Інформаційний портал Тернопільської єпархії УПЦ Київського патріархату

субота, 12 жовтня 2013 р.

Чи може бути безневинною брудна лайка?

Нещодавно один із відомих політиків, виступаючи на телебаченні в ток-шоу, сказав, що лайка є мало не невід’ємною частиною сучасної культури. Невже лайливі слова такі без­невинні? З погляду християнської аскетики, лайка — це пряме породження блудної та гнівної пристастей. Ці пристрасті завжди ідуть поряд одна з одною. Люди, що одержимі ними, можуть зовні вдавати благочестя, смирення, імітувати утримання, проте брудні слова, що зриваються з їхніх вуст у хвилю роздратування, видають їхній справжній духовний стан. Чим вони, так би мовити, дихають. 

 «Лайливі слова поганять вуста, з яких виходять, на­стіль­ки ж, як і вуха, в які входять», — писала в одному зі своїх листів імператриця Катерина II, яка не завжди вирізнялася християнським благочестям, але розуміла всю згубність лайки. Тим паче людина дійсно цнотлива і смиренна ніколи не дозволить собі лайливих слів. У неї навіть язик на це не повертається, як би їй не було прикро й боляче. У наш час лайка особливо розповсюдилася серед підлітків. 

Промовляючи брудні слова, які при цьому підживлюються блудною пристрастю, що прокидається, і вживанням алкоголю й тютюну, підліток упевнений, що таким чином він самостверджується, стає в очах оточуючих дорослішим і соліднішим, що таким чином йому легше налагоджувати стосунки з іншими людьми. А насправді, в більшості випадків, лайка — це лише не до кінця усвідомлена захисна реакція від агресивного середовища, в якому підліток перебуває. Тобто виходить, що він лається через боягузтво, тому що боїться виглядати в такому середовищі білою вороною, стати у ньому вигнанцем. 

Підтвердження цьому можна знайти в тому, що найбільше лаються в армії (особливо в тих частинах, де командири не піклуються про своїх солдатів і де процвітає так звана дідівщина), у в’язницях і на зоні та в інших подібних неблагополучних місцях, де люди постійно відчувають страх. Як позбутися лайки? Вона сама по собі зникає, коли людина переходить із агресивного середовища в середовище добре, здорове, де люди взаємно одне одного поважають, де розуміють, що будь-яке гниле, недобре слово може боляче поранити. 

Важко собі уявити лайливого ченця в монастирі, священика у храмі, професора вищого навчального закладу в аудиторії, вчителя у школі. Також ніколи не почуєш брудних слів у благополучній сім’ї, в морально здоровому трудовому колективі, де керівник по-батьків­ському піклується про трудівників, де працюють не за страх, а за совість. 

Якщо ж християнину все ж доводиться працювати в середовищі, де постійно лаються, то йому в жодному разі не слід підлаштовуватися під такий стиль спілкування, під загальний агресивний настрій. Навпаки, він має докласти всіх зусиль, щоби постаратися привести своїх колег до бажання відмовитися від лайки. А якщо це не вдасться, то принаймні не брати участі в таких розмовах і посилено молитися за всіх одержимих цією згубною пристрастю, просячи Господа про їхнє виправлення. Жодне гниле слово нехай не виходить із вуст ваших, — закликає апостол Павел (Єф. 4: 29). Це не просте моральне застереження. 

Чи може бути безневинною брудна лайка?
В давнину лайка була частиною язичницьких магічних обрядів і заклинань, за допомогою яких викликали злих духів. А кожний християнин, приступаючи до Таїнства Хрещення, в чині оглашення тричі зрікається сатани і всіх його справ і при цьому дує і плює на злого духа. Виходить, що коли християнин лається, то він кличе злих духів повернутися в нього, примиряється з ними. А вони, повертаючись у душу й тіло хрещеної людини, приводять із собою, за Євангелієм, інших, ще зліших духів, які потім дуже сильно збурюють такого християнина, відвертаючи його від молитви, посту, покаяння, тобто домагаються того, щоб він, їм на потіху, був віруючим лише на ймення, а не за суттю. 

Саме злі духи, що приліплюються до лихословів, відволікають від найважливішого для християнина — від богослужіння. За намовою таких лукавих духів людина починає виправдовувати своє невідвідання храму в недільні та святкові дні втомою, важливими заняттями, хоча насправді цей час присвячується телевізору, інтернету, пікніку чи відпочинку на дачі. 

У XVII ст., за царя Олексія Михайловича, стрільці ловили на вулиці лихословів і тут же, на площі, при всьому чесному народі, спускали з них штани й сікли батогами. В наш час таке покарання здається занадто радикальним, але кожен християнин, який є співучасником лихослів’я, має випробовувати батогами свою совість. Стосовно ж згаданих місць, де особливо розповсюджена лайка, то тут, безумовно, необхідні і якісь облагороджуючі соціальні заходи. Одним із таких заходів в армії могло б стати запровадження посади полкових священиків, які добрим словом і особистим прикладом пом’якшували би звичаї у військовому середовищі, допомагаючи військовослужбовцям відмовитися від агресії стосовно молодших товаришів і перенаправити енергію на боротьбу із власними гріхами й недоліками. 

Архімандрит Маркел (Павук), викладач КДАіС

Бо уста наші чи не трапеза Божа?..

«Чи хочеш знати, яке велике зло — говорити сороміцьке й ганебне? Придивись, як червоніють від твого безстидства ті, хто тебе слухає. Бо що може бути гірше й огидніше за людину, яка безсоромно лихословить? Такі включають себе у розряд блазнів і розпусних жінок. Але й розпусні жінки мають більше сорому, ніж ти. Як же ти можеш навчити цнотливості дружину, коли безсоромними словами заохочуєш її йти у розпусту? Краще вивергати гнилість з рота, ніж лихослів’я. 

Якщо у тебе погано пахне з рота, то ти не торкаєшся спільної трапези, та коли душа твоя настільки сморідна, скажи мені, як ти насмілюєшся приступати до Таїн Господніх? Якби хтось, взявши нечистий посуд, поклав його на твоїй трапезі, такого ти палицями прогнав би: скажи тепер, невже ти не думаєш прогнівити Бога, коли мерзенніші за всякий нечистий посуд вимовляєш слова на цій трапезі Його? Бо уста наші чи не трапеза Божа, коли ми долучаємося Таїнства Євхаристії? 

Та й як може бути інакше? Бо ніщо так не гнівить Його, Найсвятішого і Найчистішого, як такі слова, ніщо не робить людей настільки нахабними й безсоромними, як коли вони говорять і слухають подібні слова, ніщо так легко не розриває нерв цнотливості, як полум’я, що займається від таких слів. Бог вклав у вуста твої пахощі, а ти вкладаєш до них слова, смердючіші за будь-який труп, і через них вбиваєш саму душу і робиш її нечутливою». 
Святитель Іоанн Златоуст

Не обманюйте себе: ні блудники, ні ідолослужителі, ні перелюбники, ні малакії, ні мужоложники, ні злодії, ні лихварі, ні п’яниці, ні лихословці, ні хижаки — Царства Божого не успадкують (1 Кор. 6: 9–10)

З православного погляду лихослів’я — це гріх. Він був засуджений на Карфагенському соборі (прав. 71): «Непристойними словами ображають честь матерів сімейств і цнотливість інших»

«...Більшовизм народився з матірщини, та він, по суті, і є наругою над материнством: і в церковному, і в історичному відношенні. Треба рахуватися із силою слова, містичною і навіть заклинальною».
Протоієрей Сергій Булгаков