Інформаційний портал Тернопільської єпархії УПЦ Київського патріархату

субота, 30 серпня 2014 р.

Священики, які допомагають терористам, не знають Православ’я, - митрополит Димитрій

У час важких для України випробувань, неприхованої російської агресії та війни на Донбасі Гал-інфо поспілкувалося з Митрополитом Львівським та Сокальським УПЦ КП Димитрієм. Владика Димитрій висловив свої думки з приводу агресії східного сусіда та загрози «руського міра».

В Україна війна. Православна країна воює проти православної країни. Наскільки це нормально?

Зло є онтологічне, бо це результат бездуховності. Так мутує гріх. Спершу він зароджується в душі, потім він мутує на родину, потім на ціле суспільство і в результаті на державу.

Власне, ця агресія з боку Росії – це результат бездуховності тих, хто перебуває біля керма цієї держави. Варто розуміти, що це ніякий не захист і не оборона. Це граничить із такими психічними явищами, як параноя і етнопараноя, коли на це хворіють цілі народи, які вважають що займаються месіанством.

Усі ці ідеї, троїзми, мали місце в російській історії, коли росіян переконували, що Москва – це третій Рим. Потім вони трансформувалося в термін «Святая Русь», наче інших святих земель не буває. Потім цей термін перекочував у комуно-більшовизм, прикриваючись ідеями гуманізму, морального кодексу будівника комунізму, а тепер ось маємо «рускій мір».

При цьому тепер ми побачили, у що ця ідея «руского міра» може трансформуватись. Вона вже трансформувалася у агресію на такому анекдотичному рівні, коли це сприймалося як «гдє бєрьозка – там мая родіна». 

Ми бачимо, що всі ці ідею «руского міра» перетворилися саме на таку агресію. І за це відповідальна і Церква. На ній лежить велика відповідальність, адже ідею «руского міра» проповідував патріарх Кирило і РПЦ. Сьогодні терористи на Донбасі всі йдуть під прапором цього єдиного «руского пространства» і «міра». 


Я вважаю, що це речі, які є прямим наслідком грубого порушення вчення християнської Церкви, коли Христос, його Церква, його проповідь, його слово благовістя замінюється троїзмами у вигляді «руского міра», де ніякого Христа вже нема, а є просто утопічні ідеї, які граничать із фашистськими та неонацистськими ідеями років Другої світової війни.

На Донбасі православна Церква дає пристанище бойовикам, освячує зброю, зберігає у храмах цілі арсенали. Більше того, часом священики самі воюють поруч із терористами. Чи припустима така поведінка для священнослужителів?

Таких людей і таких священнослужителів треба ставити під сумнів православ’я, адже православ’я не є таким. Можливо, ці люди просто не знають православ’я. Народились православними, але їм ніхто його не показав і не навчив, а сьогодні термін «православний» вже починає лякати.

Я інколи задумуюсь над цими речами, адже наш розум завжди намагалися насторожити відносно ісламської цивілізації і її боротьби проти християн, але я бачу, що термін «православний» на сьогодні вже звучить не менш по-екстремістськи, ніж інші подібні релігійні мотиви.

Якщо у будь-яке протистояння, або війну входять релігійні мотиви – це є дуже страшно. Від цього повинна Російська Церква відгородитись і привселюдно заявити на увесь світ, що вона ніякого відношення до тих терористів, які маскуються під терміном «православ’я», руского православ’я, чи православних армій, не має. Поки ніде в їхніх офіційних документах і зверненнях ми цього не прочитали. Усі очікують більш чіткої позиції від РПЦ.

Ми взагалі засуджуємо будь-яку агресію з чийого б боку вона не була б. Ми прекрасно розуміємо, що наша українська історія наповнена такими моментами, які змушують нас замислитись над нашим співіснуванням з Росією. 

Ми святкували пам'ять усіх Святих Землі Української, а в Російській Церкві назва трохи інша, але ми прекрасно розуміємо, що у нас багато спільних святих. Канонізований благовірний князь і першомученик Аскольд, який увійшов у святці рішенням Помісного Собору минулого року, він також був убитий північним князем Олегом, який з язичницьким реваншем прийшов у 882 році до Києва. 


Коли в сиву давнину переноситься наш розум ми бачимо, що постійно у нас були удари від Росії. Спершу вбили київського князя християнина Аскольда, 1169 року зруйновано за наказом Андрія Боголюбського Київ. Потім ми бачимо, як кримський хан Манглі Герай І з наказу Івана ІІІ, московського царя, руйнує Київ кілька разів.

Далі історію не буду переповідати, бо вона наповнена постійними протистояннями між двома світами – українським і російським. Український народ під час Революції Гідності визначився, з якою цивілізацією він хоче бути. Це як завершення того процесу боротьби за визначення, за пріоритети, яка тривала протягом нашої історії. І коли наш народ визначився, ми бачимо з якою агресією Росія зустрічає це рішення, бо це наше визначення не на користь «руського міра» і не на користь російської цивілізації.

Тобто не в орбіті тієї цивілізації, яка придумана, вкрадена, але яка сформована саме українськими проповідниками, випускниками Києво-Могилянської академії.

Йде удар, напад на український вимір з боку Росії через те, що українська нація, український народ визначились з ким хочуть бути. В цьому є глобальні і дуже глибинні причини того, що відбувається сьогодні з нами.

Що б Ви порадили тим, хто чекають нині з війни своїх чоловіків та синів?

Сьогодні часто можна почути питання – ми не знаємо, за що ми боремося. Ми бачимо, що частина здорового населення з Донбасу втікає на Захід, а із Заходу хлопці йдуть відстоювати українську державність. Це величезна трагедія. Трагедія у тому, що ми ніколи не вважали Росію своїм ворогом. Ми вважали, що з боку Росії для нас небезпеки немає. Розумієте, коли ми не бачимо, з ким ми воюємо, а цей ворог замаскував агресію під гібридну війну, дуже важко матерям і дружинам зрозуміти, що ж насправді відстоюють там наші хлопці. Тим більше ми знаємо, що верхівка Української Армії давно служила ФСБ і була завербована ворожою розвідкою, а саму армію знищили.

Кожна мама молиться за свою дитину. Матерям, які переживають за дітей треба постійно молитись. В роки війни був один священик, син якого був танкістом. Коли цей священик відкривав Царські Врата в храмі, то лягав у вратах і довго молився. Син його повернувся живим. Батько здійснив молитовний подвиг. Нашим матерям усім треба ходити до храму, молитися за своїх синів, молитися за Україну і за наших воїнів. Я думаю, що все буде добре, і Україна неодмінно переможе цього ворога, який вже приніс нам стільки горя.

Розмовляла Анна Новик // galinfo.com.ua