Інформаційний портал Тернопільської єпархії УПЦ Київського патріархату

вівторок, 27 серпня 2013 р.

Про історію, символіку та значення Успіння Богородиці

28 серпня християни східної традиції вшановують свято Успіння Пресвятої Богородиці. Серед всіх інших свят у Церковному році, свято Успіння Богородиці займає особливе місце. З уваги на духовну глибину і важливість свята, до нього ми готуємось двотижневим постом. Так само, як унікальним було все земне життя Діви Марії, не менш дивним стали й обставини Її відходу до Вічності. За три дні до кончини до Неї з’явився Архангел Гавриїл і повідомив про те, що вже наблизився час Її блаженного кінця. У Церква є свідченнями того, що в сам день переставлення Богородиці за Божою волею усі апостоли Христові, окрім апостола Фоми, були дивним чином перенесені до Єрусалиму. Це було потрібно для більшого утвердження їх у вірі та ревності, а також для того, щоб їм на власні очі побачити дивний перехід, та провести у Вічність Ту, що стала «Чесніша від Херувимів і славніша без порівняння з Серафимами». 

Якi саме джерела про це свiдчать? Звідкіля ми черпаємо відомості про ці події? Хіба вони записані у Біблії? Про це свято дізнаємося з самої історії Церкви. Успіння Пресвятої Богородиці нині ми вшановуємо тому, що про нього свідчить віра Церкви та одностайна думка Святих Отців вже з першого віку. З того часу свято відзначалось в окремих церквах, а десь вже з третього воно стало всезагальним. Ця традиція у правдивій Церкві зберігається безперервно й до нашого часу. 

Дійсно, далеко не все, чим володіє сьогодні Церква, увійшло до Біблійного канону. Але треба пам’ятати, що правдива Церква, яка веде своє коріння ще від святих апостолів, віками старанно зберігала і передала нам все необхідне та душекорисне знання про Бога і Церкву. Таке знання ми називаємо Святим Переданням і в багатьох випадках ставимо його в один ряд зі Святим Писанням. Так ось, саме воно дуже часто допомагає нам скласти повну картину того, що відбувалося у той чи інший час історії людського спасіння. 

Про історію, символіку та значення Успіння Богородиці

На відміну від сектантів, християни визнають один дуже важливий, і очевидний факт. Ми віримо у те, що був такий час, коли Церква була, а Святого Писання – ще не було. Наприклад, це було до пророка і Боговидця Мойсея у Старому Завіті, і десь до П’ятидесятниці у Новому. Але хіба в той час Церкви Божої не існувало? Звісно, що існувала! Всі відомості про Бога передавались у громадах усно, і лише згодом їх почали записувати для інших поколінь. Для нас Церква вище Біблії, для сектантів – навпаки. Подібним чином до наш дійшли відомості й про Успіння Діви Марії.  

Мається на увазі так звані «апокрифи, чи щось інше? Ні, не лише апокрифи. Саме таким чином ми отримали Євангелія, Послання Святих Апостолів, Постанови Святих Соборів та деякі інші віронавчальні книги Церкви. Поняття апокрифічної літератури, насправді, доволі широке і тому досить розмите. Люди незнайомі з біблійною текстологією часто плутаються у цих термінах. Тому варто наголосити, що існує цілий пласт давніх релігійних творів, які є частиною Церковного Передання, але не можуть називатися словом «апокриф». Воно в даному контексті має негативне забарвлення, і описує тексти які не є богодухновенними, а мають виключно історичне значення . 

Історія земного життя Спасителя та Богородиці, очевидно, у всі часи була предметом і ретельних досліджень і спекуляцій. Але лише Церква має право та безумовний авторитет, визначати, що саме в цього відповідає Істині, а, що - ні. Тому, богослови чітко розділяють апокрифи, скажімо, від Девтероканонічних (Другоканонічних) книг. Слово «канон» в даному контексті визначає саме узаконений, визнаний Церквою список текстів Святого Писання. Біблія – це Слово Боже, але безперечну цінність цій книзі надає саме церковність. Як відомо з історії, поза межами Церкви Біблія може бути навіть шкідливою. Очевидно, що головне не книга, а спосіб її інтерпретації. А правильно розуміти Біблію можуть лише у тому середовищі, де її було написано. 

І що це значить для простих мирян? Навіщо знати про якусь канонічність? Про це мирянам, й справді, знати не обов’язково, хоча й бажано тим, хто хоче мати «дорослу» віру. Натомість кожному з нас треба знати про апостоличність та непогрішимість Церкви. Християнину потрібно з вірою приймати те, що Вона приймає, і відкидати те, що Вона завжди відкидала. Від себе ще скажу, що грішним людям взагалі ніколи не варто покладатись на власний розум : у нас тепер він доволі недосконалий, а в наслідок багатьох гріхів маємо схильність часто помилятися. Коли б ми не помилялися, то б і не грішили. Лише Церква Христова є «стовпом і твердинею Істини» (Порівн. Мф. 18.17). Вона завжди права, в тому числі й у своїх міркуваннях щодо церковного календаря, свят та тлумачення ключових історичних подій. 

В чому полягає принципова різниця смерті людей, від Успіння Діви Марії? Чому, власне, у всіх люди смерть, а у в Богородиці – Успіння? Принципова різниця нашої смерті від смерті Богородиці полягає у тому, що Вона свята, а ми - грішні. І якщо для грішників час відходу у Вічність – це страх, трепет і жах незнаного майбуття, то для праведників смерть – тихий сон, тимчасове Успіння для нового народження і життя з Богом, яке розпочалось ще на землі. Вчення Церкви підкреслює нам дивний факт , що Діва Марія перейшла від смерті до життя не підлягаючи Суду (Ін.5 :24). 

Життєвий шлях Богородиці був шляхом повного обоження Її природи. Те, до чого всі ми з вами лише прагнемо і про що мріємо все життя, Діва Марія першою з людей реально здійснила. Її земне життя у служінні Богу мало чим відрізнялось від життя у Царстві Небесному. А ще, Вона народила нам Спасителя, і цим подарувала нам життя. Тому, і померти звичним нам чином «Матір Життя» не могла. Вона лише заснула на мить, щоб згодом в оточенні апостолів та ангелів перейти до Небесних осель. Одним з кращих способів осмислити богослів’я свята Успіння Діви Марії є вивчення символіки древньої іконописної традиції. На іконі це свято зображується дуже глибоко і символічно : Ісус Христос приймає на руки немовлятко - душу Богородиці, яка народжується тепер для нового, вічного життя у Царстві Свого Сина, минаючи всі жахіття пекла. 

Церква навчає, що після того, як Господь наш Ісус Христос здійснив таємницю нашого спасіння, кожен християнин має можливість успадкувати вічне життя. Це річ актуальна однаково і в першому, і у двадцять першому столітті. Але одного бажання людей бути з Богом недостатньо. Кожному з нас потрібно жити, пам’ятаючи про власну смерть. Не в тому сенсі, що мусимо страждати у депресії і відчаї. Зовсім ні! Маємо облаштувати так своє життя, щоб воно стало початком нового етапу в стосунках з Богом. Успіння після смерті - це доля праведників . А отже усіх дітей Божих, - кожного з нас. Це свято є нашим духовним орієнтиром і найкращим свідченням того, що Христос «смертю смерть подолав, і тим , що в гробах життя дарував». Тому я і бажаю усім нам жити так, щоб оминути суд Божий і тут на землі, і в майбутньому - за гробом.