Інформаційний портал Тернопільської єпархії УПЦ Київського патріархату

четвер, 16 січня 2014 р.

Угорницький монастир преображує душі

Минуло десять років від часу, як з благословення керуючого Івано-Франківською єпархією УАПЦ митрополита Галицького Андрія (Абрамчука) в селі Угорниках на Коломийщині почалося відродження Спасо-Преображенського Угорницького чоловічого монастиря, відомого ще із XIII ст., який у ХVI—XVIII ст. разом з Манявським скитом був для православних християн-галичан тим, чим гора Афон — для греків. За 10 років старань чернеча братія та її духовні провідники відновили на угорницькому пагорбі монастирську обитель, яка і душі преображує, і наповнює новим життям давні православні дерев’яні храми Прикарпаття. 

«...Україна має багато святинь, — каже намісник Спасо-Преображенського Угорницького монастиря УАПЦ архімандрит Олексій (Мензатюк). — Києво-Печерську лавру ми називаємо українським Єрусалимом, нашу ріку Дніпро — українським Йорданом, Почаївську лавру — українським Назаретом, як місце спочинку Матері Божої, а Манявський монастир — українським Афоном. Дай Боже, щоб тут, на цьому угорницькому пагорбі, засяяла велика благодать і щоб цей пагорб могли називати українським Фавором (гора в Ізраїлі за 9 км від Назарета, місце явлення божественної величі й слави Христа. — Авт.), де буде преображатися кожна українська душа...» 

Божа благодать — нетлінна 

Після двохсотлітнього запустіння від процвітаючого колись монастиря на угорницькому пагорбі ще десять років тому залишалося незруйнованим і незамуленим лише цілюще джерело «Дзвіньоха», назване так через його підземне відлуння-дзюркотіння, схоже на мелодію церковних дзвонів. Очевидно, монастир свого часу був дерев’яний і огороджений ровом та частоколом. Але, крім цілющого джерела, яке є уділом Матінки Божої через Її там появу, наразі нема жодних археологічних даних про те, як у віках виглядала угорницька обитель. — Божа благодать не може бути в запустінні, — переконаний священноархімандрит монастиря митрополит Галицький Андрій. — І «Дзвіньоха», і ті наші перші храми, перенесені, старовинні, й намолені ікони, послужили місцем осередку преображення... 

21 листопада 2002 року на пагорбі між селами Угорниками і Струпковим було освячено місце під будівництво відродженого Спасо-Преображенського Угорницького монастиря — жителі села Угорників передали монастиреві свої земельні ділянки загальною площею 10 га. А вже 2003 року урочисто освятили відроджений монастир. Спочатку обов’язки намісника виконував ієромонах, а згодом — ігумен Даниїл (Кудибин), відтак — протоієрей Юрій (Мулярчук), а з липня 2012 року намісником обителі призначено уродженця села Підгайчиків на Коломийщині архімандрита Олексія (Мензатюка) — кандидата богословських наук, який свого часу був намісником Георгіївського монастиря на Козацьких Могилах на Рівненщині та ректором Рівненської духовної семінарії. Архімандрит ОЛЕКСіЙ, намісник Угорницького Спасо-Преображенського чоловічого монастиря УАПЦ: 

— Розквіт монастиря, заснованого як оплот проти монголо-татарської навали ще у ХIII ст., почався з ХVI ст. — з приходом в обитель жителя Угорників юнака івана Желіза, який у дванадцять років прийняв тут чернечий постриг, з роками священичий сан і велику схиму. Згодом Іов Желізо стає відомим на весь християнський світ ченцем-подвижником, ігуменом і чудотворцем преподобним Іовом Почаївським. Монастирі, зокрема монастирські братії, завжди щонайперше оберігали святині українського народу — старовинні ікони, книги-стародруки тощо. Але основний зміст відродження нашої угорницької обителі в тому, напевно, щоб тут, у Спасо-Преображенському монастирі, кожна людина, яка сюди приходить, підносячи молитви перед монастирськими святинями, омиваючись чи споживаючи цілющу воду «Дзвіньохи», просячи заступництва небесних покровителів іова Почаївського, іова Княгиницького та Феодосія Угорницького і Манявського, духовно преображалася та сповнювалася християнською любов’ю. Щоб цей угорницький пагорб був українським Фавором. 

Обитель для душ... храмів 

На монастирських теренах наразі знайшли не лише духовний прихисток, а й нове життя два давні православні храми — Спасо-Преображенський 1856 року, перенесений із села Тюдова на Косівщині, і Введенський 1853 року, перенесений із села Делеви на Тлумаччині. І ця ідея належить митрополитові Галицькому і священноархімандритові угорницької обителі владиці Андрієві. — На Галичині з часу здобуття незалежності України, — продовжує оповідь архімандрит Олексій, — зведено дуже багато нових цегляних храмів, а дерев’яні святині руйнувалися часом і стихією, а то й використовувалися не за призначенням. Щоб припинити таке святотатство, владика Андрій вирішив на чималих просторах монастирських земель започаткувати своєрідну обитель для давніх православних храмів Прикарпаття, а з часом, може, й створити дерев’яну лавру. Головне, щоб намолені давні храми продовжували жити. 

Тепер у перенесених і доглянутих храмах відправляють богослужіння. Є в перспективі бажання перенести в нашу обитель ще кілька храмів, але наразі шукаємо порозуміння з іншими конфесіями тих сіл. А також плануємо будівництво головного Преображенського триярусного собору нашого монастиря. Так що праці й послуху для восьми осіб братії у нашій обителі не бракує. Але апостол Павло у своїх писаннях закликає щонайперше молитися безперестанку, і це обов’язок кожного християнина, а монаха — передусім. Якщо монах вільний від праці чи богослужіння, — він повинен щомиті на устах і в голові тримати ісусову молитву: «Господи, ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене грішного» 

Свого часу строгі уставні правила афонського чернецтва у монастирі в 1602 р. запровадив, прибувши з Афона, Іов Княгиницький, який тут, в Угорниках, прийняв велику схиму та понад десять років був його чільником. Відтак почав будівництво Манявського скита і був одночасно ігуменом Угорницьким і Манявським. До речі, в народі Манявський скит через це ще називають «українським Афоном». 

Але згадані чернечі устави існували до 1818 року — часу занепаду монастиря через вплив унії. З початком відродження у 2003 році монастирський устав в нашій обителі був найпростішим. Братія трудилася і облаштовувала монастирське життя, починаючи з будівельних вагончиків для свого тимчасового проживання. Тепер наш монастирський устав вже більше споріднений з найбільш поважними обителями — Почаївською та Києво-Печерською лаврами. 

 Смак блаженства 

На «Дзвіньосі», яка притулилася в долонях пагорба й увінчана каплицею святого пророка іллі, монастирська братія щопонеділка після Святої Літургії звершує чин освячення води. А в часі Богоявлення, після святкового вранішнього богослужіння, не менше тисячі людей — всі ченці й миряни — зі співом йорданських стихир прямують хресним ходом до цілющого джерела, де відбувається чин Великого водосвяття. А відтак охочі занурюються в купіль «Дзвіньохи» з надією на Бога і молитвами про зцілення. Річ у тім, що джерело і в тріскучі морози не замерзає — завжди плюсова температура від чотирьох до шести градусів. 

Архімандрит Олексій дивину «Дзвіньохи» пояснює ласкою Божою і каже, що таке спостерігається на всіх святих джерелах. А щоб зачерпнути води безпосередньо з «Дзвіньохи», треба приклонити коліна перед викладеним мозаїкою образом Покрови Пресвятої Богородиці — цілющий буркут б’є глибоко з-під землі. А відтак протічне джерело своїм напором напуває спеціально облаштований жолоб для водопиття і далі — в купіль. 

...Навколо — простір і тиша, а в серці — дивне відчуття благодатного спокою. Архімандрит Олексій приклякає над «Дзвіньохою», зачерпує горнятко її водиці — і за мить ми відчуваємо її живодайний смак, як дотик вічної Божої благодаті і блаженство подиху «українського Фавору» на угорницькому пагорбі.

Ігор Лазоришин, газета "Галичина"