Інформаційний портал Тернопільської єпархії УПЦ Київського патріархату

понеділок, 10 березня 2014 р.

10 стереотипів про Шевченка, які легко зруйнувати

Впродовж багатьох років Тараса Шевченка намагалися демонізувати або ж беатифікувати – святий і грішний, веселий і депресивний, сильний і сентиментальний – кількість стереотипів навколо Шевченка можна вивчати в розрізі, як кільця на старому дубі. Однак істина, як завжди, посередині, адже Шевченко, попри свою геніальність, був звичайним чоловіком. Поет любив гарний одяг, хороше товариство, добрий алкоголь, був надзвичайно галантний з жінками і відрізнявся іронічністю в характері.

Сьогодні, коли увесь світ відзначає 200-річчя від дня народження Великого Кобзаря, ми поговоримо про 10 найпоширеніших стереотипів щодо Тараса Шевченка. Чи був він аж таким бідним і провінційним, чи захоплювався алкоголем і жінками, якими політичними симпатіями відрізнявся - читайте в огляді нашого видання.

Стереотип 1: бідний кріпак

Як відомо, Тарас Шевченко був третьою дитиною в сім'ї кріпака Григорія Шевченка. Родина не мала великих статків, а сам Шевченко у 9-річному віці осиротів – у нього померла мати.

«Шевченко справді походив з бідної кріпацької родини, але не забуваймо, що кріпаки – це колишні козаки. Це люди ініціативні, спритні й активні. І навіть у тих селах, де жили кріпаки козацького походження (а Шевченко був козацького походження) і звичайні гречкосії, завжди відчувалася відмінність між ними. Люди, які позбулися козацьких вольностей, намагалися робити, як кажуть сьогодні, дрібний бізнес. Вони були не просто ратаями, вони ставали ремісниками – ковалями, бондарями, стельмахами», – розповідає літературознавець, кандидат філологічних наук Богдан Тихолоз.

Шевченкове. Малий Тарас.
Він також наголошує, що прізвище Шевченко говорить саме за себе і означає походження з родини шевців.

«Батько Шевченка, говорячи теперішньою мовою, тримав власний автосервіс – ремонтував вози і міняв колеса. Тому Шевченко не походив з бідної родини, яка тільки вміє, що нарікати на власну долю, а походив з тої родини, де люди намагалися собі давати раду навіть у дуже складних обставинах. Шевченко робив те саме з тією різницею, що його інвестиції були не в ремісничі справи, а у власний талант», – наголосив Тихолоз.

Літератор Олександр Денисенко стверджує, що гроші для Шевченка ніколи не були особливо важливими. Поет з легкістю витрачав свої заощадження на цукерки та тістечка для дітей і ніколи не ганявся за винагородами чи додатковими гонорарами. «Це людина, яка не жила матеріальним життям і ніколи не прагнула багатства».

Стереотип 2: неосвічений профан

Люблять говорити, розповідає Богдан Тихолоз, що Шевченко – це діамант у селянськім кожусі, дилетант, людина нізвідки, який був малокультурним і малограмотним, проте завдяки своєму природному таланту досягнув успіхів.

«Насправді, Шевченко належав до касти найбільш освічених людей свого часу. Одним із найпрестижніших навчальних закладів тогочасної Росії була Академія художеств, тобто Академія мистецтв, яку Шевченко не просто закінчив, а й отримав кілька дуже високих нагород. За час навчання він здобув три срібних та одну золоту медаль за свої роботи, подавав великі надії і повинен був їхати до Італії на навчання», – зазначив Богдан Тихолоз.


Пізніше за досягнення у галузі гравюри Шевченко отримав звання академіка, яке було на четвертому рівні у табелі про ранги в Російській імперії. До прикладу, обер-прокурор (генеральний прокурор) належав до того самого рівня табеля про ранги, що й академік Шевченко, і до нього треба було звертатися «Ваше превосходительство».

«Зрозуміло, що Шевченко терпіти не міг таких умовностей і нікому не дозволяв до себе так звертатися. Зробити з Шевченка такого собі профана-дилетанта – це ще один стереотип, з яким потрібно боротися. Недарма у Львові зараз існує ініціатива назвати проспект Шевченка проспектом академіка Шевченка, що доволі слушно, адже раніше ця вулиця була Академічною», – підсумував Тихолоз.

Стереотип 3: плаксій і невдаха

«Неодноразово доводилося чути, мовляв, читали ми вашого Шевченка – усі ці нещасні Катерини і заплакані дівчата вганяють у депресію і меланхолію. Так кажуть ті, хто не дочитав навіть до «Гайдамаків». Шевченко – це поет сили, енергії і боротьби, це поет, який мав велике бажання життя для себе та своєї країни», – наголосив Тихолоз.

«Це один із найбільш поширених стереотипів – ніби Шевченко весь час страждає, закликає до боротьби, пише лише про страждання народу, що викликає негативні і депресивні емоції, – зазначає режисер Станіслав Мойсеєв. – Насправді це не так. Такого роду кліше у совєтському і пост-совєтському часі було дуже багато. І нам зараз важливо спробувати їх зруйнувати, подивитись на Шевченка іншим поглядом. Адже життя Шевченка було насичене незвичайними подіями і людьми, а його історія – це історія боротьби, при чому успішної».

Епізод зі серіалу "Доктор Хаус".
«І те, що це саме так, зараз свідчить Майдан, який опирається на Шевченка як на сильну і потужну особистість. За великим рахунком, уся історія життя Шевченка – це історія феноменального успіху. Людина з нульовими стартовими можливостями, раб і кріпак став Батьком нації», – додав Богдан Тихолоз.

Стереотип 4: селюк і нечупара

Режисер Станіслав Мойсеєв розповідає, що одним із найбільш поширених стереотипів є стереотип про провінційність і неохайність Шевченка.

«Цей міф опирається на відоме зображення Кобзаря у шапці і в кожусі – такий собі образ сільської патріархальної недолугої України і українців. Насправді, тоді Шевченко пожартував, одягнувшись у такий одяг. Це було своєрідним арт-викликом для оточуючих, адже сам Шевченко був відомим модником», – зазначив режисер.

Більше того, друзі та колеги вважали Шевченка справжнім лондонським денді, продовжує Богдан Тихолоз, адже він любив дорогий одяг і без будь-яких вагань витрачав на нього гроші.

Шевченко біля Червоного корпусу Київського університету
«Довгий час Шевченка зображували в образі селюка, який вічно ходив у потертій шапці і засмальцьованому кожусі. Насправді, відомим є факт, що Шевченко був франтом. Він, як лондонський денді, дуже любив дорогий одяг і дуже легко витрачав на нього гроші», – розповів дослідник.

До прикладу, з гонорарів він купив собі дорогу єнотову шубу. Також він любив білі парусинові костюми, а це такий одяг, в якому не підеш відкидати гній, додав Богдан Тихолоз.

«Коли ми говоримо про відомий образ з останніх років життя Шевченка в шапці і кожусі, подивіться на цей кожух до землі з величезними полами і на цю шапку – це дуже дорогий і модний на той час одяг. Шевченко спеціально конструював образ народного батька, козарлюги, такого Тараса Бульби. Завдяки одягу він творив власний імідж, однак у дуже маскулінний спосіб, без ноток самомилування», – зауважив Тихолоз.

Стереотип 5: соціаліст, націоналіст, демократ

«Тарас Шевченко насправді був великим поетом і націєтворцем, якого жодна влада не змогла б скинути чи заперечити, але лише приручити. Тому радянська влада зробила з нього попередника Жовтневої революції, такого собі революціонера-демократа, а вже в сучасності деякі політичні сили намагаються зробити зі Шевченка націоналіста-державотворця. Одне й інше є великим перебільшенням і перекособоченням», – стверджує літературний критик, кандидат філологічних наук Олександр Бойченко.

Критик наголошує, що у Шевченка є все. Кожен може відшукати у його творчості і національну ідею, і боротьбу з царизмом, може зауважити народження націоналізму і заклики до революції.


«Мені найбільше імпонує підхід до творчості Шевченка, який запропонував Григорій Грабович: творчість Шевченка – це великий літературний міф, як до прикладу, міф Гомера. Гомер створював цілісний міф, який лежав в основі самосвідомості греків та цілої грецької культури. А говорити, що Гомер був за Зевса чи за Геру, чи за Посейдона – це смішно. Це космос, в якому є всі основні елементи. Те саме і з творчістю Шевченка – кожен може знайти у ньому щось своє і любити це», – підсумував Бойченко.

«У радянські часи Шевченка представляли в образі співця знедоленого селянства, революціонера-демократа, войовничого атеїста, тобто такого собі предтечу Жовтневої революції. Під час політичної боротьби у ХІХ-ХХ століттях кожна політична партія творила собі свого Шевченка: соціаліст, український націоналіст Донцовського плану, соціал-демократ, комуніст. Кожна партія ліпила йому на обличчя свої наліпки, які сам Шевченко, я впевнений, усі поздирав би, викинув, догнав би і ще дав би», – прокоментував Богдан Тихолоз.

Стереотип 6: народний, а значить примітивний

«Часто можна почути – а що таке Шевченко? То якісь примітивні віршики. Це неправильно, адже так говорять люди, які не читали Шевченків «Кобзар» далі перших трьох сторінок. Тарас Шевченко – один із найскладніших світових поетів, в якого глибока образність, запозичена із Біблії, з античної культури, зі стародавньої історії. Окрім того, що він мав вищу освіту, він ціле життя займався самоосвітою. Шевченко – це поет алегорій, символів, інколи так званих герметичних текстів, які потребують ключа до розкодування», – говорить Богдан Тихолоз.

На його думку, те, що Шевченко складний поет, є причиною того, що часто його не розуміють і не сприймають.

«Ті, хто каже, що він занадто примітивний, хай спробують самі написати пісню або вірш, щоб їх підхопив народ. А визнання народу – це найвищий критерій», – зауважив Тихолоз.

«Щоби зламати стереотипи, які стоять між нами і Шевченком, яким він є, потрібно передовсім у собі зламати звичку читати «Кобзар» поверхнево, не зазираючи у його глибину, не роблячи спроб побачити неосяжні обрії духовного простору, у якому жив і творив наш великий Співець (для античних це слово означає також Пророк – посередник між божественним і людським)», – наголошує перекладач і письменник Андрій Содомора.

Стріт-арт із зображенням Шевченка у Харкові
Повторюючи, що Шевченко – воістину народний (національний поет), продовжує Содомора, мусимо розуміти, що у тій наскрізній пісенній українськості Кобзаря звучать, по-новому осмислені і помножені у своїй експресії образи, думки, ідеї європейської, зокрема античної літератури.

«Прикладом може послужити кожен рядок «Кобзаря», скажімо, вступ до «Гайдамаків», де одразу ж, якщо ми знайомі з античною літературою, проступають постаті мислителів і поетів, чиї думки підхоплював і по-новому трактував наш Кобзар: Лукреція, Сократа, Гомера, Геракліта...», – зауважує Содомора.

Письменник додає, що у Шевченкових «Думах» – дітях, які він посилає з Петербурга в Україну, відчуваємо глибину його симпатій до Овідія, поета-вигнанця, що й своїх «дітей» виряджає у Рим.

Стереотип 7: ловелас і коханець

«Існує стереотип, що Тарас Григорович був ласий до жінок. Насправді це не зовсім так, а може й зовсім не так, тому що він був надзвичайно моральною людиною і не дозволяв собі поводитися некоректно, неґречно або неввічливо», – розповідає Олександр Денисенко.

За його словами, він був популярним і красивим, гарно співав, відповідно, він не міг не подобатися жінкам.

«Але це вже інша історія. Він був одним із тих талановитих людей, до якого тягнулися інші. Однак Шевченко був надзвичайно шляхетним до жінок, щоб йому там не закидали і не приписували», – стверджує Денисенко.

 Тарас Шевченко, "Одаліска".
Поет надзвичайно переймався жіночою долею, особливою долею дівчат-покриток. Тільки у рідному селі Шевченка було 17 покриток – дівчат, яких зґвалтували пани або заїжджі солдати-москалі.

«Шевченко був людиною щирою і співчутливою, особливо до жінок, що є нормальним для чоловіка. Йому боліла доля українських дівчат, з якими ніби пожартували, а вони ходили по селам покритками, зневажені і з відрізаними косами», – розповів Богдан Тихолоз.

Стереотип 8: пияк

«Чомусь цей міф люблять повторювати і в наші дні, ніби насправді Шевченко був пияком, хронічним алкоголіком. Ніби усе, що він написав, – це алкогольна маячня, а сам поет ніколи не просихав», – розповідає Богдан Тихолоз.

Однак, стверджує літературознавець, Шевченко був нормальним чоловіком для свого часу. Він любив випити у товаристві, заспівати пісню, розповісти анекдот. Він, як стверджують дослідники, пив не більше не менше, ніж здоровий чоловік його часу, його віку і його професії.

«До речі, Шевченко любив вживати дорогий якісний алкоголь. Його улюбленим напоєм був ром – експортний напій, який привозили з-за океану, і відповідно він не міг пити його відрами. В усіх численних спогадах про Шевченка немає згадок про те, що він десь валявся попідтинню п'яним. Він не був залежним від алкоголю і ніколи не творив під його впливом», – зазначив дослідник.

Олександр Бойченко також стверджує, що з алкоголем у поета проблем не було. За спогадами багатьох сучасників він любив товариство і хороший алкоголь, але в міру.

«Якщо подивитися на Шевченка нормальними очима, то виявиться, що це звичайний чоловік, який любив жінок і час від часу випити. Але хто ж цього не любить?» – зауважив критик.

Стереотип 9: Шевченко вибився в люди завдяки росіянам і царю

Шевченко був кріпаком до 24 років, котрого викупили завдяки лотереї, на якій розіграли портрет поета Василя Жуковського роботи Карла Брюллова.

«Стереотип, ніби Шевченка звільнив з кріпацтва цар, експлуатують Бузина і йому подібні, – говорить науковець Богдан Тихолоз. – Ніби Шевченко завдяки царській ласці був визволений з кріпацтва, а потім цей звільнений раб був настільки невдячним, що почав писати сатири на царя».

Тарас Шевченко з друзями.
«Насправді, все було не так. Цар, будь-який, любить, перепрошую, халяву. Для того, щоб визволити Шевченка, люди хотіли зібрати грошей і придумали таку лотерею, однак грошей за неї цар таки не заплатив. Вони чекали-чекали і в результаті самі між собою скинулися і викупили поета. Тобто Шевченкові допомогла прогресивна тогочасна українська та російська інтелігенція Санкт-Петербурга. Тому Шевченко цареві нічого не винен», - запевнив Тихолоз.

Також одним із найпоширеніших стереотипів є такий ніби Шевченко всього навчився в росіян.

«Добролюбов, Герцен, Бєлінський, Чернишевський – люди, яких називали російськими революціонер-демократами і які нібито усього навчили Шевченка. Насправді, Тарас Григорович багато чого навчився у Брюллова як в художника, хоча ніколи не був його епігоном, а шукав свій шлях. Щодо решти – то це цілковита неправда: коли Шевченко видав свій перший «Кобзар», Чернишевському, найстаршому з його так званих вчителів, було лише 12 років».

Стереотип 10: недоступний святий і пророк

Критик Олександр Бойченко зазначає, що Шевченка як людину зображують або дуже святим, або страшно грішним.

«Для одних Шевченко бездоганний і безгрішний, для інших – алкоголік і ловелас. Однак великий поет є великим не тому, що був святим чи грішним, а тому, що писав видатні твори. Одні говорять про нього як про поета глибоко релігійного, інші – як про богохульця. Феноменом є те, що Шевченко дивним чином поєднує у собі це все, і великою помилкою є виокремлення лише однієї риси чи позиції», – говорить Бойченко.

Видавець і письменник Віталій Капранов розповідає, що Шевченко став заручником шкільної програми.

«Коли діти йдуть до школи, їх вчать читати-рахувати, але чомусь, коли вони закінчують школу, вони страшно не люблять читати-рахувати. Десь приблизно так із Шевченком, який став жертвою сучасної освітньої діяльності», – говорить Капранов.

На його думку, діти, які хочуть пізнати творчість і геній Тараса Шевченка, повинні знайомитися з ним самі. «Шевченко – це справжній пророк, а з пророком кожен вибудовує власні стосунки. Якщо ти хочеш справді познайомитися з Шевченком, то береш «Кобзар», вибираєш якесь тихе місце і читаєш. І робиш це не раз», – зазначає Капранов.

Олександр Денисенко стверджує, що за Шевченком закріпився образ провінційного борця, який писав вірші для простого народу.


«Частково це так, але Шевченко – це швидше пророк, це український Нострадамус, творчість якого розбирають на деталі і постійно відчитують щось нове. Для більшості Шевченко застиг у бронзі, за якою важко розгледіти чудового лірика. Кобзаря сприймають похмурим і замкненим, водночас забуваючи про його ліризм, художність, високий естетизм», – зазначає Денисенко.

«Я вважаю, що однаковим лихом є як демонізація Шевченка, коли якийсь там Бузина перетворює його на вурдалаку, відьмака і кровопивцю, кривавого гайдамаку, який ледве не їв москальських дітей, і так само небезпечною є сакралізація Шевченка, коли його перетворюють на ангела з крильцями, забуваючи, що він був грішною людиною. Тому кожному з нас потрібно шукати свого Шевченка, який був справжньою людиною, а не демоном чи ангелом», – зазначив Тихолоз.

На думку літературознавця, сакралізація Шевченка в образі святого і великомученика теж несе певну небезпеку, адже часто за цією іконою люди не помічають справжнього Шевченка, який насамперед був людиною.

«І замість того, щоб читати Шевченка, починають йому молитися. Проти такого підходу виступив би насамперед сам Шевченко, який був людиною дуже іронічною і самоіронічною. Коли поета малюють таким нудним пафосним дядьком, то це абсолютно не відповідає його характеру і тому, яким він був. А він був жвавим, енергійним і дуже темпераментним чоловіком», – підсумував Тихолоз.

P.S. І кілька слів про Майдан

Літературознавець Богдан Тихолоз впевнений, що зараз є один із найкращих періодів для того, щоб руйнувати стереотипи, адже в огні революції Шевченко ніби очистився від усіх міфів, які згромадилися довкола нього.

«Люди, і зокрема молодь, раптом зі здивуванням для себе відчули, що Шевченко – це не просто дядько зі ста гривень, а живий сучасник і співрозмовник. Це сталося не тому, що хтось так сказав, а тому, що під час сьогоднішніх подій фрази зі Шевченка, які раніше сприймалися лише як цитати з хрестоматій, стали надзвичайно доречними і ніби були написані спеціально для нашого часу. «Борітеся, побороте, Вам Бог помагає», – ми пам'ятаємо, як ці слова звучали з уст Сергія Нігояна», – говорить Богдан Тихолоз.


На його думку, раніше це були слова з підручника, але коли українці на своїй шкурі і крові зрозуміли, що ці слова означають, Шевченко перестав бути параграфом у хрестоматії, а став учасником подій.

«На Майдані ми побачили Шевченка з шинами на фоні вогнів на Грушевського, в касці і з палицею в руках. Я впевнений на 100% і я такий не один: якби Шевченко був би нашим сучасником, він би не сидів у Facebook, а пішов би на Майдан і боровся разом з усіма», – запевнив Тихолоз.

Підготувала Галина Чоп // Новий погляд

Фото: museumshevchenko.org.ua, procherk.info, procherk.info, primetour.ua, ipvnews.org, taras-shevchenko.in.ua.