Інформаційний портал Тернопільської єпархії УПЦ Київського патріархату

неділя, 11 травня 2014 р.

Сагайдачний: Політ козацької чайки. Хронологія

1582 рік. У с.Кульчиці, що на правому березі Дністра Самбірщини, народився Петро Конашевич. Після закінчення початкової школи в Самборі  він 6 років навчав ся у м.Острозі на Волині. Там вивчав мови, історію, займався стрільбою з лука і мріяв воювати на Запорізькій Січі. У період навчання написав вірш “Пояснення про унію“, який високо оцінили сучасники, навіть литовський канцлер Л.Сапєга. Не закінчивши навчання, П.Конашевич пішов у мандри по Україні і влаштувався домашнім вчителем хворобливого сина київського судді Я.Аксака і заодно допомагав у роботі самому судді.

На Запорізькій Січі козаки жили за рахунок набігів на сусідів – кримських татар, від яких визволяли полонених українських бранців, та на землі підлеглого монгольському улусу Московського царства. Прибувши у 16-річному віці на Січ, Конашевич за короткий час здобув у козаків повагу за освіченість і розум, а за високу вправність стрільби з лука – на один прицільний постріл з лука він витрачав не більше 5-6 секунд, дістав поширене прізвисько Сагайдачний.

1600 рік. Конашевич бере участь у своєму першому поході на війну проти волоського князя М.Хороброго, яку поляки з козаками виграли. У наступні  роки у козацьких морських походах Сагайдачний здобуває авторитет талановитого ватажка козаків і дослужується до полковника. На човнах-чайках козаки здобули неприступну морську фортецю Варну, а також Очаків і Перекоп.

1608 рік. Полковник Сагайдачний самостійно здійснив похід на козацьких чайках по Дунаю і здобув Кілію, Болград і Ізмаїл. Згодом у нових походах  ним були здобуті Варна, Трапезунд, Синоп і столиця Османської імперії Стамбул.

1613 рік. Посли Земського Собору у Москві обрали царем Московського царства 16-річного Михаїла з роду Романових без його присутності, що ледве вмів читати. Династія Романових розпочалася царюванням Михаїла і завершилася імператорством Михаїла у 1918 р.

1616 рік. 34-річного Петра Конашевича вперше обирають гетьманом Запорізької Січі. У липні цього ж року Сагайдачний організовує похід на неприступну 100-тисячну Кафу, обгороджену 13-метровими мурами. Нічний десант козаків проривається в місто, відкриває ворота і вони звільняють сотні українських полонених бранців. Після здобуття Кафи, що було несподіванкою для турків, Сагайдачний взяв Трапезунд, Стамбул. Козаки стали контролювати навігацію не тільки по побережжю Кримського півострова, а й між Стамбул ом і Дніпровсько-Бузьким лиманом.



1617 рік. Сагайдачного повторно обирають гетьманом, а польський королевич Владислав з військом пішов походом на Москву для здобуття царської корони. Не одержавши підкріплення і коштів з Польщі, польські військові с али втікати з-під Вязьми додому. Польський уряд звернувся за військовою д помогою до Запорізької Січі і одержав обіцянку на підмогу 20 тисяч козаків. Очолив козацький похід  на Московщину гетьман Сагайдачний. По дорозі козаки здобули Лівну, Єлець, Шацьк, Коломну, Серпухов і Калугу. У боях з запорожцями загинув московський воєвода П.Данілов, а воєводи І.Хрущов і М.Черкаський були взяті в полон. Переможні рейди запорожців по Підмоско в’ю вимусили московитів піти на перемовини з поляками.

1618 рік. У с. Деуліно 11 грудня був підписаний польсько-московський договір, за яким Польща отримала від Московщини 29 міст, значні території України і Білорусії та зберегла право на московську корону.

1619 рік. Після прибуття з Московського походу до Києва П. Сагайдачний прийняв титул гетьмана козацької України.

1621рік. У вересні відбулася вирішальна Хотинська битва між турецькими і польсько-литовськими військами на території сучасної Чернівецької області на березі Дністра. Перед битвою козацька Рада знову обрала гетьманом Сагайдачного, який вже був поранений у руку в сутичці з турками. Козакам було доручено утримувати долину Дністра. Сагайдачний запровадив нічні атаки козаків на турецькі табори і це приносило йому перемоги. Турецька армія зазнавала великих втрат у живій силі. У період боїв помер командуючий польсько-литовськими військами Я.Ходкевич. Турки сподівалися на безвладдя в армії противника і пішли в наступ. Однак козаки з поляками не тільки відбили атаку, але змусили турків до втечі. Султан побачив безперспективність продовження війни і підписав мир, яким гарантував більше не нападати на польські і козацькі території. Туреччина втратила перспективу захоплення європейських територій. Повернувшись з Хотина до Києва, Сагайдачний склав заповіт і віддав спадщину на освітні, релігійні і благодійні цілі.

1622 рік. 20 квітня П.Конашевич-Сагайдачний помер, і його поховали у Богоявленському соборі м.Києва. Український народ не забув про Сагайдачного, і про його подвиги складалися пісні, писали романи та брали за приклад для наслідування кілька поколінь козаків. Царська і радянська влада всякими шляхами старалися знівелювати перед населенням військові, політичні і дипломатичні заслуги Сагайдачного.


1672 рік. Москва. У Кремлі у російського царя Олексія народилася чотирнадцята дитина – син Петро. У матері  Наталії Наришкіної Петро був первісток. У десятирічному віці Петра проголосили царем, що викликало бунт і двовладдя. Наришкіна з сином переїхали у підмосковне село Преображенське. Петро зібрав місцевих хлопців, які щоденно грали у війну і селяни їх прозвали потішними. З потішних Петро організував справжній батальйон. Конюхом у батальйон був зарахований син конюха Олександр Меншиков (майбутній генералісимус Російської імперії). У клуні діда Нікіти Романова Петро знай шов старий бот. Потішні його полагодили і стали плавати на ньому по водоймах і річках. З пізніших слів імператора Петра І цей бот став родоначальником флоту Російської імперії.

1696 рік. Після першого походу на Азов військові Московії переконалися, що без флоту неможливо досягнути успіху. Тому 20 жовтня 1696р. Боярська Дума Московщини проголосила, що “морським суднам бути…“ і ця дата вважається днем народження військово-морського флоту Московщини. На Запорізькій Січі у козацьких гаванях у цей час стояли понад сто п’ятдесять 50-місних чайок на 24 весла, а також галери, кончебаси і навіть парусні бригантини.

1935 рік. Більшовики зруйнували Богоявленську церкву і могилу П.Конашевича-Сагайдачного.

1991 рік. Із набуттям Україною незалежності правда про життя і подвиги П.Конашевича-Сагайдачного стала доступною широкому загалу людей. Пам’ятники Сагайдачному встановили у Хотині (1991р.), рідному селі Кульчицях (1992р.) і у Києві (2001р.). Іменем Сагайдачного названі вузи, кораблі, вулиці, написані книги і зняті фільми.

2008 рік. У Севастополі з нагоди 225-річниці “заснування” міста у Бухті Ом ега біля житлових новобудов Гагарінського парку і Античного проспекту голова Севастопольської міськдержадміністрації С.Куніцин, голова міськради В.Саратов і командувач ВМС України віце-адмірал І.Тенюх 18 червня при великому колі громадськості міста і військових моряків відкрили пам’ятник П.Сагайдачному. Скульптор пам’ятника – відомий в Україні митець з Чернігівщини 80-річний В.Луцак, архітектор – Г.Григор’янц. Фінансував спорудження пам’ятника  відомий кримський меценат, керівник компанії “Трансконтиненталь“ Ю.Колесников. Скульптура алегорично зображає гетьмана у вигляді чайки у польоті. В очі кидалися диспропорції фігури гетьмана у неприродній позі. У цей же день вночі російська община Севастополя, всупереч забороні суду, встановила у престижному місці 6-метровий бронзовий пам’ятник імператриці Катерині ІІ, а зранку після сходу сонця перед очима понад півтори сотні севастопольців з депутатами Держдуми Росії голова міськради В.Саратов відкрив пам’ятник. Це була скалькована, як у часи СРСР штамповані пам’ятники Леніну, фігура заввишки 2,8м з аркушем в руці з існуючих пам‘ятників в Краснодарі, Одесі і Санкт-Петербурзі, тільки менших розмірів і без фігур запорозьких ватажків.

За роки незалежності в Україні встановлено багато дорогих пам’ятників відомим діячам авторства українських і зарубіжних скульпторів, яких не сприйняли люди – Т.Шевченку у Львові, Роксолані у Рогатині, Я.Мудрому у Киє ві, сидячих О.Гончара і М.Грушевського у Києві та на колінах І.Франка у Івано-Франківську. Восени 2008р., перебуваючи у Севастополі, міністр культури України В.Вовкун зі своїм заступником М.Яковенком були розчаровані тим, що влада міста без погодження з їхнім міністерством встановила пам’ятник Сагайдачному невисокої художньої вартості, який не вписаний в архітектурний ансамбль району.

Лютий 2014р. З перших днів сепаратистського руху в Криму О.Чалий був у числі його організаторів і провідників. 52-річний Олекcій Чалий уродженець Севастополя, доктор технічних наук, керівник розгалуженої по світу мережі фірм з випуску електрообладнання. У його крові переважає українська,  хоча він давно має паспорт РФ. Батьки – технічні інтелігенти, а дід Василь Пилипович служив віце-адміралом, у Севастополі керував будівництвом житла для офіцерів флоту і цей мікрорайон називають Чалівкою. Дід довгі роки у ролі радника від СРСР допомагав у становленні морських сил післявоєнної Румунії і Східної Німеччини. Міська громада, особливо численні відставники, знали О.Чалого не тільки як внука віце-адмірала, а й мецената по відновленню військових пам’яток, зокрема облаштуванню 35 берегової батареї з 2 гарматами з довжинами стволів 15м, що з 1941 р. протистояла наступу німців і румунів до 2 липня 1942р. Батарею бомбили німецькою гаубицею “Дора” з довжиною ствола 32м і дальністю стрільби 42км. У ході місячної операції по визволенню Криму від 7 румунських і 4 німецьких дивізій загинуло 17 тисяч радянських військових і 9 травня 1944р. Севастополь був звільнений.

23 лютого. Після підйому на будівлі міськдержадміністрації російського прапора екзальтований натовп севастопольських сепаратистів на 20-тисячному мітингу “майданної демократії” підняттям рук проголосував за обрання О.Чалого “народним мером м.Севастополя”. Після обрання О.Чалий розпустив місцеву самооборону, створив “летючий загін швидкого реагування” і попросив у російських міст фінансової допомоги для нормального функціонування Севастополя.

4 березня міська влада прийняла рішення про входження Севастополя в склад Російської Федерації.

18 березня. Після кримського референдуму О.Чалий в Москві в Георгіївському залі Кремля за столом президії по ліву руку від В.Путіна підписав Договір про приєднання Криму до Росії. Більшість присутньої в залі публіки коробила демократичність О.Чалого – зарослість обличчя короткою посивілою щетиною і чорний светер-гольф. Це нагадувало одяг президента США демократа Дж. Картера, коли він у 1977р. пішки прямував на інавгураційну промову на зелену галявину біля Білого дому. Після підписання Договору О.Чалий, як болільник після забитого любимою командою  у ворота противника переможно голу, високо підстрибнув з піднятою вверх рукою і переможним кулаком.

2 квітня 2014р., новоутворені по російському взірцю замість української міськдержадміністрації Законодавчі збори Севастополя одноголосно обрали виконуючим обв’язки губернатора О. Чалого.  Севастопольці знали, що чергові вибори губернатора плануються у вересні 2014р. і заспокоїлися, що “бать ком” у місті весь курортний сезон буде їх ставленик.

14 квітня 2014р. Президент РФ В.Путін своїм указом  призначив в.о. губернатора Севастополя уродженця Північної Осетії відставного з 2011р. віце-адмірала російського флоту 53-річного Сергія Меняйла. Все трудове життя він прослужив на Північному і Чорноморському флотах. У 2010р. від партії “Єдина Росія” балотувався на посаду голови Республіки Північна Oсетія, але на виборах програв.


Останній час керував державним підприємством “Кримські морські порти“. Згідно повідомлень, В.Путін призначив С.Меняйла по рекомендації самого О.Чалого (?). Для громади Севастополя це була шокуюча несподіванка, але при реальній російській демократії, яку принесли на штиках російські військові, на севастопольські вулиці не вийшов жоден з недавніх “голосистих” і активних демонстрантів – прихильників “народного мера” О.Чалого. Повернувшись з Москви С.Меняйло заявив, що “Севастополь – місто російських моряків. Інших моряків у Севастополі споконвіку не було, тому мною прийнято рішення відновити справедливість”(?), а щодо українських пам’ятників, то по його твердженню “це не наша культура, не наш ідеал і їх необхідно поверну ти в Україну”. (Пам’ятний знак в честь 10-річчя Військово-Морських Сил України і скульптура П.Сагайдачного демонтовані і відправлені на материкову Україну). С. Меняйло, на жаль, не озвучив свого відношення до севастопольського пам’ятника не моряку, але росіянину маршалу В.Блюхеру, який керував масовим знищенням росіян восени 1920 р. в Криму, у  т.ч. у Севасто полі.

На місці пам’ятника П.Сагайдачному до 70-річчя звільнення Севастополя  у другій світовій війні від німців планується встановити пам’ятник російському адміралу Д.Сенявіну. Він служив на царському флоті у Севастополі прапор-офіцером у контр-адмірала Ф.Ф.Меккензі, брав участь в будівництві порту, служив ад’юдантом у Г.Потьомкіна, був начальником Херсонського, Севастопольського портів та здійснив успішну операцію з розгрому турецьких кораблів в Дарданелах. Найвідоміша сторінка його біографії – Лісабонська епопея.

Ф.Сенявін у 1807р.очолив російську ескадру в переході з Середземного моря в Балтійське. Через шторм ескадра зайшла у бухту Лісабона, там була заблокована Британією і пробула на якорях майже рік. Згодом британці перевели ескадру в Портсмут, а на двох залишених в Лісабоні для ремонту російських лінкорах вивісили британські прапори. У Портсмуті ескадра пробула до літа 1809р. Британці залишили всі російські 7 лінкорів і фрегат у Портсмуті, а екіпажі на 21 транспорті відправили після дворічного полону в Ригу. Імператор Росії Олександр І за цей “геройський“ похід понизив 46-річного Ф.Сенявіна до командира Ревельського порту, а незабаром відправив у відставку. Після 12-річної опали у 1825 році Ф.Сенявіна призначили  командувачем Балтійсь ким флотом, але через рік він важко захворів і помер.

Чи достойним прикладом у Севасторолі буде замість пам’ятника П.Сагайдачному пам’ятник Ф.Сенявіну для сучасних військових моряків і міської громади – залишається загадкою.

Підготував Ігор Леськів