Інформаційний портал Тернопільської єпархії УПЦ Київського патріархату

субота, 17 січня 2015 р.

Владика Фотій: «Головне – спасіння душі своєї і душ тих, кого доручив мені Господь»

Інтерв’ю з єпископом Запорізьким та Мелітопольським, керуючим Запорізькою Єпархією Української Православної Церкви Київського Патріархату Фотієм

— Яким був Ваш шлях до церкви?

— Ще малою дитиною я відвідував богослужіння, собор. Разом з матір’ю та тіткою ми приходили на всенічні бдіння перед недільними днями та великими святами, та на урочисті Божественні літургії, які очолював тоді ще Блаженніший Митрополит Київський і Галицький, а нині Святійший Патріарх Київський і всієї Русі-України Філарет.

Проходив час, церковне життя приваблювало мене все більше, я почав частіше приходити до храму Божого. Закінчивши навчання у середній школі, я подав документи до Київської Духовної Семінарії, а після вступних іспитів був зарахований до 1-го класу духовної школи. Через невеликий проміжок часу мені благословили нести послух іподиякона Святійшого Патріарха Філарета, який я виконував впродовж майже 12 років. Початок служіння в цій новій для мене якості припав на непростий час міжконфесійного протистояння. 

Багато разів доводилося молитися, слухаючи постійні вигуки образ, проходити до церкви, коли в нас — вірних української Церкви — кидали каміння, силою не пускали до наших храмів. Але попри все, саме ті часи згадуються з найбільшим теплом та трепетом, адже то були часи перших кроків духовного зростання. Бачачи особистий приклад Святійшого Патріарха Філарета, як істинного пастиря, бачачи його працю, опікування духовними школами, турботу про майбутнє Церкви, духовне окормлення української нації — розумів, яким повинен бути справжній служитель Церкви і вірний син свого народу— ось зразок, якого належить прагнути. 

А скільки прикладів великого смирення та збереження внутрішньої рівноваги доводилося бачити, коли мені випадало бути присутнім зі Святійшим Патріархом під час його архіпастирських візитів по Україні. Коли вигукували образи, обливали словесним брудом, розповсюджували плітки, нацьковували на нього людей, Святійший Владика завжди був спокійний і постійно молився за тих, хто все це чинив.

— Чим Українська Православна Церква Київського Патріархату допомагає бійцям, які воюють в зоні АТО чи місцевим мешканцям, біженцям?

— Для цього був створений синодальний відділ, який займається справами благодійності. Передаємо продукти харчування, речі, автомобілі. Загалом наша церква назбирала продуктів більше п’яти тисяч тон. Я збираюсь їхати на Різдво під Мелітополь, привітати бійців зі святами, зробити подарунки, щоб вони теж відчували, що на Україні святкується велика подія — народження нашого Спасителя.

Єпископ Запорізький і Мелітопольський ФОТІЙ
— Як Ви вважаєте, чи повинна бути в наших збройних силах посада капелана?

— Вона вже в багатьох місцях є. Наша церква направила дуже багато священиків по військових частинах, які підтримують військових і ведуть там навіть богослужіння. До цього треба ставитись обережно, тому що у нас Україна багатоконфесійна. Я вважаю, що це повинно вирішуватися на рівні міністерства оборони та вищого керівництва церкви.

— Військовим потрібна психологічна допомога...

— Церква повинна реагувати і давати відповіді на ті моменти, в яких ви живемо. Нещодавно на території Михайлівського монастиря у Києві проводились психологічні тренінги. Протягом тижня професійні психологи навчали священиків, як працювати із людьми, які постраждали від війни, надати їм психологічну допомогу.

— Зараз багатьом воюючим за Україну патріотам приходиться вбивати ворогів. Що б Ви могли їм сказати?

— У них немає гріха вбивства. Справа в тому, що вони виконують заповідь Христову, заповідь Любові. Нема більше любові, ніж тієї, хто покладе душу свою за ближніх своїх. Вони не допускають вбивства своїх рідних, близьких. Вони захищають свою землю від окупантів. Вони не добровільно взяли зброю. Гріх паде на тих, хто направив воїнів на нашу землю. І ця кров вбитих буде взивати до неба.

Хоча служителі Московського патріархату говорять зовсім інакше. Були випадки, коли привозили вбитих воїнів з АТО, а священики Московського патріархату відмовлялись відспівувати, називали людей вбивцями. Треба піднімати це питання на рівні держави, чи мають ці священики взагалі право проживати на нашій території з такими висловами. Люди бачать, яка церква зі своїм народом.

Ми не закликаємо нікого до якихось негативних дій з насильством. В нещодавньому інтерв’ю один із діячів Московського патріархату назвав український патріархат рейдерами, загарбниками. Це не відповідає дійсності. Насильницьких захоплень храмів з боку Київського Патріархату не було. А було волевиявлення людей перейти в нашу юрисдикцію – ми приймали. Якщо таке буде в Запорізькій області, якщо якісь громади з Московського патріархату захочуть перейти до нас – ми приймемо.

— Зараз багато говорять про створення Єдиної Помісної Церкви. Скажіть, чи реально створення такої церкви и які кроки Ви готові зробити для цього?

— Розмов багато не тільки зараз, а вже давно. І наша церква закликала неодноразово представників Московського патріархату почати якийсь діалог. І він почався ще за життя блаженнійшого митрополита Володимира. Він не був агресивно настроєний проти нас. Ми хочемо об’єднатися, щоб у нас була єдина церква. Але у нас одна умова – релігійний центр повинен бути не у Москві, не у Константинополі чи будь-де. В Україні повинна бути єдина українська церква. Так само, як в Росії, Грузії, Болгарії та інших країнах. І тільки на таких засадах – що ми ні від кого не залежні, самодостатні. І тоді у нас буде мир і злагода. И ми всі будемо разом в Христовій любові, молитися Богові і спасати свої душі.

— В Запоріжжі, недалеко від облдержадміністрації, на бульварі Центральному, було відведено місце під будівництво церкви Київського Патріархату. Чи плануєте Ви повернути це місце та почати будівництво?

— Так, на цьому місці має бути кафедральний собор, ми цим займемося.

— Ходять чутки, що багато Ваший колег живуть, м’яко кажучи, не зовсім скромно. А Ви можете назвати себе заможною людиною?

— Багатство само по собі не являється гріхом. От коли людина віддає своє серце і душу, щоб стати багатим, то це вже гріх. Багатство — це як ніж, яким можна вирізати з дерева якесь прекрасне творіння, і в той же час ним можна вбити людину. Тобто ніж — це не добре і не погано. А от як людина його використає – від того і будуть наслідки. Я не багатий.

— Як Ви ставитеся до сплати за хрещення, вінчання, відспівування та інше? Чи допустимі в церквах прейскуранти?

— Якщо ми читаємо Біблію, то ми бачимо, що Пресвітер живиться від олтаря. І священик живе лише з того, що йому принесуть. І тому є приблизний перелік пожертв (це не прейскурант) за якусь требу. Але якщо у людини немає коштів, він все одно може прийти до церкви похреститися, вінчатися безкоштовно. У будь-якої церкви є затрати — опалення, освітлення. І вони дуже великі. Якщо людина може — дає церкві пожертву.

— Якими життєвими принципами Ви завжди керуєтеся у житті?

— В мене життєвий принцип тільки один. Все, що я повинен робити – це для спасіння себе і тих, кого поручив мені Господь.

Усвідомлюю, що єпископство — це не тільки шана віруючих, честь та велика влада, а більшою мірою — це хрестоносіння, важкий духовний труд і турбота про довірену опіці архієрея паству. Вбачаю у призначенні Священного Синоду мене на це служіння — заклик до жертовного подвигу, до самовідданої праці на благо народу Божого.

Прошу всіх Вас, моліться за мене грішного, щоб Господь укріпив мене, дав мудрість і сили для звершення цього великого служіння.

— Як Ви вважаєте, чи повинні церква та політика бути окремими?

— Вони повинні бути окремо, але співпрацювати. Кожен повинен займатися своєю професією. Чоботар — шити чоботи, пекар— пекти хліб, священик — займатися своєю справою, політик – своєю. Але ми повинні чути один одного.

— Що б Ви побажали нашим читачам, всім мешканцям нашого краю?

— Хочу всіх привітати з великим святом Різдва Христова. Ми святкуємо його в важкі часи. Згадаємо побажання, яке прозвучало з вуст ангелів. Слава Богу на землі, хай буде мир, людям — буде благовоління. Бажаю, щоб у Запорізькому краї звучала слава Богові, ми всі разом служили Богові, щоб працювали во славу Божу і нашої рідної України. Злагоди!

Ірина Власенко  // за матеріалами Z-city