Інформаційний портал Тернопільської єпархії УПЦ Київського патріархату

неділя, 5 травня 2013 р.

Пасхальне послання Преосвященного єпископа Адріана

Пасхальне послання Преосвященнійшого Адріана,
Єпископа Хмельницького і Камянець-Подільського
духовенству та вірним Хмельницької єпархії Української Автокефальної Православної Церкви

«Цей день, що його створив Господь, радіймо й веселімось в нім» (Пс.117:24)

Кожного року в цей день ми, християни, вітаємо одне одного словами «Христос воскрес!», і отримуємо відповідь «Воістину воскрес!». Що стоїть за цим всім відомим привітанням? Традиція? Ні! Це – сповідання віри в те, чого ми не бачили і чому не були свідками, але що надприроднім чином викарбувано в серці кожної людини, яка хоч колись почула Добру Звістку про Спасителя нашого Ісуса Христа. В словах про Христове Воскресіння б’ється пульс всього нашого християнського життя, всі наші радості і болі, сподівання і відповіді на всі питання. Знов і знов вдивляємося в полум’яний заклик апостола Павла: «А якщо Христос не воскрес, то й проповідь наша марна, марна і віра наша. Але Христос воскрес із мертвих, первісток із померлих» (1 Кор. 15:13-14).

Смерть – це те, що чекає і гнітить кожну людину, думки про неї не дають спати, страх перед нею примушує вкладати всі свої сили і ресурси в те, що зовнішні називають «життям». Але чи втече світ від смерті? Чи зрозуміє він, що перед фізичною є ще й духовна смерть, породжена гріхом? Чи вмістив цей світ, що від Бога немає чим відкупитися, але тільки вірою можна догодити Богові? Навіть пожертви на Церкву без віри не принесуть користі жертводавцям. Але Бог каже, що вірою праведник жити буде. І без Воскресіння Христового марна була б наша віра.

З цього дня починається довгий і непростий шлях церковного буття християн. Це день, коли ученики Христові посеред свого зібрання побачили знову Христа після розп’яття і почули від Нього: «Радуйтесь!», і відчули дуновення Духа Святого, і наказ «Йдіть та навчіть всі народи, хрестячи їх в ім’я Отця, і Сина та Духа Святого». Церква – це всі ми. Всі, хто не може байдуже пройти повз слабого та хворого, немічного та бідного. Хто не радіє несправедливості та жорстокості, хто не хоче бачити себе і ближніх потопаючими в гріхах образи та заздрості, егоїзму та сріблолюбства, похоті та погорди. 

Саме в Воскресінні Христовому наша надія – воскреснути разом зі Спасителем від смерті духовної, яку нам приготував князь світу цього. Разом з Христом, у Ньому Самому перебуваючи, ми можемо причаститися життя вічного, радіти радістю, що є не від світу цього. І цю тиху, невимовну радість християни трепетно зберігають весь рік, аби наступного року знов запалити пасхальну свічу і піднести подячну молитву Богові за Його Сина, який став Людиною, пройшов земний шлях трударя і проповідника, був зраджений і катований, розіп’ятий на хресті і помер як Агнець Заклання, благаючи Отця про прощення людства, яке не відає що творить.

Саме воскресіння Христове було дороговказом для тисяч християн, які за свою віру йшли на тортури і смерть. Бо вони знали, що попереду їх чекає життя вічне з Тим, хто смерть подолав Своєю смертю. Це надихнуло святителя Іоана Золотоустого до таких величних слів: «Сьогодні Господь зруйнував ворота пекла і обличчя смерті винищив. Але що я кажу, обличчя смерті? Навіть саме ім'я смерті змінив: вона тепер називається вже не смертю, але упокоєнням і сном». Радіймо, браття і сестри, в цей пасхальний день, і нехай нашій радості не завадить ніщо земне і тимчасове. Не будемо втрачати надії на благословення Господнє, не припинимо наших подячних молитов Творцеві за всі Його милості до нас, відкриємо наші серця до справ любові та милосердя! Нехай Господь наш Ісус Христос поєднуватиме те, що роз’єднано нами, людьми, через гріхи наші. 

Наша Свята Церква, будучи Церквою-мученицею, завжди жила вісткою про Воскресіння Христове. Але якщо раніше вона страждала від безбожників в шинелях та костюмах, то нині Господь допустив нам неймовірне випробування – страждати від безбожників у рясах та митрах. З кожним днем приховувати реальний стан стає дедалі важче: те, що можна було замаскувати десять чи п'ятнадцять років тому, вже ніяк неможливо сьогодні. Церква знаходиться у кризі, і прояви цієї кризи вже настільки вийшли за межі єпископських покоїв, що їх не побачити може хіба незрячий. Що вже казати про людей з серцем, чутливим до знущання над правдою Божою? На жаль, поки немає нічого, що зупинило б хід подій. Якщо наше церковне життя і далі «розвиватиметься» в цьому напрямку, то за кілька років «третє Відродження УАПЦ» ризикує згорнутися, ледь почавшись. І на самоті дуже важко впоратися з викликами останнього часу: сама ситуація кличе до пошуків шляху порозуміння з усіма православними християнами України.

У нас в Україні начебто є все для об’єднання православних християн в Єдиній Помісній Церкві. Я був і залишаюсь палким прихильником цієї ідеї, і закликаю молитися Богові, аби Господь сподобив нашу Церкву до швидкого об’єднання з нашим найближчим соратником – Українською Православною Церквою Київського Патріархату. Церковна історія і історія людства знають багато прикладів об’єднання, але не всі вони відповідали найвищим вимогам Євангелія з духовної точки зору. Якщо роз’єднання сталося з суто людських причин – недовіри, образ, любові до особистої влади, то об’єднання можливе тільки через покаяння та прощення одне одного. Любов не шукає свого, але тільки користі ближнього свого.

На моє переконання, Єдина Помісна Церква – це пошук користі ближнього кожним із нас. Говорячи про об’єднання, ми не маємо права перетворюватися на мідь та кімвал, а маємо бути прямими та щирими. І якщо між нами ще є непорозуміння та образи через непрості свого часу відносини, то ми маємо крок за кроком їх долати в повазі один до одного. І нехай не буде між нами те, про що сказано в Писанні: «Ви знаєте, що князі народів панують над ними, а вельможі їх тиснуть» (Мф.20:25). 

Тому в цей святий і великий день Пасхи будемо особливо ревно молитися Христу: «Поглянь з неба, Боже, і подивись, і відвідай виноградник цей». Водночас не будемо забувати, що ми також, кожен на своєму місці служіння, маємо допомагати Христу утверджувати нашу святу Церкву. Любімо Її, як свою люблячу і стареньку матір. Молімось за Неї Богу, щоб утвердив Її, дарував добрих архіпастирів та жертовних пастирів. Молімось, щоб вже найближчим часом ми зібрали Помісний Собор, на якому були б вирішені нагальні проблеми Церкви. Молімось, щоб сили пекла не подолали нас. Молімося за єдність всіх православних християн Україні в Дусі та Істині.

В цю таємничу і Богом благословенну ніч ще раз вітаю всіх вас з Великоднем – днем святої Пасхи Господньої. Вітаю предстоятеля, всіх братів-архієреїв, священство, чернецтво, братів та сестер наших, родичів по вірі та крові. Вітаю представників влади, інтелігенцію, нашу надію – православну молодь, та нашу гордість – літніх людей, що з благоговінням передали нам естафету віри. Вітаю всіх людей доброї волі! Христос Воскрес! Воістину Воскрес!

Милістю Божою
+ Адріан,
єпископ Хмельницкий і Кам'янець-Подільський УАПЦ
Пасха Христова 2013 р. м. Хмельницький