову, яку комплексуючи називають «базарною» або «телячою»?

- Чи визначено, хто має право перекладати Службу Божу?

- Перекладати богослужіння на різні мови має право той, хто є добрим фахівцем з лінгвістики, філології та богослів’я. Однак, проблема церковних перекладів лежить в дещо іншій площині, ніж просто в чиємусь праві здійснювати переклади. Тут перед нами постає ціла низка проблем. По-перше, ми зустрічаємось зі словами вузької богословської тематики. Грецька та староукраїнська мова насичена складними словами, які в сучасній мові відповідників не мають і мати не можуть. Одна частина цих слів взагалі не має українських аналогів, а інші не можна перекласти одним відомим та конкретним словом. У підсумку це породжує іншу проблему – проблему різночитань оригіналу при перекладі. З’являється кілька варіантів богослужбових текстів, що майже завжди однаково передають зміст, але різняться формою. І ось тут з’являється нова проблема. 

Якщо в кожній українській парафії буде власний переклад, то спільне богослужіння кількох священиків та громад швидко перетвориться в хаос. Додаткові незручності додає цьому те, що переклади часто різняться між собою різним богословським чи філологічним рівнем виконання. Якщо службу з поганим основним перекладом «розбавляти» грамотними молитвами та виголосами є цілком прийнятно, то справжньою наругою над богослужінням є протилежні випадки. Я щойно згадав про доволі складну теорію перекладів сакральних текстів.

Все ж за двадцять років практики, за весь час існування Української Православної Церкви в Україні, проблема уніфікації богослужбових текстів поступово і впевнено вирішується. Нині ми з оптимізмом йдемо до власної Помісної Церкви, канонічної та визнаної у всьому православному світі. І я впевнений, що молитися у ній ми будемо своєю рідною, милозвучною та сучасною українською мовою. 

 - Щиро дякую за коментар!

- Дякую і вам, нехай Господь помагає!

Спілкувалась Богданна Мартиник, м.Львів