Інформаційний портал Тернопільської єпархії УПЦ Київського патріархату

четвер, 25 липня 2013 р.

Незабутнє паломництво до Угорницького монастиря

З благословення владики Афанасія, єпископа Харківського і Полтавського УАПЦ, група паломників, очолювана головою місіонерсько-паломницького відділу єпархії протодияконом Олександром Гораєм, відвідала Спасо-Преображенський Угорницький монастир Івано-Франківської єпархії УАПЦ. Унікальність цього паломництва полягала в тому, що прочани долучилися до чернечого життя. Кожний день починався о шостій годині ранку з першими ударами дзвону. Вже о сьомій годині всі разом молилися на ранковому правилі. А для декого вже з самого ранку починався послух на кухні. Після ранкового правила всі готувалися до Літургії, яка в монастирі служиться щоденно. Після Літургії, о тринадцятій годині, відбувалась спільна трапеза. Паломники обідали окремо від братії монастиря, але хтось із ієромонахів обов’язково благословляв стіл та читав подячні молитви після їжі. Далі розпочинався послух. Хтось продовжував його нести на кухні, інша частини жіноцтва обробляла численні клумби із квітами, чоловіча частина паломників викошувала траву, допомагала у різних господарських роботах. О 17-ій годині всі молилися на вечірній, а о 21.00 відбувалося вечірнє правило. Знаходячи вільну хвилинку від насиченого молитвою та працею чернечого життя, прочани занурювались у води цілющого джерела Дзвіньоха, яке знаходиться в протилежній від церковного комплексу частині монастиря. За народним переданням, на місці джерела було явлення Божої Матері. Назва джерела – “Дзвіньоха” – походить від того, що, за переказами, багато хто з людей чув на цьому місці, як б’ють церковні дзвони. У неділю 30 червня, коли православна Церква вшановує пам’ять всіх святих, у монастирі було відслужено дві Божественні Літургії. На ранній Літургії, яка відбувалася у Спасо-Преображенському храмі, прочани, які складалися з хористів хору Харківсько-Полтавської єпархії, очолювані протодияконом Олександром Гораєм, проспівали повну Літургію. Ранню літургію, з благословення намісника обителі, звершив ігумен Никон (Гайдай). Пізню Літургію, яка відбулася у Свято-Введенському храмі, очолив намісник монастиря архімандрит Олексій (Мензатюк), якому співслужили: протоієрей Богдан Артиш, ієромонах Павло (Мисак), схиієромонах Адам (Перванчук), ієромонах Ювеналій (Зінченко), місійний священик протоієрей Володимир Мельник та протодиякон Олександр Горай. А хористи хору Харківсько-Полтавської єпархії співали разом із місцевим хором. Після недільного молебна протодиякон Олександр Горай вручив архімандриту Олексію ікону святителя Миколая, Мирлікійського чудотворця, передану владикою Афанасієм у дарунок монастирю від Харківсько-Полтавської єпархії. Також від усіх прочан він висловив слова вдячності за гостинний прийом, теплоту сердець та щирі спільні молитви, які возносилися до престолу Господнього під час всього паломництва. У свою чергу, намісник монастиря передав у дарунок центральному храму Харківсько-Полтавської єпархії ікону «Явлення Божої Матері на святій горі Почаївській» і висловив сподівання, що такі паломництва будуть традиційними. Під час паломництва прочани встигли помилуватися красою Карпат у Яремчі, відвідали музей «Писанка» у Коломиї, а також старовинних дерев’яних церков, побували у кафедральних храмах Івано-Франківська. Але ні краса архітектури та живопису, ні багате убранство храмів не змогли перевершити враження від тиші та розміреності чернечого життя, від смиренності та теплоти сердець братії на чолі з намісником. Всі прощалися зі сльозами на очах, мріючи про наступне паломництва до монастиря. Любов, яка переповнювала серця прочан, вилилася в рядках їхніх відгуків, які ми подаємо нижче.

* * *

Досі не віриться, що я це пережила. Така мандрівка, можливо, буває раз у житті. Проте, зараз розумію – одного разу замало. Замало, щоб зупинитися, прислухатися до себе, пізнати себе і відкрити свою душу для Бога. Тільки перевівши подих у святому місці, яким став для нас монастир в селі Угорники, задумуєшся про безліч важливих речей, на які ніколи не вистачає часу. І хоча погода зустріла нас на благодатній землі неприязно, проте люди, що населяють монастир, вразили всіх нас добротою і гостинністю. Намісник монастиря, братія, послушники, матушка – Антоніна Євгенівна – прийняли нас як рідних. Якось непомітно, по мірі нашого перебування у святині, моя голова стала ясніше мислити, адже довкола не було того, що заважало – радіо, Інтернету, телебачення. Я навіть не задумувалася раніше над тим, що наша безкінечна зайнятість зробила мене своїм заручником. А коли ж знайти час для Бога? Для душі? Для чогось вічного? Постійний поспіх… як він мене замучив. Як я рада, що хоча б на кілька днів вповільнила свій темп життя і відклала все мирське, те, що раніше було безкінечно важливим. Перейнявши ритм монастирського життя, моє власне життя ніби уповільнилося, все стало стриманішим – думки, розмова, рухи. Я відчула легкість в душі й спокій у думках. Це неймовірні відчуття! А щира молитва піднесла мою душу до Бога, на незвідану раніше висоту. Що й говорити – молитва в монастирі особлива! Душевна! Сильна! А уявіть – пізня ніч, у храмі тихо і напівтемно, тільки кілька свічок тьмяно палахкотять і…. лунає молитва! Як її передати? Як у словах вилити той гарячий потік, що пробуджує, здіймає в душі ця нічна молитва? Відірвана від землі, вона легко лине до Бога, в небеса. А разом з нею й ти розправляєш свої духовні крила. Летиш, летиш… Бо чуєш, що тягар марноти тут не діє, як сила тяжіння у космосі. Тут є тільки ти, нікчемний, і Творець. Скажи Йому все, що наболіло, відкрий Йому душу. Адже Він бачить твої рани і знайде для них ліки. А в цьому допоможуть і Літургії в колі братії, і купіль у цілющому джерелі, і тиха природа, і незворушна краса Карпат…. Ой, аж не віриться, як багато ми пережили за ці кілька днів! І не можу сказати, що було легко. Не було. Шлях до Бога – це боротьба з собою, я це вже відчула. Було важко, але на третій день перебування в святині, після Божественної Літургії, сповіді та прийняття животворчих страшних Хрестових Таїн нарешті в душі настав мир, спокій. І тепер я хочу сказати тільки одне – спасибі Богу та організаторам за таку чудову поїздку, в якій я, можна сказати, віднайшла загублений душевний мир. Літовка Вероніка

* * *
Наша подорож залишила в моєму серці незабутній слід. Незважаючи на примхи погоди і досить щільний графік, ми побували в дивовижних місцях, встигли помилуватись красою Карпатських гір, кожного дня по декілька разів купались в святому джерелі, де було явлення Божої Матері. В цьому джерелі температура води лише + 40 С, і на дворі було не спекотно, але холоду не відчувалося. Та найбільше вразила гостинність отців монастиря, які прийняли нас як рідних. В їхніх очах ми читали любов, щирість, доброту. Це так зворушливо. Не скрізь можна зустріти таке відношення до прихожан, як там. Дай Боже їм здоров’я, довголіття на многії літа! З нетерпінням будемо чекати наступної поїздки в такий благодатний край, де час наче зупинився, а душа відчула Божу благодать. Півненко Людмила

* * *
Їхали і хвилювались: що воно і як? І відразу ж, приїхавши до Івано-Франківська, відчули гостинне відношення. Нас зустріли і відвезли в монастир, де на нас вже чекали з обідом. І протягом всього паломництва склалось враження перебування в родині, де про тебе піклуються, тобі раді. Коли від’їжджали, то було сумно, що потрібно прощатись, але прощаючись, хотілося неодмінно повернутись. Григор’єва Тетяна