Інформаційний портал Тернопільської єпархії УПЦ Київського патріархату

четвер, 10 липня 2014 р.

Безглузде речення у священичій присязі

На відміну від наших Східних Церков-сестер, і навіть від Римо-Католицької Церкви, в УГКЦ кандидати на священство складають перед рукоположенням священичу присягу. (Детальніше про неї див. тут: Петро Сабат. Історія та богослов’я акту визнання віри і присяги в чині рукоположення пресвітера УГКЦ. // Μετρον. Журнал з еклезіології і Церковного права, № 9. – Львів, 2012. – С. 113-126). 

Її текст первісно походить із «Служебника святителського», виданого у Львові у 1886 році, а актуальний, вживаний тепер в УГКЦ текст – з «Архиєратикону, або Святительського служебника», виданого в Римі у 1973 році та перевиданого Синодом УКЦ у 1988 році. Автор вищезгаданої статті пише, що цей служебник містить текст присяги в редакції, «майже ідентичній» редакції «Служебника святителського» 1886 року (op. cit., C. 119).

В тексті присяги із «Служебника святителського» 1886 року, серед інших пунктів, щодо яких присягає кандидат на священство, знаходимо таке речення: «Присягаю им?нїи церковныхъ не растачати, ни заставляти, ни продавати, ниже братству церковному выдавати на якую нибудь потребу къ проданию или къ заставлению» (op. cit., C. 119, підкреслення моє – П.Г.): тут йдеться про те, щоби священик ні сам не продавав чи віддавав в заставу церковне майно, ні не допускав, щоби такими продажами чи заставами довіреного йому майна займалося церковне братство.

Натомість, в «майже ідентичній» і тепер повсюдно вживаній редакції «Архиєратикону, або Святительського служебника» 1973/1988 року це речення дещо скорочене (з наміром?): «Присягаю не марнувати церковних дібр, ані не заставляти, ані не продавати, ані церковному братству не видавати їх на яку-небудь потребу» (op. cit., C. 123, підкреслення моє – П.Г.). 
Ось тут-то й проблема!

Перше, що кидається у вічі/вуха кожного, хто читає/чує це речення, це – дрімучий клерикалізм, яким воно відгонить: так, неначе б «Церквою» був сам священноієрей, а церковне братство – ні, і тому воно не може і не сміє претендувати на якісь «церковні добра»: ними має одноосібно розпоряджатися тільки священик! Більше того, у присязі церковне братство прямо розглядається як ворожа структура, якій кандидат на священство присягається нічого не видавати «на яку-небудь потребу», тобто – ніде, нічого і ніколи!

(Подібне нагадує боротьбу Львівського єпископа Гедеона Балабана зі Ставропігійським братством у 1586-1594 роках. Не виключено, що дана присяга виводиться ще з тих часів та була ним запроваджена для духовенства, яке він рукополагав: аби воно стало його заприсяженим бойовим загоном у боротьбі проти Ставропігійського братства). І це при тому, що (щоб згадати лише цих двох!) і Митрополит Андрей Шептицький, і блаженний священномученик Еміліян Ковч високо цінують роль церковних братств і подають свої пастирські повчання про те, як ці братства повинні діяти і як духовенство повинне про них дбати 
(див.: 
1. Про церковне братство. Пастирські послання Андрея Шептицького Митрополита Галицького, Архиєпископа Львівського, Єпископа Каменця-Подільського до духовенства та до вірних своїх єпархій (1905 р.Б.). – Комісія у справах мирян УГКЦ: Львів, 2013; 
2. Блаж. Еміліян Ковч. Церковні братства. // Чому наші від нас утікають? – Свічадо: Львів, 2006. – С. 91-93).

А по-друге: така присяга автоматично чинить усіх священиків кривоприсяжниками, бо ж усі парохи й адміністратори, керівники «Третіх чинів» і т.п. таки дають церковним братствам на потреби, пов’язані з життям парохії чи спільноти: на катехитичну школу, на свічки і ладан, на бляху, огорожу і будматеріали, сестрицям на квіти, полотно, вишиття і хоругви, надають братствам парохіяльні приміщення для їхніх зборів і діяльності, і т.д. – не задумуючись при тому, як безглуздо вони на власному рукоположенні присягали нічого їм не давати! 

Певна річ, що безглуздя не зобов’язує, але доки наші кандидати на священство будуть це безглуздя бездумно повторювати? Бо я підозрюю, що якби кандидат самочинно відмовився складати саме таку присягу, то йому відмовили б у рукоположенні... (Примітно, що автор вищезгаданої статті, пропонуючи свої два оновлені варіанти присяги [див.: op. cit., C. 120-124], на дану проблему не звертає уваги й у пропонованих текстах залишає по даному питанню все, як є). 

Тому очікується від Синоду УГКЦ, що єпископи звернуть нарешті увагу на це безглузде й шкідливе для розвитку Церкви речення й чимскоріше усунуть його зі священичої присяги.

Петро Гусак