Інформаційний портал Тернопільської єпархії УПЦ Київського патріархату

пʼятниця, 31 травня 2013 р.

Митрополит Димитрій: «Осуджуючи один «вибраний» гріх ми ризикуємо впасти у значно важчі гріхи»

Увазі відвідувачів інтернет-проекту "Помісна Церква" пропонуємо інтерв'ю Високопреосвященного Димитрія (Рудюка), митрополита Львівського та Сокальського  для Золочівської районної газети «Народне слово».

– Ваше Високопреосвященство! На Золочівщині Ви буваєте часто, золочівська земля є для Вас особливою, тому, перш за все, хочеться попросити благословення для золочів’ян.

– Золочівщина для мене справді особлива. Це героїчна земля. Тут пролито багато крові, тут героїчно загинули тисячі людей під час Другої Світової війни. У Золочеві похований і мій дід, батько мого батька, Рудюк Семен Михайлович, який загинув під час боїв за Львів. Щороку у ці весняні травневі дні я приїжджаю у Золочів, щоб схилити голову у молитві за його душу. Люди, які загинули у цій війні, мали у серці велику любов до кожного з нас, до майбутніх поколінь, вони не пошкодували найціннішого за людськими мірками – життя, заради нас. Золочівщина – це край любий і близький мені. Саме тому я прошу у Господа благодаті і благословення для цієї землі і золочів’ян.

– Православна церква завжди бере активну участь у суспільному житті, політичному, формує думку громади. Зараз у серцях вірних панує неспокій, зневіра, серед народу – всезагальне збурення. Яким Ви бачите майбутнє України?

– Хочу запевнити, що нічого особливого не відбувається. Усе йде своїм шляхом, іде становлення нашої держави. Так, процес довготривалий, складний, однак усе це з волі Божої. Справжній християнин має бути оптимістом, вірити в Господа, надіятись на Нього і все тоді буде добре. Кажуть, що кого Бог любить, тому і посилає випробування. Однак ніколи Господь не пошле нам такого хреста, якого ми б не могли знести. Тому слід молитись і надіятись на краще. Але не лише жити надіями чи мріями, але щодень наполегливо працювати, перш за все, кожному на своєму місці.

Митрополит Димитрій: «Осуджуючи один «вибраний» гріх ми ризикуємо впасти у значно важчі гріхи»
Звісно Церква не може стояти осторонь тих процесів, які відбуваються у державі. Усі ми прагнемо до Європи. На вимогу Європейського Союзу зараз депутати намагаються прийняти закон, за яким ми маємо дозволити одностатеві шлюби, визнавати гріх. Дуже багато зла криється під словами «права людини». Однак, це є гріх, це протиприродньо, це дослухання звичайних інстинктів, які уподібнють людину тварині. Проти цього закону Церква буде виступати. Але подібних речей безліч – сьогодні один закон, завтра – інший. 

Не потрібно акцентуватись на цьому, бо так ми втратимо піклування про дійсно важливе. Осуджуючи один «вибраний» гріх, ми ризикуємо впасти у значно більшу кількість значно важчих гріхів і довести себе узагалі до «непридатного» стану. Тому Церква рівнозначно закликає протистояти усім спокусам, пристрастям і віянням, закликає боронити національну гідність, національну ідею, берегти свою мову, свою культуру. А що таке національна культура для українця? Це православна віра. Ось за нею і треба жити.

– Зараз багато говорять про об’єднання українських Церков у єдину Помісну Православну Церкву. Як виглядає стан справ у цьому напрямку і наскільки це реально?

– Створення єдиної Помісної Української Церкви можливе. Однак говорити можна багато, а зробити щось мало хто хоче. Та й, з іншого боку, не все так просто як здається. Стороннім людям говорити і судити щось завжди значно легше. Слід пам’ятати, що в Україні існує як внутрішній поділ православних, так і загалом Церкви на Православну і Греко-Католицьку. Перш за все, потрібно говорити про об’єднання і порозуміння православних. Це можливо, щоправда є багато нюансів, є людський фактор.

А щодо об’єднання Православної Церкви з Греко-Католицькою, то тут слід сідати за стіл переговорів і ці переговори будуть довгими і дуже непростими. Це питання не місцевого, а більш глобального масштабу, адже і саме формування Греко-Католицької Церкви було питанням інтернаціональним. Тут повинна бути висловлена позиція і Вселенського Патріарха, і Папи Римського. Для об’єднання наших Церков на українських теренах мабуть доведеться повернутися до стану церковних справ до 1596 року, у часи, коли була єдина Православна Київська Митрополія.

Щоправда, Церква єдина, пам’ятаймо про це, і розділена не духовно, а нашими людськими розумами. Істина ж єдина і вона є в Бога. Тому і на цьому питанні нам не слід акцентуватись. Більшість з тих людей, які так багато, чи не на кожному кроці, говорять про якісь об’єднання, самі мають мало спільного з Церквою, або ж, якщо і причетні до неї, то, зазвичай, роблять більше збитків. Адміністративні аспекти вони важливі, але не забудьмо поміж цим подбати про спасіння наших душ – про послух Богові і любов до ближнього.

Розмовляла Леся ГОРГОТА //  19 травня 2013 року, м. Золочів