Інформаційний портал Тернопільської єпархії УПЦ Київського патріархату

понеділок, 28 липня 2014 р.

Чи мир можливий: неоголошена війна з власними дітьми

Сьогодні вже кожен скаже: «В Україні – війна». Так не хочеться в це вірити. Здається, що скоро все минеться як поганий сон. Але правда життя кожен раз шматує серце новими жертвами. Для тих, хто глибше аналізує стан речей, стає зрозуміло, що ця війна якась особлива, не подібна на інші війни. 

Арена боротьби простих українців за гідність і справедливість розширюється на цілий світ і виявляє нам важку боротьбу правди з брехнею, добра зі злом. Завдяки сучасним можливостям ЗМІ, ця боротьба сьогодні стала видовищем для жителів усіх континентів.  Як і чому одній людині вдається так жорстоко впливати на весь світ? Знаю, що не в одній родині існує поділ: частина людей підтримують українців, а інша частина їх звинувачує. А ще такий поділ існує між науковцями з різних країн, католиками, представниками держав. І остаточно все зводиться до одного: де правда і хто переможе?

І тут раптом згадується той факт, що війна в нашій країні легально триває ще з 1955 року. І діти наші – українські гинуть у цій війні не десятками, а сотнями тисяч щороку. І мало-хто за ними заплаче, мало таких, які скажуть хоч слово на їх захист. А брехлива пропаганда навіть не дозволяє назвати їх дітьми, бо боїться розбудити совість тих, хто вважає, що має право посягнути на їх життя. 

Насправді немає принципової різниці між терористом і лікарем, який робить аборти. Й також немає різниці між моральним обличчям держави, яка легалізувала аборти, та моральним обличчям держави, яка вишколює й посилає терористів. У сучасному світі легко можна виправдати злі вчинки, адже людина у своїй сваволі поставила себе мірилом цінностей. Тероризм починається там, де на п’єдестал ставлять людське «я».



Звично, коли мені закидають, мовляв, є ще й інші проблеми в суспільстві – не тільки аборти. Але аборти у нас є вбивством, яке має державне визнання. Ніякі інші злочини не мають правового виправдання. Захисники життя зачатих дітей  неодноразово зверталися до представників української влади (і після Помаранчевої революції, і після Революції гідності) з проханням забезпечити захист життя та гідності зачатих дітей в Україні. Належної відповіді не було. 

Не може бути миру в сім’ї, країні, світі, де зневажається  гідність і знищується життя маленької беззахисної людини. Україна також несе свою частку відповідальності за те, що українець Микита Хрущов легалізував аборти на території колишнього СРСР. І, можливо, тому, що українці так багато просять у Бога допомоги у сьогоднішній ситуації,  

Бог дає нам шанс подивитись очима правди на себе, на своє серце, відмовитись від брехні і тероризму у своїй родині, у своїй країні, не боятися законів, які захищають гідність і життя кожної, навіть маленької людини. Й не показуйте мені добробут інших країн, де легалізовано аборти, бо вони нагадують «гроби побілені», і вже сьогодні стає все більш явною їхня неспроможність зберігати та захищати мир.

Може й гірко від таких роздумів та оголеної правди, але це єдиний шлях до свободи. Правда визволяє, не треба її боятися. Зробімо один крок до миру – захистімо маленьких зачатих дітей, і Бог зробить десять кроків нам назустріч. 

Леся Гусак