Інформаційний портал Тернопільської єпархії УПЦ Київського патріархату

Словник церковних термінів

Апόстол (грецьк. «посланець») - учень Ісуса Христа, вибраний і посланий Ним на проповідь. У вузькому значенні термін апостол відноситься до дванадцяти безпосередніх учнів Христа; у більш широкому - також і до 70 найближчих сподвижників Його Церкви, названими також «апостолами від сімдесяти». 

Архідиякон - старший диякон у духовенстві з ченців, тобто старший ієродиякон. Звання архідиякона дається в нагороду. В деяких Помісних Церквах архідиякон, що служить біля патріарха, називається Патріаршим архідияконом. Він єдиний з архідияконів належить до білого духівництва. У великих монастирях старший диякон також може мати сан архідиякона. 

Архієпископ (грецьк. «старший серед єпископів») – так у давнину називався архієрей, що був главою великої церковної області з трьох єпархій. Єпископи, що керують єпархіями були підлеглі архієпископові. Згодом архієпископами стали називатися архієреї, що управляють великими єпархіями. Нині титул "архієпископ" є почесним званням, що передує титулу "митрополит". 

Архієрéй (грецьк. старший священик, начальник священиків) - священнослужитель, що належить до третього, вищого ступеню священства. Має благодать здійснювати всі таїнства й керувати церковним життям. Кожний архієрей (крім вікаріїв) керує єпархією. Згідно з вченням Церкви, апостольська благодать, прийнята від Ісуса Христа, передається через рукоположення архієреям від самих апостольських часів, таким чином, у Церкві здійснюється благодатна спадкоємність (апостольське приємництво). Згідно 12 правила VI Вселенського Собору ( 680-681 рр.), архієрей повинен бути нежонатим; в сучасній практиці прийнято поставляти в архієреї з чернецтва. 

Архимандрит - чернечий чин. У наш час дається як вища нагорода духівництву з монахів, відповідає митрофорному протоієреєві або протопресвітерові в білому духівництві. 

Благочиння - частина єпархії, що поєднує групу парафій і церков, які перебувають у безпосередній територіальній близькості одна від одної. Очолюється благочинним - священиком, призначеним єпархіальним архієреєм для спостереження за церковно-парафіяльним життям храмів благочиння. 

Вікáрий (з лат. «заступник», «намісник») - архієрей, що не має своєї єпархії, але допомагає в керуванні іншому архієреєві. 

Вівтарник – див. паламар. 

Духовéнство - священнослужителі. Поділяється на біле (не монахів, одружених) і чорне (монахів). 

Диякон (грецьк. «служитель») - священнослужитель, що ставиться на першу, нижчу ступень духівництва. Диякон має благодать брати участь у здійсненні священиком або архієреєм таїнств, але не може звершувати їх самостійно. ( Окрім хрещення, яке при необхідності можуть здійснювати й миряни). Під час богослужіння диякон підготовляє священні предмети, виголошує ектенії й т.п. Поставлення в диякона звершується архієреєм через рукоположення. 

Єпископ (грецьк. «той, що наглядає», «наглядач») - священнослужитель третього, вищого ступеня священства, інакше - архієрей. Первісне слово "єпископ" означало архиєрейство як таке, незалежно від церковно-адміністративного положення (у такому змісті воно вживається в посланнях св. ап. Павла). Згодом, коли архієреї стали поділятись на єпископів, архієпископів, митрополитів і патріархів, слово "єпископ" стало означати першу категорію з перерахованих, і в первісному змісті було замінено словом "архієрей". 

Затвόрник – чернець, що здійснює подвиг спасіння в повній самоті – у затворі. 

Ігумен (грецьк. «ведучий», «той, хто веде за собою») – в давнину - начальник монастиря. Раніше ігумен не обов'язково був священиком, але згодом встановилася практика обирати ігуменів із числа ієромонахів. У наш час ігуменство дається в нагороду чернечому священству (відповідає протоієреєві в білому духівництві) і звичайно не пов'язується з обов’язками керуванні монастирем. Ігумен, що є начальником монастиря, має право носіння посоху.

Ієрéй (грецьк. «священик») – священик, духовна особа, посвячена в другу ступінь священства, молодший титул білого священика. Може звершуватись всі таїнства, крім таїнства рукоположения в священики.

Ієродиякон – чернець у сані диякона. Ієромонах - чернець у сані ієрея.

Інок (слов. «інший» - самотній, інший) – інша назва монаха, буквальний переклад із грецького. Інокиня – черниця, монахиня.

Іподиякон - церковнослужитель, що прислуговує архієреєві під час богослужіння: готує облачення (богослужбову одіж), подає дикирій і трикирій, відкриває царські врата та ін. Одяг іподиякона - стихар і одягнений хрестоподібно орар.

Канонарх (грецьк. «той, хто керує співом») - церковнослужитель, що виголошує перед співом глас і стих з молитвослівя, які слідом за проголошенням співає хор.

Клір (грецьк. «жереб») – загальна назва священно – та церковнослужителів. Кожний храм має свій клір - сукупність людей, що здійснюють у ньому богослужіння. Канонічно клір храму підлеглий єпархіальному архієреєві області.

Місцеблюстистель, Патріарший Місцеблюститель або Місцеблюститель Патріаршого Престолу) - єпископ, що тимчасово виконує обов'язки Патріарха, як Предстоятеля Помісної Церкви.

Митрополит (грецьк. «столичний») - так спочатку називали архієрея, главу митрополії - великої церковної області, що поєднує в собі кілька єпархій. Архієреї, що управляють єпархіями, у минулому були підлеглі митрополитові. Згодом митрополитами просто стали називати архієреїв, що управляють великими єпархіями. У наш час в Укрїнській Церкві титул "митрополит" переважно є почесним званням, що дається архієрею після титулу "архієпископ". Відмінною зовнішньою характеристикою одягу митрополита є білий клобук.

Намісник монастиря - духовна особа, ігумен (або архімандрит), поставлений архієреєм для керування підлеглим йому монастирем.

Настоятель - старша за адміністративною владою духовна особа в монастирі або храмі. Настоятелем чоловічого монастиря є архієрей, в чиїй єпархії розташований монастир або патріарх, крім єпархіального архієрея. Настоятельницею жіночого монастиря є ігуменя.

Патріарх (грецьк. «родоначальник») - у деяких православних Церквах - титул глави помісної Церкви. Патріарх обирається помісним собором. Титул встановлений Четвертим Всленським Собором 451 г. (г. Халкідон, Мала Азія).

Паламар (від грецьк. «приставник») - церковнослужитель, що згадується в церковному уставі. По-іншому - параеклесіарх або вівтарник. В обов'язки паламаря входить прислуговування у вівтарі при богослужінні.

Пресвітер (грецьк. «старійшина, глава громади») - найдавніша канонічна назва другого ступеня священства. У більшості церковних документів, як синоніми, використовуються слова «священик» або «ієрей».

Рясофор (рясофорний чернець) (грецьк. «той, що носить рясу») - чернець нижчого ступеня постригу, що готується до прийняття малої схими. Рясофорному ченцеві дозволяється носити рясу й камилавку.

Священик - священнослужитель, що поставляється в другу, середню ступень священства. Має благодать звершувати всі таїнства, крім таїнства рукоположення. По-іншому священик називається ієреєм або пресвітером. Поставлення у священики звершується архієреєм через рукоположення.

Священнослужителі – особи, що мають благодать звершувати таїнства (архієреї і священики) або безпосередньо брати участь у їхньому здійсненні (диакони). Діляться на три послідовні ступені: диякони, священики й архієреї; поставляються через рукоположенння.

Схимонах – чернець, що прийняв велику схиму, або інакше – великий ангельський образ. При постригу в велику схиму чернець дає обітницю максимального зречення від світу й усього мирського. Схимонашество виникло на Близькому Сході в V в., коли з метою впорядкувати чернече життя, імператорською владою було наказано пустельникам поселитися в монастирях. Пустельники, що прийняли затвор стали йменуватися ченцями великої схими. Згодом абсолютний затвор перестав бути обов'язковим для схимонахів.

Церковнослужителі – особи, що беруть участь у спільному богослужінні громади, допомагають священикам та єпископам - вівтарники, читці, співаки, канонархи і т.д. Поставляються через посвячення і єпископське благословення.

Екзарх (грецьк. «правитель») – архієрей, що керує великою церковною областю – екзархатом. Вони, як правило, лежать поза межами країни, в якій розташований сам патріархат. До складу екзархату можуть входити кілька єпархій, та підлеглі екзархові єпископи й архієпископи. Екзарх підлеглий центральній церковній владі - патріарху або синоду, але користується певною самостійністю. Скажімо, Російська православна церква має власні екзархати в Білорусії, у Західній і Середній Європі, Центральній і Південній Америці.

вгору сторінки

Православний храм 

Амвόн (грецьк. «піднесення») – частина солії, що видається півкругом у центр храму, напроти Царських врат. Служить для проголошення проповідей, ектеній, читання Євангелія.

Антимінс (грецьк. antimension - "замістьпрестолля" від греч. anti - "перед, замість" і лат. mensa - "стіл") - головний священний предмет храму. Чотирикутний лляний або шовковий плат, що розстеляється на престолі. Літургія може бути звершена тільки на антимінсі, який попередньо освячується єпископом і передається в храм на знак його освячення. Цей звичай походить з перших століть християнства, коли через гоніння віруючі не могли будувати повноцінні храми й зводити постійні престоли. На антимінсах, за традицією, вишивкою або аплікацією зображується ікона "Положення у гріб" Тіла Христа Спасителя.

Апси́да - виступ храмової будівлі з боку вівтаря, напівкруглий, гранований або прямокутний. Буває перекрита напівкуполом або зімкнутим напівсклепінням (конхою). Найбільш важлива функція апсиди в храмі - завершення вівтарного простору, у якому розташовано т.зв. «горне місце».

Вівтар (лат. altaria, від altus - "високий") – східна частина храму, що розташована на піднесенні. Вівтар – священне місце, вхід у яке заборонено для непосвячених. Відділений від середньої частини храму іконостасом.

Гόрнє місце (слав. «високе») - місце у вівтарі між престолом і східною стіною. На підвищенні «горнього місця» ставиться крісло (трон) для архієрея, а по сторонах, нижче нього - сидіння для священиків (у парафіяльних храмах, зазвичай, крісло для архієрея не ставиться). Горне місце є позначенням таємничої присутності Бога і всіх тих, хто Йому служить. Тому, йому завжди віддають належну шану.

Двері дияконські (північні й південні) - дві одностулкові двері, розташовані в іконостасі по боках від Царських воріт. На відміну від самих Царських воріт, дияконські двері служать для входу у вівтар церковнослужителів і духівництва в богослужбовий і позабогослужбовий час. Назва походить від традиції зображувати на дияконських дверях першомученика диякона Стефана (I в.) і римського архідиякона Лаврентія (III в.). Іноді на дияконських дверях зображають архангелів.

Дéісіс (грецьк. "прохання, моління", найпоширеніша неправильна російська форма "Дéісус") - композиція із трьох ікон: у центрі ікона Ісуса Христа, ліворуч - ікона зверненої до Нього Богородиці, праворуч - Іоана Предтечі. Дéісисний (дéісусний) чин – багатоіконна композиція, у центрі якої перебувають три ікони деісіса, а далі, по обидва боки симетрично розташовані ікони архангелів, апостолів, святих, пророків.

Жертовник - невеликий стіл з північної стіни вівтаря, ліворуч від горнього місця. На жертовнику звершується проскомідія - із принесених хліба й вина заготоваляється все необхідне для Євхаристії, при цьому відбувається поминання всіх членів Церкви, як живих так і покійних.

Завіса (або катапéтасма - грецьк. «завіса») - перебуває безпосередньо за Царськими ворітьми й закриває їх з боку вівтаря. Під час богослужінь вона відкривається або закривається, іноді буває відритою лише наполовину. Залежно від дня року й свята, може бути різного кольору, як і одяг у священнослужителів.

Іконостáс - загородження, що відокремлює вівтар і середню частину храму. Складається з ікон, розташованих ярусами.

Киόт, кивот (грецьк. «ящик», «ковчег») - невелика засклена шухлядка або спеціальна засклена шафа, у яку ставляться ікони. Клірос, крилос - місце в храмі, призначене для хору. Криласи розташовуються на обох кінцях солії перед іконостасом.

Пáперть, або зовнішній притвор – непокритий дахом майданчик перед внутрішнім притвором храму, на якій у перші століття християнства стояли плачучі й ті хто каявся.

Приділ - прибудова з боку південного або північного фасаду або спеціально виділена частина основної будівлі храму для розміщення додаткового вівтаря із престолом. Боковий вівтарі влаштовуються для того, щоб в один день (наприклад, у свята або в неділі) в одному храмі можна було відправити кілька Літургій, за кількістю бокових вівтарів. У Православній Церкві прийнято звершувати не більше однієї Літургії в один день на одному престолі; а священик не може служити більше однієї Літургії в день.

Притво́р - прибудова перед входом у храм. Може влаштовуватися із західної, південної чи північної сторін храму. Зазвичай, відділяється від храму стіною із дверним прорізом.

Ризниця - окреме приміщення в храмі або місце у вівтарі (звичайно праворуч від горнього місця), де зберігається облачення – одяг священно- та церковному жителів та священний посуд.

Солія́ (лат. solum - рівне місце, підстава; підлога) - піднесення підлоги перед вівтарною перешкодою або іконостасом. Оскільки сам вівтар перебуває на піднесенні, солія є наче продовженням вівтаря назовні. З боку середньої частини храму солія звичайно обгороджена невисокими ґратками. У центрі солія, перед Царськими вратами, півколом видається вперед (амвон), а з боків солії часто розташовуються криласи.

Царські врата - двостулкові двері напроти престолу (у вівтарі), головні врата іконостасу. Царські врата ведуть у вівтарну частину храму й символізують собою врата Раю. На відміну від північних і південних (дияконських) врат іконостасу, Царські відкриваються тільки для врочистих виходів або інших, описаних церковним уставом моментів богослужіння. У Царські врата можуть входити тільки священнослужителі й лише під час богослужіння. Поза богослужінням і без богослужбового одягу входити і виходити з вівтаря через Царські врата має право тільки архієрей.

в гору сторінки

Богослужбові предмети, церковне начиння  

Воздух - великий чотирикутний плат, яким покриваються зверху Чаша та Дискос. Воздух символізує собою святу плащаницю, якою було оповите тіло Ісуса Христа.

Даронόсиця - переносна дарохранительниця, що використовується священиком для перенесення Святих Дарів – Тіла і Крові Христової. Наприклад, для причастя хворих у лікарні чи вдома.

Дарохранительниця – священна посудина, у якій зберігаються наперед освячені Святі Дари. Стоїть на престолі, зазвичай у вигляді невеликого храму.

Дикірій (грецьк. «двохсвічник») - свічник для двох свічок - приналежність архієрейського богослужіння. Згідно літургічного тлумачення, дві свічки відповідають двом природам Ісуса Христа. Під час богослужіння дикірієм і трикирієм архієрей благословляє богомольців.

Дискос (грецьк. «священна посудина») - блюдо з підніжжям, на якому нанесене зображення Немовлятка Ісуса. Під час проскомідії на дискос покладаються Агнець і витягуються частички із просфор. Під час євхаристійного канону на дискосі відбувається освячення Св.Агнця. Згідно літургійним тлумаченням, дискос символічно зображає собою Вифлеємські ясла, а також гріб, у який було покладене тіло Ісуса Христа.

Єлей - освячене масло, що використовується для єлеопомазання, єлеоосвячення та літії. Образ масла, як символу Божої милості та любові часто зустрічається у Священному Писанні.

Звіздиця - дві металеві хрестоподібно з'єднані дуги. Наприкінці проскомидії звіздиця ставиться на дискос для того, щоб покриті покрівцями часточки просфори між собою не змішались. Символічно зображує Віфлеємську зірку.

Кадило - металева посудина, у якій на вугіллях запалюється і розкурюється ладан. Кадіння звершується священнослужителями в найбільш урочистих частинах богослужіння.

Канун (відозм. грецьк. «установлений») - свічник у вигляді стола з безліччю гнізд для свічок, з невеликим розп'яттям. Ставиться в церкві в місці здійснення панахид.

Лжиця - спеціальна ложечка з довгою ручкою, якою священик причащає мирян.

Мирниця - посудина для зберігання святого Миру.

Святе Миро - запашне масло, до складу якого входить велика кількість ароматичних речовин. Право варити власне Миро мають Предстоятелі Помісних Церков. Це здійснюється Патріархами або митрополитами спеціальним чином на богослужінні Великого Четверга.

Орлéць - круглий килим із зображенням орла, що летить над містом. Стелиться під ноги архієреєві при богослужінні. Символічно зображує єпископа, що наглядає за єпархією.

Панікадúло (грецьк. «багатосвіччя») - центральна люстра в православному храмі, світильник з безліччю свіч або лампад. Запалюється в самі врочисті моменти богослужіння.

Потир - священна посудина у вигляді чаші. В ньому під час Євхаристійного канону освячується й перетворюється вино з водою в Кров Христову. Потир символічно зображає чашу Таємної Вечері. З потиру причащаються священнослужителі та миряни.

Рипіда (грецьк. «опахало») - опахало із зображенням серафима, приналежність архієрейського богослужіння. Рипіди виникли на Близькому Сході, де ними відганяли під час Літургії літаючих комах. Символічно зображують собою ангельські сили.

Семисвічник - свічник із семи лампад або свічок, що стоїть у вівтарі за престолом.

Трикірій (грецьк. «трисвічник») - підсвічник для трьох свічок - приналежність архієрейського богослужіння. Згідно літургійному тлумаченню, три свічки відповідають трьом особам Пресвятої Трійці. Під час богослужіння дикірієм і трикирієм архієрей благословляє людей у храмі.

Корогва, хоругва - укріплене на довгому ратищі (на палі) полотнище із зображенням Ісуса Христа, Богородиці або святих. Під час хресного ходу хоругви несуть поперед ходу. У храмі хоругви, звичайно, укріплені біля крилосів.

Богослужіння 

Агнець (слов. «ягня») – літургійний хліб, що використовується в Православній Церкві для звершення Таїнства Євхаристії. Згідно з вченням Церкви, під час Літургії хліб і вино освячуються в Тіло й Кров Христові. Освяченим хлібом і вином причащаються духовенство та віруючі. Агнець заготовлюється священиком (або архієреєм) під час проскомідії. Одночасно з читанням особливих молитов, священик вирізує копієм частину просфори у формі куба. Частинки просфори, що залишилися, називаються антидором. Агнцем символічно називають Ісуса Христа: подібно старозавітним агнцям, принесеним у жертву заради спасіння єврейського народу з єгипетського полону, Спаситель віддав себе в жертву заради спасіння людського роду від влади гріха.

Акафіст (грецьк. «спів, під час якого не сидять ») - форма церковної поезії, християнська пісня, що виконується в храмі всіма присутніми стоячи. Акафіст прославляє Богородицю, Ісуса Христа чи святих Угодників Божих. Складається з 25 строф, кожні дві з яких, крім останньої, утворюють значеннєву ланку. Перша строфа ланки, називана кондаком і більш коротка, служить вступом (крім початкового кондака акафіста, інші завершуються вигуком "Аллилуйя"). Друга строфа ланки, називана ікосом, більш велика, містить 12 вітань, що починаються зі слова "радуйся". Остання, двадцять п'ята строфа акафіста, є молитовним звертанням до Особи, що прославляється в Акафісті.

Аксіос (грецьк. «гідний») – вигук, що виголошується архієреєм, котрий здійснює рукоположенння новопоставленого диякона, священика або єпископа. У давнину співом "аксіос"народ висловлював свою згоду з гідністю рукоположенного. Також цей вигук використовується під час нагороджені кліриків та мирян церковними нагородами.

Аллилуйя (грецьк. - від евр. "хваліть Бога") - вигук у церковних піснях, що віддавна вживався у християнському богослужінні, як вступ або закінчення молитви з додаванням слів: "Слава Тобі, Боже".

Амінь  (грецьк. від євр. істина) - слово, котре в єврейській мові означає підтвердження та згоду. Увійшло в християнське богослужіння без перекладу. Звичайно - завершальна формула в молитвах і псалмах, покликана підтверджувати істинність промовлених слів.

Антидор (грецьк. « замість дарунка») - частини просфори, що залишилися після вирізання агнця. Роздається після Літургії мирянам,котрі в той день не причащались для того, щоб не залишити їх без євхаристистійної участі в богослужінні.

Артос (грецьк. «хліб») - квасний (дріжджовий) хліб, що освячується на Великдень.Артос роздається мирянам у суботу великоднього тижня. Символічно зображує ягня, яке заколювалося юдеями у великодню ніч.

Подячні молитви - п'ять молитов, що читаються віруючими після причастя.

Вечірня- богослужіння добового кола, котре звершується ввечері, одназ двох "великих" (поряд з утренею) годин, що своїм корінням сягає біблійного обряду вечірнього запалювання світильника. Вечерня буває повсякденна, мала й велика. Мала вечерня служиться напередодні неділь і великих свят, починає Всенічне бдіння. Велика вечірня служиться або окремо напередодні святкових днів, або в з'єднанні з Утренньою в складі Всенічого бдіння напередодні неділь і великих свят. Повсякденна вечірня служиться в будні дні.

Водосвяття - освячення води, що звершується священиком (або архієреєм) троєкратним зануренням хреста, молитвою та благословенням. Освячена вода використовується для освячення будинків, різних предметів, її п'ють для духовного та фізичного зміцнення. Водосвяття буває велике й мале. Велике відбувається напередодні й у день свята Богоявлення (Водохреща), мале - у дні храмових і деяких інших свят (Преполовения П'ятидесятниці, Походження чесних древ і ін.), а також за бажанням віруючих у будь-який інший день.

Всенічне бдіння - богослужіння, яке відправляють ввечері напередодні особливо шанованих святкових днів. Складається воно із поєднання вечерні, утрені та першого часу. Причому, як вечерня, так і утреня звершуються більш урочисто й при більшому освітленні храму, аніж це буває в інші дні.

Глас - у візантійському церковному співі один з восьми діатонічних ладів, що має свій пануючий і кінцевий тони. Вісім гласів становлять т.зв. систему восьмиголосся, яка охоплює майже весь основний фонд церковної музики.

Святі Дари - хліб (частки просфори) і вино в таїнстві Євхаристії, після сутнісного перетворення їх у Тіло й Кров Христові. Прийняття або вкушання Св. Дарів становить Таїнство Причастя.

Євангелист - автор одного з чотирьох Євангелій, що входять у Новий Завіт. Євангелістами є апостол Матфей, апостол Марко, апостол Лука й апостол Іоан.

Євхаристичний канон - головна частина Літургії, під час якої відбувається сутнісне перетворення Святих Дарів. Євхаристичний канон починається виголосом священика «Благодать Господна нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа, нехай буде з усіма вами" (2 Кор. 13; 1). Нині в Православній Церкві використовуються євхаристичні канони Літургій Іоана Златоуста та Василія Великого, що різняться словами молитов (канон Літургії Василя Великого більш тривалий).

Евхаристія (грецьк. «подяка») - Таїнство Православної Церкви, що по-іншому називається Таїнством Причастя. Таїнство Євхаристії було встановлено Ісусом Христом на Таємній Вечері. За вченням Православної Церкви при звершені Таїнства Євхаристії хліб і вино пресуществляються в плоть і кров Ісуса Христа, якими і відбувається Причачастя. Євхаристія звершується на Літургії під час євхаристичного канону.

Ектенія (грецьк. "тягти", "протяжний спів") – молитвослів’я, що починається із заклику до молитви, ряду прохань і заключного виголосу, що прославляє Бога. Ектенія виголощується дияконом або священиком, а після кожного прохання хор співає "Господи, помилуй" або "Подай, Господи". Ектенії різняться по змісту й числу прохань: велика або мирна ектения - найбільш повна (близько десяти прохань), мала - з одного прохання, сугуба ( тобто посилена), просительная з різної кількості.

Єлеопомазання - помазання єлеєм, що символічно зображує виливання Божої милості на людину. Єлеопомазання відбувається: а) на утрені з полієлеєм після читання Євангелія, б) над новоохрещеним перед самим Таїнством Хрещення. в) під час Таїнства Соборовання. 

Єлеоосвячення (Соборування) - Таїнство Православної Церкви, що звершується над хворими. Єлеосвяченння звершується священиками або архієреями. Здійснення цього таїнства бажане декількома священиками (звідси інша назва - Соборування), але в критичних випадках допускається й один пресвітер.

Заамвонная молитва - читається священиком або архієреєм наприкінці Літургії, котрий в той час стоїть лицем до вівтаря, перед амвоном. В наш час практикуються дві основні типи заамвонної молитви: молитва Літургії Іоана Златоуста (і Василя Великого) ("Господи, ти Благословляєш тих, що Тебе благословляють..."), що містить прохання про Церкву, священиків, мирян і ін.; та молитва Літургії Напередосвя Преждеосвященных Дарунків ("Владико Вседержителю, що все творіння...").

Зачало - прийнятий в Православній Церкві богослужбовий розподіл тексту Чотириєвангелія, Діянь і послань Святих Апостолів. Розмір зачала - від 10 до 50 віршів.

Інтронізація - урочисте богослужіння, під час якого відбувається зведення новообраного патріарха на патріаршу кафедру. Інтронізація відбувається під час Літургії з одяганням новообраного патріарха в патріарше облачення й врученням йому патріаршого жезла. В деяких Помісних Церквах відбувається також інтронізація єпархіальних архієреїв.

Ірмос (грецьк. «зв'язок») - перша строфа в кожній з дев'яти пісень канону, у якій прославляються священні події або особи.

Канон (грецьк. «правило») - жанр церковної гімнографії: складний багатострофний твір, присвячений прославі свята або святого. Входить до складу богослужінь. Канон ділиться на пісні, кожна пісня складається з ірмосу й 4-6 тропарів (у піснях деяких канонів тропарів більше, напр., у Великому каноні св. Андрія Критського - до 30). Мелодія канону береться з восьми гласів.

Кафізма (грецьк. «сидіти») - богослужбовий розподіл Псалтиря. Псалтир розділена на 20 кафізм (частин). Під час читання кафізм на богослужінні дозволяється сидіти, звідки й походить назва. Порядок читань кафізм визначений уставом, згідно з яким Псалтир на богослужіннях за тиждень прочитується цілком, а під час Великого посту - двічі за тиждень.

Катавасія (грецьк. «сходження») - пісня, яка співається на Утрені в свята й неділі на закінчення канону; після кожної пісні канону береться відповідна катавасія. Назва походить від візантійської практики сходитися обом хорам у центр храму для спільного співу цієї пісні.

Літургія (грецьк. «спільна справа») - головне богослужіння, під час якого відбувається Таїнство Євхаристії. Нині в Православній Церкві звершуються літургії трьох чинопослідувань: літургія Іоанна Златоуста, літургія Василія Великого й літургія Напередосвячених Дарів. Літургії Василя Великого й Іоана Златоуста ґрунтуються на прадавній літургії, складеної, згідно передання, апостолом Яковом. У IV столітті вона була трохи перероблена, відповідно, св. Василем Великим, і св. Іоаном Златоустом. Тому загальна побудова літургій однакова, а відмінності стосуються переважно молитов Євхаристичного канону: літургія Василя Великого більш тривала. Поза Великим постом літургія Іоана Златоуста відправляється в усі дні року, крім тих днів, коли повинна служиттись літургія Василя Великого. На Великим піст літургія Іоана Златоуста звершується в суботні дні, у свята Входу Господнього до Єрусалиму та Благовещення. (Якщо на Благовіщення не попадають дні, коли відбувається літургія Василя Великого). Літургія Василя Великого звершується напередодні свят Різдва Христового й Богоявлення, у день пам'яті св. Василя Великого - 1 січня ст. ст. (14 січня нов. ст.), у перші п'ять неділь Великого посту, у Великий Четвер і Велику Суботу.

вгору сторінки [ Далі буде. Матеріал готується.. вгору сторінки