Інформаційний портал Тернопільської єпархії УПЦ Київського патріархату

неділя, 29 грудня 2013 р.

Гудзяк: Європа – ще не є Царство небесне, це не панацея

Борис Гудзяк, єпископ Української греко-католицької церкви, ректор Українського католицього університету (УКУ) в ефірі Громадського:  "Сьогодні ви маєте не лише шанс, ви маєте великий обов’язок – кожен, хто знає когось у формі – звернутися до них, помогти їм схаменутися. Горе тому, який проллє кров брата свого. Правдива Україна є на Майдані, правдиві українці є на Майдані сьогодні, як Блаженніший Любомир казав.

Ці дні міняють ваше життя. Війна, кровопролиття – це є історія генералів, імператорів, королів, царів, навіть попів, єпископів. Ми зрозуміли, що це не є майбутнє. І розуміє це наша молодь, і тому діалог є важливий. Ніхто учасника Майдану, який не хоче молитися, не заставляє молитися. Можна промовчати. 

Я би порадив тим декларованим атеїстам чи невіруючим розслабитись. Не кремпуйтеся, як кажуть в Галичині. Якщо це вас давить, то переживіть момент. А дякуйте, що такі лідери, які мають такі великі громади, є там, з тобою. Подивіться в їхні очі, їхні обличчя і тоді, можливо, ця молитва перестане вам бути осоружною. Ми маємо дуже гарні речі, але ми ще є дітьми як і тоталітарної спадщини, ленінської спадщини, атеїстичної спадщини.

Європа – ще не є Царство небесне, це не є панацея. Європа має свої уроки і кризи. Але я б хотів мати всі ті проблеми Європи. Якщо би була в нас відсутня корупція, якщо би була добра медична опіка, якщо би мама з немовлятком, якщо є хворі, не мусили журитися, кому який хабар дати... 

Якщо би в школі не починалося мале хабарництво, яке доводить до великого хабарництва вузу і взагалі глобального хабарництва в житті... Ми повинні бути в Європі не лише, щоб брати від Європи. Ми маємо багато чого, чим ми можемо поділитися. Наприклад, відчуттям святого. Наша зустріч з Європою буде для Європи великим святом.

Коли 800 тисяч людей збираються під звуки молитви, під звуки пісні єдинодушно – це є велике таїнство. І таке таїнство відбувається на нашій землі, у нашій столиці, у наших містечках, у наших серцях. І не дай Боже комусь підняти руку на це таїнство. Ця рука колись відсохне і тавро залишиться на цілому роді. Я би не хотів бути внуком, який скаже: мій батько в «Беркуті» і розганяв дітей на Майдані".